Авторские блоги и комментарии к ним отображают исключительно точку зрения их авторов. Редакция ЛІГА.net может не разделять мнение авторов блогов.

Щоб зрозуміти специфіку функціонування підприємництва в Україні, необхідно повернутися до часів Радянського Союзу, де існувала державна та колективна форми власності.

Люди, как правило, меняются

 под действием того общественного

 строя, при котором живут

Али Апшерони.

 

Щоб зрозуміти  специфіку функціонування підприємництва в Україні, необхідно повернутися до часів Радянського Союзу, де існувала державна та колективна форми власності.  Тоді можна було займатися тільки індивідуальним господарством – це було єдиним дозволеним сегментом приватної справи. Керівництво радянських підприємств було підзвітне партійним органам (виконкомам та парткомам), тобто функціонувало у негнучкій директивній економіці. В таких умовах не розвивалася практика просування товарів на ринок, застосування рекламних стратегій, планування і т. д. В країні був відсутній дух підприємництва, ініціативи та конкуренції. Спекулятивна діяльність (перепродаж з метою вигоди) жорстко переслідувалась законом. Земля не продавалась, комерційної нерухомості не існувало, житло надавала держава.

 Але з розпадом радянської системи все різко змінилося. Підприємства отримали відносну свободу, але без держзамовлення виникли труднощі з реалізацією продукції – були відсутні навички роботи в нових умовах. Підприємства почали бідніти, а ті, хто зумів вигідно реалізовувати товар, який вироблявся на цих підприємствах, мав доступ до колишньої державної / народної сировини та до міжнародних контрактів – збагачувався. Збагаченню сприяла і величезна диспропорція цін: внаслідок дефіциту імпортного товару їхня ціна в нашій країні була завищена в десятки разів.

 Збіднілість підприємств призводила до збідніння населення. Замість ринкової економіки в країні почала розвиватися торгівля на ринках. Маси пішли на базари, рятуючись від злиднів, і не вважали себе бізнесменами. Вже пізніше, маючи точку на базарі чи кіоск, люди почали говорити: «маю свій бізнес», але це не той бізнес, який створює продукцію або послуги, збільшує ВВП і збагачує країну. Справжній дух підприємництва не захопив українців: міжнародні організації наводять дані, що тільки 35 % наших громадян готові до власного бізнесу, що є одним з найнижчих показників у Європі.

Але замість впровадження реформ, спрямованих на розвиток підприємництва, підвищення ініціативи населення, чиновники робили все, щоб бізнес був залежний від державних органів, тобто від них самих. Обмеження перевірок підприємств представлялось у вигляді позитивних реформ. Збільшення перешкод для бізнесменів різного характеру (отримання дозвільних документів, завищені вимоги санепідемстанцій, пожежних інспекцій тощо) почало приносити чиновникам значні  прибутки. Отже, державна стратегія надання дозволів перетворилася на систему заохочення до створення перепон для підприємців. Бізнесу стало все важче і важче конкурувати з чиновниками: прибуток від підприємницької діяльності іде на зарплати людей, рекламу, оренду, сплату податків; чиновники ж отримують «чистий» прибуток. Звідси і 144 місце за Індексом сприйняття корупції (поряд з Банґладешом, Республікою Конго та Камеруном).

Вбачаю великою проблемою те, що малий і середній бізнес майже не представлений в політиці. Партіям (як тим, що при владі, так і опозиційним) потрібне фінансування, а отже присутність у своїх рядах представників великого капіталу, у тому числі і власників ринків, які хочуть через політичні посади зберегти свої економічні позиції. Але при такій політичній ситуації, яка склалася в нашій державі, у малого і середнього бізнесу мало шансів бути почутими владою. Політична еліта не спирається на ідеї розвитку підприємництва, хоча, розуміючи, що підприємці є частиною електорату, застосовує технології популізму. Цікаво, що аж до 2005 року в програмах політичних партій взагалі не були представлені інтереси малого і середнього бізнесу, оскільки підприємці розглядалися як слабка і залежна електоральна група.

 В усіх розвинених країнах середній клас формували дрібні та середні підприємці (згодом і висококваліфіковані наймані працівники). Ще Аристотель говорив, що та держава буде найбільш стабільною, яка має найбільшу кількість «середніх людей». Головною рисою середнього класу є матеріальна незалежність, а тому він є основою громадянського суспільства. На відміну від інтересів великого бізнесу, інтереси малого і середнього підприємництва напряму перетинаються з суспільними інтересами.

  На мою думку, бізнесменам не вистачає консолідованості, зокрема згуртованості навколо реальної політичної сили, яка може  змінити складені за роки незалежності взаємозв’язки між владою, бізнесом та народом. Підвищення рівня суспільної участі у підприємництві призведе до створення нових робочих місць, покращення матеріального становища населення, суттєво збільшить бюджет країни, призведе до розвитку громадянського суспільства та політичної культури громадян. Вважаю, що представникам малого та середнього бізнесу необхідно приймати активну участь у політичному житті. Це призведе до потужних соціально-економічних та політичних модернізаційних процесів в Україні.

Если Вы заметили орфографическую ошибку, выделите её мышью и нажмите Ctrl+Enter.
Последние записи
Контакты
E-mail: blog@liga.net