Авторські блоги та коментарі до них відображають виключно точку зору їхніх авторів. Редакція ЛІГА.net може не поділяти думку авторів блогів.
05.04.2011 12:11
Чому приватні особи та суди не можуть оскаржувати конституційність законів?
Ця стаття присвячена аналізу фактичної дискримінації у законодавстві України, за яким оскаржувати конституційність законів може виключено обмежене коло органів державної влади
Інститут конституційної юстиції повинен, безперечно, не тільки вирішувати політичні конфлікти, але й захищати права приватних осіб, унеможливлюючи застосування щодо них неконституційних законів. В інакшому випадку реалізація принципу гуманізму, що закріплений у ст.3 Конституції, перетворюється на декларативну профанацію, а взаємовідносини держави і людини набувають одностороннього характеру етатоцентризму.
Втім, вітчизняний закон про Конституційний Суд України пішов саме таким шляхом: оскаржувати конституційність законів може лише виключне коло владних органів та посадових осіб, котрі, як правило, і є видавниками неконституційних актів. При цьому, за умови сконцентрованості влади в рамках єдиної політичної сили (мається на увазі повне й безапеляційне взаємоузгодження своїх рішень Президентом, ВРУ, КМУ та ВСУ), можливість реального окскарження потенційно неконституційних актів є мінімальною. Можливо, ситуація могла б бути бодай дещо виправлена за умови незалежності українського омбудсмена (який у всіх адекватних юрисдикціях є людиною від опозиції), проте в Україні його лояльність владі та пасивність у прийнятті рішень аж ніяк на це не надихає.
Приватні особи (фізичні та юридичні), як і інші владні органи, вправі звертатися до КСУ виключно в рамках офіційного тлумачення Конституції та законів. При цьому, звісно, у КСУ є т.зв. "дискреційна юрисдикція", що дозволяє КСУ визнавати неконституційними положення закону, навіть якщо про це питання не ставилося, проте таким правом він користується вкрай рідко. Відтак, для пересічної людини досягти відміни неконституційного закону в КСУ фактично неможливо.
Ще більший подив викликає неможливість безпосереднього звернення до КСУ (зокрема, з питань конституційності/неконституційності законів) судів загальної юрисдикції. Для цього вони повинні в загальному порядку зупинити розгляд справи та звертатися до ВСУ, який (у свою чергу) може від свого імені шляхом прийняття рішення на пленарному засіданні звернутися до КСУ. Абсурдність описаної ситуації виливається у те, що судді, як правило, ігнорують посилання сторін на можливу неконституційність закону та формально застосовуєть положення останнього, виходячи з презумпції конституційності (ч.2 ст.8 Конституції).
Зовсім інакша ситуація має місце у нашого північного сусіда - Російської Федерації, у котрій приватні особи мають право на звернення з індивідуальною/колективною скаргою щодо конституційності законів, а суди загальної юрисдикції мають можливість безпосередньо звернутися до КС РФ із запитами.
При цьому практика ілюструє, що більшість постанов КС РФ приймаються якраз за результатами розгляду індивідуальних скарг приватних осіб та запитів судів (приблизно 90 % - у 2010 році).
Варто врахувати, що одна тільки наявність аналізованого права морально захищає приватних осіб від свавілля органів влади, надаючи останнім адекватне усвідомлення того, що їхні неконституційні рішення можуть бути оскаржені. Цього, на жаль, ми не спостерігаємо в Україні, де існує велика кількість потенційно неконституційних законів, які діють лише через відсутність рішеннь КСУ щодо них, що (у свою чергу) спричинено відсутністю подань уповноважених осіб.
На жаль, сподіватися сьогодні на деякі поліпшення у цій сфері не доводиться. Незважаючи на очевидну нерівність (навіть певну дискримінацію) у правах на звернення до КСУ у залежності від статусу суб'єкта, жодні кроки у напрямку вирішення проблеми не вчиняються.
Можливо, одним із варіантів є звернення до КСУ щодо тлумачення принципу рівності перед законом (ст.21 КУ) в аспекті відсутності у приватних осіб/судів права оскаржувати конституційність законів, що могло б підштовхнути КСУ визнати неконституційними відповідні обмеження (як це мало місце у нещодавній справі щодо регулювання дорожнього руху)?
Поживемо - побачимо
Втім, вітчизняний закон про Конституційний Суд України пішов саме таким шляхом: оскаржувати конституційність законів може лише виключне коло владних органів та посадових осіб, котрі, як правило, і є видавниками неконституційних актів. При цьому, за умови сконцентрованості влади в рамках єдиної політичної сили (мається на увазі повне й безапеляційне взаємоузгодження своїх рішень Президентом, ВРУ, КМУ та ВСУ), можливість реального окскарження потенційно неконституційних актів є мінімальною. Можливо, ситуація могла б бути бодай дещо виправлена за умови незалежності українського омбудсмена (який у всіх адекватних юрисдикціях є людиною від опозиції), проте в Україні його лояльність владі та пасивність у прийнятті рішень аж ніяк на це не надихає.
Приватні особи (фізичні та юридичні), як і інші владні органи, вправі звертатися до КСУ виключно в рамках офіційного тлумачення Конституції та законів. При цьому, звісно, у КСУ є т.зв. "дискреційна юрисдикція", що дозволяє КСУ визнавати неконституційними положення закону, навіть якщо про це питання не ставилося, проте таким правом він користується вкрай рідко. Відтак, для пересічної людини досягти відміни неконституційного закону в КСУ фактично неможливо.
