Авторські блоги та коментарі до них відображають виключно точку зору їхніх авторів. Редакція ЛІГА.net може не поділяти думку авторів блогів.
05.04.2011 12:11
Чому приватні особи та суди не можуть оскаржувати конституційність законів?
Ця стаття присвячена аналізу фактичної дискримінації у законодавстві України, за яким оскаржувати конституційність законів може виключено обмежене коло органів державної влади
Інститут конституційної юстиції повинен, безперечно, не тільки вирішувати політичні конфлікти, але й захищати права приватних осіб, унеможливлюючи застосування щодо них неконституційних законів. В інакшому випадку реалізація принципу гуманізму, що закріплений у ст.3 Конституції, перетворюється на декларативну профанацію, а взаємовідносини держави і людини набувають одностороннього характеру етатоцентризму.
Втім, вітчизняний закон про Конституційний Суд України пішов саме таким шляхом: оскаржувати конституційність законів може лише виключне коло владних органів та посадових осіб, котрі, як правило, і є видавниками неконституційних актів. При цьому, за умови сконцентрованості влади в рамках єдиної політичної сили (мається на увазі повне й безапеляційне взаємоузгодження своїх рішень Президентом, ВРУ, КМУ та ВСУ), можливість реального окскарження потенційно неконституційних актів є мінімальною. Можливо, ситуація могла б бути бодай дещо виправлена за умови незалежності українського омбудсмена (який у всіх адекватних юрисдикціях є людиною від опозиції), проте в Україні його лояльність владі та пасивність у прийнятті рішень аж ніяк на це не надихає.
Приватні особи (фізичні та юридичні), як і інші владні органи, вправі звертатися до КСУ виключно в рамках офіційного тлумачення Конституції та законів. При цьому, звісно, у КСУ є т.зв. "дискреційна юрисдикція", що дозволяє КСУ визнавати неконституційними положення закону, навіть якщо про це питання не ставилося, проте таким правом він користується вкрай рідко. Відтак, для пересічної людини досягти відміни неконституційного закону в КСУ фактично неможливо.
Ще більший подив викликає неможливість безпосереднього звернення до КСУ (зокрема, з питань конституційності/неконституційності законів) судів загальної юрисдикції. Для цього вони повинні в загальному порядку зупинити розгляд справи та звертатися до ВСУ, який (у свою чергу) може від свого імені шляхом прийняття рішення на пленарному засіданні звернутися до КСУ. Абсурдність описаної ситуації виливається у те, що судді, як правило, ігнорують посилання сторін на можливу неконституційність закону та формально застосовуєть положення останнього, виходячи з презумпції конституційності (ч.2 ст.8 Конституції).
Зовсім інакша ситуація має місце у нашого північного сусіда - Російської Федерації, у котрій приватні особи мають право на звернення з індивідуальною/колективною скаргою щодо конституційності законів, а суди загальної юрисдикції мають можливість безпосередньо звернутися до КС РФ із запитами.
При цьому практика ілюструє, що більшість постанов КС РФ приймаються якраз за результатами розгляду індивідуальних скарг приватних осіб та запитів судів (приблизно 90 % - у 2010 році).
Варто врахувати, що одна тільки наявність аналізованого права морально захищає приватних осіб від свавілля органів влади, надаючи останнім адекватне усвідомлення того, що їхні неконституційні рішення можуть бути оскаржені. Цього, на жаль, ми не спостерігаємо в Україні, де існує велика кількість потенційно неконституційних законів, які діють лише через відсутність рішеннь КСУ щодо них, що (у свою чергу) спричинено відсутністю подань уповноважених осіб.
На жаль, сподіватися сьогодні на деякі поліпшення у цій сфері не доводиться. Незважаючи на очевидну нерівність (навіть певну дискримінацію) у правах на звернення до КСУ у залежності від статусу суб'єкта, жодні кроки у напрямку вирішення проблеми не вчиняються.
Можливо, одним із варіантів є звернення до КСУ щодо тлумачення принципу рівності перед законом (ст.21 КУ) в аспекті відсутності у приватних осіб/судів права оскаржувати конституційність законів, що могло б підштовхнути КСУ визнати неконституційними відповідні обмеження (як це мало місце у нещодавній справі щодо регулювання дорожнього руху)?
Поживемо - побачимо
Втім, вітчизняний закон про Конституційний Суд України пішов саме таким шляхом: оскаржувати конституційність законів може лише виключне коло владних органів та посадових осіб, котрі, як правило, і є видавниками неконституційних актів. При цьому, за умови сконцентрованості влади в рамках єдиної політичної сили (мається на увазі повне й безапеляційне взаємоузгодження своїх рішень Президентом, ВРУ, КМУ та ВСУ), можливість реального окскарження потенційно неконституційних актів є мінімальною. Можливо, ситуація могла б бути бодай дещо виправлена за умови незалежності українського омбудсмена (який у всіх адекватних юрисдикціях є людиною від опозиції), проте в Україні його лояльність владі та пасивність у прийнятті рішень аж ніяк на це не надихає.
Приватні особи (фізичні та юридичні), як і інші владні органи, вправі звертатися до КСУ виключно в рамках офіційного тлумачення Конституції та законів. При цьому, звісно, у КСУ є т.зв. "дискреційна юрисдикція", що дозволяє КСУ визнавати неконституційними положення закону, навіть якщо про це питання не ставилося, проте таким правом він користується вкрай рідко. Відтак, для пересічної людини досягти відміни неконституційного закону в КСУ фактично неможливо.
