Що далі, то більш безповоротно?

Ігнорування українською владою міграційних проблем може позбавити Україну майбутнього. Спорадичні рішення замість далекоглядної виваженої політики – шлях у нікуди.

Міграція у сучасному світі – звичне явище. Заохочувані економічними (трудовими) або неекономічними факторами (етнічними, демографічними, релігійними чи політичними), міграційні струмки та потоки ніколи не замулюються.

Бажання отримувати від зусиль вищу винагороду зриває трудових мігрантів з насиджених місць. Така міграція може бути тимчасовою або постійною і, зазвичай, є результатом вільного рішення осіб, які бажають покращити свій рівень життя та рівень життя своєї сім'ї. Таку тенденцію можна було спостерігати в Польщі після її вступу до Європейського Союзу і відкриття кордонів для польських працівників.

До міграції з етнічних, релігійних чи політичних причин вдаються з інших причин. Зазвичай такі міграційні ріки є вимушеними, вони спричинені зовнішніми обставинами, наприклад, такими як війна.

Нинішній потік мігрантів з України, безсумнівно, є найбільшим подібним явищем в Європі з часів Другої світової війни. За попередні 10 років, за оцінками, майже 34% українців були змушені переїхати або з попереднього місця проживання в інший регіон України (внутрішня міграція), або за межі країни (зовнішня міграція).

У дев'яностих роках міграція в Україні була відносно невеликою і мала переважно трудовий характер. Головним напрямком мандрів була Росія, за якою йшли Польща та Чехія.

Однак після окупації Росією східної України та Криму в 2014 році ця тенденція різко змінилася, а сама анексія території спричинила значну внутрішню міграцію, під час якої мільйони українців зі сходу країни подалися в центр і на захід. Чимало рухнулися далі – за кордон.

З початком повномасштабної війни з Росією Україну накрила велика міграційна хвиля. Статистики повідомляють, що загалом Україну залишили понад 8 мільйонів людей, деякі джерела стверджують, що ця цифра може сягати 10 мільйонів, причому переважну більшість емігрантів становлять жінки та діти (близько 90%). За даними Українського центру Разумкова, виїжджають переважно люди працездатного віку, тобто у віці від 30 до 49 років (71% біженців), і з цієї групи 83% мають вищу або незакінчену освіту, 30% біженців є висококваліфікованими фахівцями, 14% займають керівні посади, ще 14% є підприємцями і 12% – кваліфікованими робітниками.

Ці дані чітко показують, що міграція зараз має значний вплив на українську економіку, особливо в контексті останніх подій та воєнних дій. Причому варто зазначити, що в Україні і до російської навали фіксувався від'ємний демографічний приріст, а зараз ця тенденція набула зовсім нового значення.

Звичайно, за бажання, в тому що багато самодостатніх українців опинилися в ЄС можна видивитися плюси. Є певна користь від того, що мігранти переказують частину грошей, зароблених, наприклад, у Польщі, на батьківщину, що, безсумнівно, підтримує місцеву економіку. Згідно з даними НБП від липня 2023 року, українці, які працюють у Польщі, переказали зі своїх зарплат в Україну загалом 4,7 мільярда злотих.

Додатковою перевагою цієї вимушеної міграції дехто називає і те, що українці як нація стали розпорошеним, але інтернаціональним суспільством. Мої спостереження показують, що багато ініціативних українців досягають успіху за кордоном і, крім розвитку нових компетенцій, наприклад, мовних або адаптаційних, вони вивчають, як функціонують інші країни, їхню культуру, правила ведення бізнесу або державні органи. Я вважаю, що це може стати величезним ресурсом, якщо українці вирішать повернутися на батьківщину після війни.

Але негараздів більше. Очевидним є різке скорочення потенціалу української економіки в цілому, яке оцінюється на рівні 30%, дефіцит робочої сили в багатьох галузях, що призводить до часто неадекватного зростання заробітної плати фахівців через відсутність конкуренції. Натомість відтік за кордон молодих кваліфікованих працівників може мати довгострокові негативні наслідки для соціальної структури економіки України. Існує стійка тенденція до демографічного спаду, зумовлена міграцією жінок і дітей та високим рівнем смертності, особливо серед чоловіків працездатного віку. Ситуація ускладнюється великою кількістю смертей і поранень під час бойових дій як серед військових, так і серед цивільного населення. Серйозною проблемою є також відсутність реалістичної дати закінчення війни. Статистика свідчить, що чим довше вимушені переселенці перебуватимуть за межами країни, тим більшою є ймовірність того, що вони влаштують своє життя там і не повернуться на батьківщину, а це означатиме, що населення України буде значно меншим, ніж до війни. Це, звичайно, безпосередньо вплине на економічний потенціал країни.

Отже, міграція має комплексний вплив на економіку України і вимагає збалансованої міграційної політики, продуманого пакету стимулів для мігрантів повернутися в країну після війни та ефективної міжнародної співпраці, щоб максимізувати вигоди і мінімізувати негативні наслідки.