Ще більший подив викликає неможливість безпосереднього звернення до КСУ (зокрема, з питань конституційності/неконституційності законів) судів загальної юрисдикції. Для цього вони повинні в загальному порядку зупинити розгляд справи та звертатися до ВСУ, який (у свою чергу) може від свого імені шляхом прийняття рішення на пленарному засіданні звернутися до КСУ. Абсурдність описаної ситуації виливається у те, що судді, як правило, ігнорують посилання сторін на можливу неконституційність закону та формально застосовуєть положення останнього, виходячи з презумпції конституційності (ч.2 ст.8 Конституції).
Зовсім інакша ситуація має місце у нашого північного сусіда - Російської Федерації, у котрій приватні особи мають право на звернення з індивідуальною/колективною скаргою щодо конституційності законів, а суди загальної юрисдикції мають можливість безпосередньо звернутися до КС РФ із запитами.
При цьому практика ілюструє, що більшість постанов КС РФ приймаються якраз за результатами розгляду індивідуальних скарг приватних осіб та запитів судів (приблизно 90 % - у 2010 році).
Варто врахувати, що одна тільки наявність аналізованого права морально захищає приватних осіб від свавілля органів влади, надаючи останнім адекватне усвідомлення того, що їхні неконституційні рішення можуть бути оскаржені. Цього, на жаль, ми не спостерігаємо в Україні, де існує велика кількість потенційно неконституційних законів, які діють лише через відсутність рішеннь КСУ щодо них, що (у свою чергу) спричинено відсутністю подань уповноважених осіб.
На жаль, сподіватися сьогодні на деякі поліпшення у цій сфері не доводиться. Незважаючи на очевидну нерівність (навіть певну дискримінацію) у правах на звернення до КСУ у залежності від статусу суб'єкта, жодні кроки у напрямку вирішення проблеми не вчиняються.
Можливо, одним із варіантів є звернення до КСУ щодо тлумачення принципу рівності перед законом (ст.21 КУ) в аспекті відсутності у приватних осіб/судів права оскаржувати конституційність законів, що могло б підштовхнути КСУ визнати неконституційними відповідні обмеження (як це мало місце у нещодавній справі щодо регулювання дорожнього руху)?
Поживемо - побачимо
Якщо Ви помітили орфографічну помилку, виділіть її мишею і натисніть Ctrl+Enter.
Останні записи
- Готують підвищення тарифів для населення Андрій Павловський вчора о 22:05
- Поки ППО в дорозі – шахед вже у вікні Дана Ярова вчора о 19:14
- Тренди корпоративної міграції у 2025 році: чому підприємці обирають Кіпр, ОАЕ та Естонію Дарина Халатьян вчора о 13:10
- Кримінальна відповідальність за злісне ухилення від сплати аліментів на утримання дитини Леся Дубчак вчора о 12:49
- Без компромісів: яка методика стала золотим стандартом омолодження обличчя у світі? Дмитро Березовський вчора о 12:19
- Лідер (без) інструкції: як керувати командами в епоху ШІ, поколінь зумерів та Alpha Аліна Первушина 03.07.2025 17:56
- Час життєстійкості: як зберегти себе у світі, що змінюється? Галина Скіпальська 03.07.2025 16:23
- Угода з прокурором про визнання винуватості: жодних гарантій без рішення суду Костянтин Рибачковський 02.07.2025 23:43
- Вновь о Гегелевской диалектике и искусственном интеллекте Вільям Задорський 02.07.2025 19:21
- Чи законно колишніх засуджених повторно ставити на військовий облік Анжела Василевська 02.07.2025 19:07
- НеБезМежне право Сергій Чаплян 01.07.2025 21:44
- Недоторканні на благо оборони: головне – правильно назвати схему Дана Ярова 01.07.2025 19:33
- Корпоративний добробут: турбота про співробітників чи форма м’якого контролю? Анна Пархоменко 01.07.2025 15:04
- Як AI змінює структуру бізнесу: замість відділів – малі команди і агентні системи Юлія Гречка 01.07.2025 14:07
- Жіноче лідерство в українському бізнесі: трансформація, яка вже відбулася Наталія Павлючок 01.07.2025 09:50
Топ за тиждень
- "Розумні строки" протягом 1200 днів: чому рішення у справі стає недосяжним 612
- Суд не задовольнив позов батька-іноземця про зміну місця проживання дитини 290
- Чи законно колишніх засуджених повторно ставити на військовий облік 268
- Угода з прокурором про визнання винуватості: жодних гарантій без рішення суду 144
- Жіноче лідерство в українському бізнесі: трансформація, яка вже відбулася 119
Популярне
-
Чому small talk більше не про погоду – і як навчитися бути ввічливим, а не нав’язливим
Життя 12579
-
Американська зброя на паузі: звідки вітер віє і до чого тут Китай
9102
-
Бій-реванш Усик – Дюбуа: де та о котрій дивитися
Життя 6986
-
"Шахедів" побільшає. Як змінились російські удари дронами та як Україна може зупинити їх
6057
-
"Ми – два крила одного літака": як українське подружжя створило nail beauty-бізнес на $2 млн у США
Життя 5896
Контакти
E-mail: [email protected]