Реформування АРМА: "непередбачувані наслідки"

Серед хайпу та обговорень кожного щодо того як будуть "ділити" повноваження АРМА.

Мабуть у таких обговорювачів є чітке розуміння того, що вони лише будуть споглядати за цим процесом, але нести відповідальність за настання наслідків це їх не буде стосуватися. 

Дійсно «одна справа говорити, а друга справа плуга перти». Але ніхто не задає собі питання, а як далі буде реалізовуватися політика після, по суті, ліквідації АРМА? Ніхто навіть не дивиться з іншого ракурсу на ситуацію… чи може таке рішення (щодо ліквідації АРМА) є злочинним діянням по відношенню до інтересів держави, тоді ті ж «хайпери» цієї теми це співучасники такого злочину – підбурювачі, які вводять в оману суспільство та нівелюють існуючі досягнення АРМА (навіть в співставленні видатків на утримання та тих результатів яких було досягнуто в 2022 році).

Так от, з побоюванням того, що деякі хайпери, які на моє припущення, щоб я тільки помилявся – можуть бути людьми у яких є дипломи юристів, ба більше нічого окрім цього. В той же час наявність таких дипломів не дає гарантію наявності знань та розумінь не тільки законодавства (яке перебуває в процесі змін та удосконалення), а самого основного - ідеї «права». Недарма ж в дипломах (доводиться роз’яснювати «маминою мовою») вказано, що здобув або здобула відповідний рівень освіти в галузі знань «Право», «Правознавство» - не «законознавство» ж.

Так, от питання ліквідації АРМА або «розділення» повноважень між іншими органами влади породить процес, який називається «публічне правонаступництво», яке у чинному законодавстві України фактично не регламентується (Питання публічного правонаступництва нині лаконічно врегульовано лише для центральних органів виконавчої влади постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку здійснення заходів, пов’язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади» від 29.10.2011 № 1074 та статтею 25 Закону України «Про адміністративну процедуру» (який не набрав чинності), яке істотно відрізняється від інституту правонаступництва суб’єктів приватного права.

Хотілося б звернути увагу, користуючись можливістю, всіх хайперів на той же висновок Головного науково-експертного управління від 09.07.2020 (URL: http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=69133). Є реальна проблема неврегульованості публічного правонаступництва при ліквідації одного органу державної влади та набуття його повноважень іншим, процедури та похідних питань, котрі виникають в процесі передачі цих повноважень. Тим паче під час війни.

Смішно навіть згадати процес ліквідації міліції – коли прийшли з’ясовувати в Оболонське районне управління МВС України результати розгляду заяви, яку подали декілька днів назад, на що отримали відповідь, що «поліція не є правонаступником міліції» (Слід зазначити, що чинним законодавством не визначено, хто є правонаступником такого озброєного органу виконавчої влади, як міліція України. Це підтверджується намаганнями окремих ініціативних громадян скоригувати законодавство в цій частині шляхом подання «електронної петиції», які, щоправда, не дістали належної підтримки. Стец В.М. Поліція України – правонаступник міліції України (електронна петиція № 22/017600-еп від 26.11.2015). URL: https://petition.president.gov.ua/petition/17600) 

Напрошується інше питання: чи доцільним було утворювати поліцію як окремий центральний орган виконавчої влади, що цілком і повністю координується МВС України, й вирішувати проблеми передачі колосальної кількості об’єктів нерухомості, що у свою чергу вимагає відповідних витрат із державного бюджету? При цьому це не говорячи про подальші судові процеси, які виникли в наслідок такого рішення держави.

Звертаючись до історії реформування певних галузей, згадується утворення у 1998 році Державного департаменту України з питань виконання покарань шляхом відокремлення його від МВС України, який в подальшому було реорганізовано в Державну пенітенціарну службу України, та наступну ліквідацію цієї Служби, внаслідок чого повноваження та функції ліквідованого органу були перебрані Мін’юстом. Наведені процеси весь час супроводжувалися, та й супроводжуються сьогодні передачею з одного відомства до іншого різного роду об’єктів нерухомого майна. Також зважаючи на практику реформування виконавчої гілки влади в Україні цілком можливо припустити, що в майбутньому задля оптимізації правоохоронних органів поліція перейде як складова до МВС України, як це було із міліцією до її ліквідації (до речі, ліквідована Державна пенітенціарна служба України також координувалась Мін’юстом, як і поліція на теперішній час координується МВС України). А потім, ймовірно, знову розпочнеться процес зворотної передачі об’єктів нерухомості.

При цьому всьому в ході цього процесу передачі майнових комплексів правонаступникам відбуваються різні зловживання та маніпуляції, які переростали та переростають і досі в кримінальні провадження.

Але ж тут постане питання щодо передачі із управління АРМА значної кількості активів, чужих активів, арештованих:

1) потрібно вирішувати питання щодо внесення змін у судові рішення, якими було передано в управління АРМА ті чи інші активи, так як КПК України, на відміну від Кодексу адміністративного судочинства України не передбачено питання обов’язковості виконання судового рішення правонаступником. Така ситуація «грає тільки на руку» власникам активів, у тому числі активів рф (це стосується понад 1 тисячі рішень різних судів України);

2) подібна неврегульованість, як показує практика роботи в органах державної влади породжує неврегульованість та не можливість встановити відповідальних посадових осіб в подібних ситуаціях. Тим паче, як сам пояснив колишній керівник Департаменту корпоративного права Фонду Державного майна К. Ткаченко під час співбесіди на конкурсі в члени ВККС України, що у Фонді така практика: «якщо чітко не передбачено, то ніхто нічого робить не буде, ба більше брати на себе відповідальність».

3) потрібно вирішувати в досудовому та судовому порядку спори, які виникнуть внаслідок цього рішення. Адже тільки судом по суті можна буде встановити факт правонаступництва, не говорячи вже про інстанційнійсть та подальше виконання такого судового рішення.

І знову ж таки держава при таких розкладах програє, тільки тому, що втрачає дорогоцінний час та темпи, а взамін набуває непотрібні вказані вище проблеми, які потім будуть вирішувати різні службовці, що ще й в звіт своєї «важливої роботи» відобразить. Тобто таке «роботу будуть робити, а по суті нічого».

Не кажучи вже про те, що коли відбувався процес переходу з міліції в поліцію… злочинність від того, що правоохоронці не могли розібратися хто і що буде робити, була тільки в плюсах.

Так кому тоді вигідна ось ця реорганізація чи ліквідація АРМА?