Ще більший подив викликає неможливість безпосереднього звернення до КСУ (зокрема, з питань конституційності/неконституційності законів) судів загальної юрисдикції. Для цього вони повинні в загальному порядку зупинити розгляд справи та звертатися до ВСУ, який (у свою чергу) може від свого імені шляхом прийняття рішення на пленарному засіданні звернутися до КСУ. Абсурдність описаної ситуації виливається у те, що судді, як правило, ігнорують посилання сторін на можливу неконституційність закону та формально застосовуєть положення останнього, виходячи з презумпції конституційності (ч.2 ст.8 Конституції).
Зовсім інакша ситуація має місце у нашого північного сусіда - Російської Федерації, у котрій приватні особи мають право на звернення з індивідуальною/колективною скаргою щодо конституційності законів, а суди загальної юрисдикції мають можливість безпосередньо звернутися до КС РФ із запитами.
При цьому практика ілюструє, що більшість постанов КС РФ приймаються якраз за результатами розгляду індивідуальних скарг приватних осіб та запитів судів (приблизно 90 % - у 2010 році).
Варто врахувати, що одна тільки наявність аналізованого права морально захищає приватних осіб від свавілля органів влади, надаючи останнім адекватне усвідомлення того, що їхні неконституційні рішення можуть бути оскаржені. Цього, на жаль, ми не спостерігаємо в Україні, де існує велика кількість потенційно неконституційних законів, які діють лише через відсутність рішеннь КСУ щодо них, що (у свою чергу) спричинено відсутністю подань уповноважених осіб.
На жаль, сподіватися сьогодні на деякі поліпшення у цій сфері не доводиться. Незважаючи на очевидну нерівність (навіть певну дискримінацію) у правах на звернення до КСУ у залежності від статусу суб'єкта, жодні кроки у напрямку вирішення проблеми не вчиняються.
Можливо, одним із варіантів є звернення до КСУ щодо тлумачення принципу рівності перед законом (ст.21 КУ) в аспекті відсутності у приватних осіб/судів права оскаржувати конституційність законів, що могло б підштовхнути КСУ визнати неконституційними відповідні обмеження (як це мало місце у нещодавній справі щодо регулювання дорожнього руху)?
Поживемо - побачимо
Якщо Ви помітили орфографічну помилку, виділіть її мишею і натисніть Ctrl+Enter.
Останні записи
- Дисциплінарна справа проти суддів: порушення строків судочинства Павло Васильєв вчора о 19:28
- Сертифікат ТПП: чи була форс-мажорна обставина?! Світлана Приймак вчора о 15:31
- Діти з інтернатів після евакуації: повернення в нікуди Юлія Конотопцева вчора о 15:17
- Стійкість, яка допомагає жити: як України долає виклики та підтримує ментальне здоров’я Галина Скіпальська вчора о 14:40
- Нова концепція енергії: чому ми втомлюємося, навіть коли відпочиваємо? Наталія Растегаєва вчора о 13:16
- Нейро-коучинг: як змінити мислення та приймати ефективні рішення Катерина Мілютенко вчора о 02:29
- Виклик для Європи і світу: підсумки Мюнхенської безпекової конференції Ніна Левчук 20.02.2025 17:03
- Відомчий житловий фонд: минуле чи прихована реальність Аліна Москаленко 20.02.2025 15:32
- Практика розгляду справ про хабарництво: ВАКС vs місцеві суди Іван Костюк 20.02.2025 13:30
- Про що Україні говорити з європейськими країнами в плані безпекової компоненти Олександр Калініченко 20.02.2025 11:23
- Гра на виживання України: Трамп за чи проти Путіна?! Дмитро Зенкін 20.02.2025 09:00
- "Закон і порядок" на крайньому заході України Євген Магда 19.02.2025 15:47
- Що чекає на ринок пасажирських автобусних перевезень у 2025 році Альона Векліч 19.02.2025 14:49
- Як соцмережі змінюють бізнес Ірина Кононенко 19.02.2025 14:13
- Єврейська спадщина під вогнем війни в Україні Олег Вишняков 19.02.2025 13:36
Топ за тиждень
- Тримати зв’язок: як підтримати людей на тимчасово окупованій території 207
- "Закон і порядок" на крайньому заході України 198
- Завершення приватизації Укрспирту. ЄМК. Придбання прав вимоги до боржника 194
- Сильные должны править миром. Точка 134
- Ініціативи для підтримки дівчат та жінок в Україні 2025 року 72
Популярне
-
Польща розробила два сценарії для мігрантів з України на випадок закінчення війни
Бізнес 4099
-
Насправді про зраду США зможуть свідчити два конкретних рішення. Ось що має зробити Трамп
Думка 3189
-
Ексглава Укрспецекспорту відмивав гроші через Францію: НАБУ оголосило підозру
Бізнес 2712
-
Латвія закупила в Росії зброю майже на 800 000 євро. Це рекорд
Бізнес 2174
-
"Рахувати кожну копійку". Гетманцев закликав до жорсткої фінансової політики в Україні
Фінанси 1958
Контакти
E-mail: [email protected]