Важливо про повторний тимчасовий захист у ЄС для українців: правові лабіринти та судові рішення
Коли війна приходить у твій дім, кордони стають тонкою лінією між страхом і надією. Але що робити, коли за цією лінією тебе зустрічають не розуміння й підтримка, а холодна бюрократія? Де закінчуються права, а починається правова пастка?
Українці, які шукають захисту в Європейському Союзі, мають дві основні опції: статус біженця та тимчасовий захист. Обидва статуси надають право на проживання, доступ до ринку праці, медичну допомогу та освіту для дітей. Однак між ними є суттєві відмінності.
Процедура отримання: Подача заявки через місцеві органи влади, такі як прикордонна служба, поліція або спеціальні центри прийому. Після реєстрації необхідно пройти співбесіду та медичний огляд. Розгляд заявки може тривати до 45 днів.
Обмеження: Під час розгляду заявки заборонено залишати країну перебування. Після отримання статусу біженця повернення в Україну може бути обмеженим. До отримання статусу працевлаштування не дозволяється.
Тимчасовий захист:
Процедура отримання: Звернення до центрів прибуття, контактних пунктів або відділень поліції. Процес оформлення є швидшим та менш складним порівняно зі статусом біженця.
Переваги: Надає право на проживання в країні ЄС до одного року з можливістю продовження, доступ до ринку праці, медичну допомогу, соціальну підтримку та освіту для дітей.
Важливо зазначити, що одночасно можна мати лише один із цих статусів. Крім того, українці мають право вільно обирати країну ЄС для отримання захисту, отримати в ній тимчасовий захист. У разі переїзду до іншої країни ЄС бажано повідомити про це владу країни, де ви зареєстровані, та знову подати заявку на захист у новій країні.
Останні події, зокрема рішенняЄвропейського Суду Справедливості (ЄСС) у справі C-753/23, стали не просто черговою юридичною новиною, а сигналом для всіх українців, які шукають прихистку в країнах Європейського Союзу.
Що означає це рішення? Чому воно стало необхідним? Які юридичні пастки існують у процедурі тимчасового захисту? І найголовніше – як українцям захистити свої права? Спробую пояснити це максимально просто, але професійно.
Чому тимчасовий захист – не просто «гуманітарна програма»
Тимчасовий захист – це не милостиня, а право.
У 2001 році, коли війни на території Європи здавалися чимось із минулого, ЄС ухваливДирективу 2001/55/EC. Вона передбачає, що у разі масового напливу людей, які тікають від війни, країни ЄС повинні забезпечити їм швидкий і колективний захист.
Ключове слово тут – «колективний». Це означає, що замість того, щоб розглядати кожну заявку окремо (як у разі надання статусу біженця), країни ЄС автоматично надають захист цілій категорії осіб.
Після початку повномасштабного вторгнення росії ЄС активував цю директиву. Українці отримали право натимчасовий захист у будь-якій країні-члені. Але тут і почалися юридичні тонкощі.
Судова справа C-753/23: що вирішив Європейський Суд?
Уявіть собі ситуацію: українка Олена приїхала до Польщі, подала заявку на тимчасовий захист, але через кілька місяців вирішила переїхати до Німеччини й подати нову заявку там.
І тут – відмова. Причина? «Ви вже отримали захист в іншій країні».
Щось подібне сталося в справі A. N. v Ministerstvo vnitra (C-753/23), де громадянину України відмовили у тимчасовому захисті, бо він уже подавав заявку в іншій країні ЄС.
Європейський Суд Справедливості вирішив, що така відмова порушує Директиву 2001/55/EC та принципи права ЄС.
Основні висновки Суду:
Держави-члени не можуть автоматично відмовляти у тимчасовому захисті, якщо людина подала заявку в іншій країні.
Тимчасовий захист не дорівнює статусу біженця (до нього не застосовується Дублінський регламент, який визначає «першу країну прийому»).
Заявник має право на ефективний засіб правового захисту, тобто на можливість оскаржити відмову в суді.
Юридичні пастки та їхнє вирішення
1. «Тимчасовий захист лише в одній країні»
Неправда. Суд чітко визначив, що Директива 2001/55/EC не містить заборони подавати заявки в різних країнах.
2. «Якщо вам відмовили, ви нічого не можете зробити»
Можете! Ви маєте право на судове оскарження. Якщо вам відмовили, важливо:
✔️ Вимагати письмове рішення із зазначенням причин.
✔️ Звернутися до юриста або правозахисної організації.
✔️ Оскаржити відмову в національному суді.
3. «Ви маєте залишатися в першій країні ЄС»
Це правило стосується біженців, але не тимчасового захисту. Ви можете переїхати та подати заявку в іншій країні.
Що робити, якщо вам відмовили? Покрокова стратегія
Крок 1. Вимагайте письмове рішення
Якщо вам відмовили, чиновник зобов’язаний видати документ із поясненням причин. Без цього ви не зможете подати апеляцію.
Крок 2. Перевірте підстави відмови
Найчастіші причини:
❌ Ви вже отримали захист в іншій країні (що, як ми вже розуміємо, це є незаконною причиною відмови).
❌ Ви не надали всі необхідні документи.
Крок 3. Зверніться за юридичною допомогою
Є правозахисні організації, які допомагають безкоштовно. Також можна знайти адвоката, який спеціалізується на імміграційному праві.
Крок 4. Подайте апеляцію
Апеляція має бути подана у встановлені строки – у кожній країні вони різні, тому варто діяти швидко.
Крок 5. Якщо апеляцію відхилено, зверніться до Європейського суду
Якщо всі національні суди відмовили, можна звертатися до Європейського суду з прав людини або навіть до Європейського Суду Справедливості.
Чому це рішення важливе не лише для українців?
Європа – це не просто союз держав, це союз прав. І сьогоднішнє рішення Суду – це лакмусовий папірець для всієї правової системи ЄС.
Ця справа показала, що деякі держави-члени намагаються перекласти відповідальність одна на одну, замість того щоб діяти в інтересах людей, які потребують захисту.
Вона також нагадала, що право – це не просто текст на папері, а механізм, який повинен реально працювати.
Права людини не даються автоматично, особливо на чужині. За них треба боротися. Навіть якщо ви опинилися в чужій країні, навіть якщо бюрократія ставить перепони – ви маєте право на захист.
Рішення Європейського Суду Справедливості у справі C-753/23 – це перемога не лише для позивача, а й для всіх українців у ЄС. Отже:
Принцип недискримінації: Усі особи, які відповідають критеріям для надання тимчасового захисту, мають право на рівне ставлення, незалежно від того, в якій країні ЄС вони подали заявку.
Відсутність правової підстави для відмови: Директива 2001/55/EC не містить положень, які б забороняли особі подавати кілька заявок у різних країнах ЄС або обмежували б її право на отримання захисту в іншій державі-члені після відмови в першій.
Повага до основних прав людини: Відмова у наданні тимчасового захисту на підставі попередньої заявки в іншій країні може призвести до порушення прав особи на життя, безпеку та гідність.
Важливо знати свої права, не боятися їх відстоювати та використовувати всі можливі механізми, щоб отримати те, що вам належить. Бо зрештою, справедливість – це не просто слово. Це вибір. І цей вибір залежить від кожного з нас.
