Стипендії для студентів: що потрібно змінити?

До 2020 року стипендії від держави буде отримувати всього 15% студентів.

Міністерство фінансів планує, що за таких умов розмір стипендії зрівняється із прожитковим мінімумом. Стипендії будуть виплачувати лише найбільш обдарованим і найменш забезпеченим. При цьому немає жодних даних про те, як це вплине на якість випускників і на розвиток країни в цілому в довгостроковій перспективі. Мої припущення – песимістичні.

Три проблеми стипендій

В Україні діє два види стипендій – академічна і соціальна. Першу отримують студенти, які успішно навчаються (це відображається на їх рейтингу) і не мають заборгованостей. Соціальна – для дітей із малозабезпечених сімей.

Із системою нарахування стипендій є щонайменше три великих проблеми.

По-перше, розмір навіть найвищої – президентської стипендії в 2720 грн. в університеті – не покриває розміру реального прожиткового мінімуму (мінімальної зарплати). Найнижчий же рівень – в 1300-1600 грн. – взагалі можна витратити за один похід у продуктовий магазин. А отже, вижити виключно на стипендію студентові нереально.

При цьому, вибір можливих додаткових джерел доходу невеликий – підтримка батьків (якщо в них є така можливість), робота на півставки (що негативно відображається на навчанні), підтримка спонсорів чи меценатів (доступна одиницям і переважно базується на видатних успіхах в навчанні і/чи громадській активності).

Отже, не маючи змоги повноцінно присвячувати час навчанню, маючи постійний клопіт про їжу, одяг чи дах над головою через постійну нестачу коштів, студент фактично гає час і кошти платників податків, які фінансують державне замовлення.

По-друге, рівень стипендій для ПТУ та університетів (І-ІІ і ІІІ-IV рівні акредитації) відрізняється на третину (!). При тому, що йдеться про таких же дітей, яким так само треба щось їсти, щось одягати, десь жити. Отже, їхнім батькам доведеться ще більше доплачувати, аби діти «тягли» таке навчання, або ж самим студентам доведеться більше працювати на шкоду заняттям.

Ця історія має ще менше логіки, коли ми згадаємо, що саме ПТУ і коледжі випускають таких потрібних сьогодні фахівців прикладних, робочих спеціальностей. А отже держава мала б забезпечити таких студентів щонайменше на одному рівні зі студентами вишів.

По-третє, низька стипендія в Україні – один із стимулів для випускників шкіл одразу шукати кращої долі для навчання за кордоном. Навіть 200-300$ на місяць на додаток до інших пільг – це суттєво вище, ніж у вітчизняних вишах. В останні роки близько 10% всіх випускників, які вступили до вищих навчальних закладів, зробили це за кордоном, половина з них – в Польщі. При цьому, кращі випускники шкіл покидають Україну ще інтенсивніше: до 25% тих, хто отримує на ЗНО понад 185 балів із 200 – їдуть навчатися за кордон. Відтік талантів – опосередкований, проте болючий наслідок низького рівня стипендій в Україні.

Що потрібно змінити?

Змінювати підходи до виплати стипендій потрібно в трьох площинах: розмір, форма, зміст.

Розмір. Цілком очевидно, що чекати 2020 року, коли отримувачами стипендій буде всього 15% дітей і лише за рахунок цього підвищувати виплати до рівня мінімальної зарплати – це знущання над нашим майбутнім. Уряду слід уже сьогодні шукати ресурси для збільшення цієї статті витрат. Більше того, слід ініціювати законодавче закріплення розміру мінімальної стипендії на рівні мінімальної зарплати. Це дозволить, по-перше, створити умови для більш-менш нормального існування самих студентів, яким менше треба буде піклуватися про побутові потреби. По-друге, «розвантажить» їхніх батьків. По-третє, зробить українські виші трохи більш привабливими для тих, хто збирався поїхати навчатись за кордон.

Форма. Західний досвід виплати стипендії студентам – дуже неоднорідний. Тому ми можемо брати кращі практики і впроваджувати їх в Україні.

По-перше, якщо говорити про виплати соціальних стипендій, то вони повинні бути адресними (тобто прив’язані до життєвої ситуації конкретної людини), однак поріг соціальної незабезпеченості слід піднімати. Сьогодні сім’я із двох дорослих і дитини-студента не може претендувати на таку стипендію із доходом понад 5200 грн. Натомість фахівці оцінюють цей рівень «відсікання» щонайменше в 11,5 тис. грн., а то й більше. Тому число отримувачів соціальних стипендій, за логікою, мало б зрости.

По-друге, джерелом покриття стипендій може бути не тільки державний бюджет. Чому б не розширити можливості державно-приватного партнерства і не надавати пільги тим компаніям, які готові платити стипендію майбутньому співробітникові за потрібною їй спеціалізацією? Це буде пряма взаємодія ринку і держзамовлення, на відсутність якої так часто скаржаться роботодавці.

Така пільга – на додаток до податкових заохочень прийняття на перше робоче місце учорашнього студента – могла б стимулювати обидві сторони більш ефективно співпрацювати. Абітурієнт міг би вибирати спеціальність, за якою гарантовано отримав би роботу, а роботодавець – потенційного мотивованого працівника.

Крім того, ніхто не заважає запровадити систему кредитування (за прикладом Німеччини), коли частину виплаченої стипендії колишні студенти повертають із заробітної плати протягом кількох років. Це також стимулювало б і до більш свідомого вибору спеціальності, і в цілому до роздумів про доцільність отримувати вищу, а не скажімо, середню спеціальну освіту.

Зміст. Існує думка, що одна із причин низьких стипендій в Україні – неефективний розподіл держзамовлення за спеціальностями. Тому доцільно було б поступово скорочувати обсяги замовлення, і стимулювати підвищеними стипендіями вступ на ті факультети, які випускають фахівців на запит ринку. Проте є й інша сторона медалі: перетворюючи систему у «природний добір», ми фактично обмежуємо доступ громадян до освіти, а отже порушуємо принцип рівних можливостей. Фактично ми йдемо шляхом медичної і пенсійної реформи, коли економія коштів відбувається за рахунок скорочення кількості отримувачів послуг, а не за рахунок підвищення їх якості. Держава, виконуючи також і соціальну функцію, не повинна цього допустити.

Відсутність стипендії  може поглибити соціальну нерівність у суспільстві, коли освіта стане привілеєм багатих, що поверне  нас на пару  століть назад.

Чи можна запровадити потрібні зміни швидко? Досвід показує, що можна, знайшовши відповідні джерела в бюджеті. Чи впливає збільшення розміру стипендії на якість освіти? Однозначної відповіді на це немає. Однак її відсутність чи обмеження кола отримувачів до мінімуму точно знижує мотивацію студентів, чиє навчання та побутові потреби під час нього немає кому покрити.

Нам потрібно використовувати усі стимули для того, щоб талановита молодь прагнула залишитись жити і працювати в Україні та мала би більше можливостей для розвитку.