Регресні вимоги страховиків до винуватих осіб

            01 січня 2005 року набув чинності Закон України "Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (надалі – Закон), який суттєво реформував систему правовідносин у сфері використання автомобільного транспорту та посилив захист потерпілих від дорожньо-транспортних пригод (надалі – ДТП). Втім, навіть на сьогодні існує певний „пласт” проблем у площині його реалізації, котрі зумовлені переважно неоднозначністю його тлумачення. Дана стаття покликана допомогти практиці у розумінні деяких спірних моментів і з тим сприяти досягненню цілей закону щодо забезпечення реальності відшкодування заподіяної шкоди.

             Спершу варто зазначити, що аналізований базовий акт у сфері страхування відповідальності автовласників має матеріально-процедурний характер, і саме цей факт істотно впливає на його застосовність. Закріплення процедурних правил у законодавчому акті, котрі за інших умов містяться у правилах страхування, що розробляються страховиками одноосібно, повинно гарантувати права як споживачів страхових послуг (тобто страхувальників), так і потерпілих у результаті ДТП. З огляду на це особливої уваги потребують саме інтереси третіх осіб, які не є стороною за договорами і тому не мають можливості впливати на їх зміст. Більш того, завдяки виключенню локальних правил страхування та запровадження єдиної системи норм досягається високий ступінь уніфікації законодавства, що в свою чергу забезпечує виконання принципу правової визначеності.

             З-поміж великої кількості новел вказаного закону окремо слід зазначити створення своєрідного „Левіафану” – Моторного (транспортного) страхового бюро України (надалі – МТСБУ), котре, напряму не являючись регуляторним органом, є примусовим об'єднанням страховиків, що мають намір здійснювати діяльність у даній сфері. Утім, необхідність такого кроку законодавця цілком виправдана, адже інтереси потерпілих від ДТП осіб щодо гарантованого отримання відшкодування у якнайбільш короткі строки вимагають посилення адміністративного впливу як на учасників страхового ринку, так і на самих водіїв.

             Загальна концепція Закону базується на принципі, що виплата відшкодувань потерпілим особам повинна бути здійснена платоспроможними страховиками, а не особами, які винні у скоєнні ДТП, з огляду на необхідність забезпечення гарантованості, швидкості, а також добровільності, тобто отримання компенсації поза судовою тяганиною. Саме із зазначеною метою поряд із класичними ризиковими страховиками з’явилося МТСБУ як додаткова фінансова інституція, покликана виконувати зобов’язання перед потерпілими особами у разі, коли вони не можуть бути виконані страховими компаніями з певних причин.

1. Фонд захисту потерпілих (надалі – ФЗП).
2. Фонд страхових гарантій (надалі – ФСГ).

 За рахунок ФЗП здійснюються виплати страхових відшкодувань у разі, зокрема:

 -         заподіяння шкоди транспортним засобом, володілець який не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, за умови, що потерпілий свою цивільно-правову відповідальність застрахував;

-         заподіяння шкоди невстановленим транспортним засобом;

-         заподіяння шкоди транспортним засобом, який вийшов з володіння особи проти її волі;

-         заподіяння шкоди особами, які мають пільги щодо сплати страхових внесків;

-         недостатності коштів та майна страховика, що визнаний банкрутом та/або ліквідований;

-         надання страхувальником або іншою особою, відповідальність якої застрахована, свого транспортного засобу працівникам міліції та медичним працівникам згідно з чинним законодавством.

 За рахунок ФСГ здійснюються виплати у разі, зокрема:

 -         заподіяння шкоди автомобілями, зареєстрованими в Україні, за кордоном, за умови наявності у водія полісу страхування «Зелена картка»;

-         заподіяння шкоди водіями-нерезидентами на території України;

-         тощо.

 Окремо слід зазначити, що зазначені виплати вправі отримати не тільки потерпілі особи, але й страховики у порядку реалізації права регресу до особи, відповідальної за завдані збитки.

 Наскільки відомо авторові статті, страховими компаніями на сьогодні досить широко використовуються механізми відшкодування завданих збитків з ФСГ, проте не звертається належна увага на можливість отримання компенсації з ФЗП. Натомість, звичайною практикою є звернення страховиків, зокрема, з претензіями/позовами безпосередньо до осіб, які:

 -         не застрахували свою цивільно-правову відповідальність;

-         заволоділи транспортними засобами проти волі власників.

 Більш того, заборгованості щодо відшкодування шкоди, завданої невстановленим транспортним засобом, як правило, кваліфікуються як безнадійні та залишаються нестягненими.

 Вирішення окреслених проблем щодо отримання регресних відшкодувань страховими компаніями автор статті вбачає у більш ефективній взаємодії останніх з МТСБУ, зокрема, шляхом подання відповідних претензій та позовів. В цьому контексті варто зазначити, що за даними Єдиного державного реєстру судових рішень ( http://reyestr.court.gov.ua ) на сьогодні практично відсутні судові спори страховиків з МТСБУ щодо здійснення останнім виплат з ФЗП. Разом із тим, отримання страховими компаніями таких відшкодувань в якості компенсації шкоди, завданої невстановленими особами або особами, які не мають полісу страхування цивільно-правової відповідальності, могло б істотно підвищити платоспроможність таких страховиків.

 Таким чином, слід мати на увазі, що чинне законодавство передбачає досить ґрунтовний механізм захисту потерпілих від ДТП, зокрема, встановлюючи обов’язкові виплати з фондів МТСБУ за шкоду, яка з об’єктивних підстав не може бути компенсована страховиками. При цьому страховикам у свою чергу слід ефективніше взаємодію з МТСБУ для більш широкої реалізації своїх регресних вимог.