Як виховати власну “кремнієву долину”: дуальна освіта і школа

Як уже не раз було зауважено, кожен період історії проходить під певним інформаційним брендом, який стає дотичним до різних сфер людської діяльності. Що стосується освітніх тенденцій, то нинішній час – це бренди дуальної освіти, STEM-освіти, ІТ-освіти, нової української школи.  І наразі я хотів би зупинитися на питаннях дуальної і STEM-освіти. Саме це стало темою моє доповіді на нещодавній (Не)конференції EdCump в Харкові.

Дуальна освіта в українських реаліях

Власне, варто почати з того, що значною проблемою сучасності є невідповідність знань, які дає система освіти, вимогам ринку, що є основоположними для розвитку світової економіки і загальнолюдського прогресу. Це притаманне для більшості європейських країн і наша країна також не є виключенням. Насправді, розрив між системою освіти і вимогами ринку можна скоротити дуже просто і ефективно – завдяки впровадженню дуальної освіти.

Зважаючи на реалії українського сьогодення це може мати приблизно такий план дій: спочатку компанія-замовник, відповідно до нових стандартів МОНУ, визначає індивідуальний навчальний план для студента, виходячи з потреб проекту, до якого його залучає, далі ВНЗ виконує замовлення компанії щодо надання освітніх послуг для студента. Якщо навчальний заклад не спроможний реалізувати необхідний рівень навчання студента, ці обов’язки частково перебирає компанія, залучаючи використання відеокурсів провідних світових та українських навчальних платформ.

Таким чином ринок зможе інтегруватися в освіту і диктувати, що і як треба викладати студентам і учням, щоб отримати найефективніший результат на виході.

Відповідно, студент/абітурієнт також має з того низку досить очевидних переваг. Зокрема, можливість отримувати прозоре навчання із максимально можливим коефіцієнтом корисної дії, набуття професійного досвіду вже з першого семестру навчання, залучення до роботи в проекті, який в перспективі може принести певні дивіденди, тощо.

Шкільна підготовка - родзинка дуальної освіти

Ще раз наголошу, що сенс дуальної освіти – це вплив компаній на те, чому вчать в університетах. Якщо лише університет визначає, що вивчати, то тільки від його кадрів залежить як навчальна програма відповідатиме вимогам ринку. Але наразі виші досить мало обізнані в цьому аспекті. На сьогодні реальний абітурієнт практично не придатний до роботи в компанії. Він потенційно може бути розумним і талановитим, але професійних навичок для роботи в компанії він навіть близько не має. Десь на першому-другому році навчання він починає їх отримувати і лише до третього більш-менш формується як спеціаліст. Проте навіть це відбувається переважно поза межами вишу, оскільки більшість студентів до того часу вже мають певний підробіток, який швидше заважає, ніж сприяє навчанню.

Мій цьогорічний виступ на EdCump був присвячений формуванню і розвитку дуальної освіти в Україні, а саме школі як підґрунтю її якісної реалізації. За досить тривалий час моєї педагогічної роботи я не раз отримував підтвердження тому, що якісно навчити професійному програмуванню можна або на першому курсі вишу – ще «зеленого» абітурієнта, або ж починати варто зі школи.

Те, що абітурієнт вже може бути програмістом, вносить нову родзинку в дуальну освіту. Завдання сучасної школи якраз зробити так, щоб після випуску майбутній абітурієнт був готовий працювати в кампанії, тоді відповідно компанія, беручи його на проект, зможе якісно поставити для вишу лінію навчання – вказати університету чому треба навчити цього студента, щоб той виконував завдання в проекті якнайкраще.

На конференції ми багато говорили саме про можливість такого факту, бо це певним чином ноу-хау, до якого варто призвичаювати вчителів, тому що вони, як і більшість, вважають, що навчати професійному програмуванню має виключно університет. Правдива якісна дуальна освіта можлива лише тоді, коли школа зможе підготувати відповідного фахівця і передати в університет готового програміста-початківця, якого далі треба вчити базових теоретичних дисциплін програмування тощо.

Наскрізна освіта в школі - не ноу-хау, а вимога часу

На EdCump ми оголосили про стратегічну програму, що дозволяє навчати школярів так званим наскрізним способом, коли можна починати вчити програмуванню вже з другого класу. Ця лінія навчання повністю співпадає із затвердженою МОНУ програмою. Сенс полягає в тому, щоб:
  -  протягом 2-4 класу, як і задумано програмою, якісно вчити дітей ігровій візуальні мові програмування Scratch,
  - в 5-7 класі давати основи сучасного об’єктного програмування та Android-програмування,
  - 8-9 клас – розширене Android та об’єктне програмування,
  - а в 10-11 класі вже має бути професійне програмування, яке сформує випускника як готового програміста.

В ефективності роботи зі школярами та можливості засвоїти досить значну кількість матеріалу на достатньому рівні я переконався під час впровадження експериментальної програми «Школяр-програміст», що реалізувалася в низці шкіл Києва, Львова, Одеси та Івано-Франківська. За результатами цієї програми, що передбачає навчання старшокласників програмуванню, випускаючись зі школи, учні мають сукупність знань та навичок, що відповідають, а інколи і перевищують рівень програміста-початківця (junior programmer). Теоретична частина навчання підтверджується сертифікатами Orаcle, які отримали школярі, а практична – нещодавнім хакатоном з обробки сигналів безпілотних літальних апаратів, що відбувся у Дніпрі.

Під час EdCump слухачі сприйняли це як щось дуже нове, революційне, але загальна реакція була схвальною. Педагогічна спільнота, як на мене, ще не дуже готова до таких рішень. Для них новим є те, що можна масового готувати школярів до рівня професійного програміста. І головна проблема, що саме вчителі до цього не готові. На інформатиці об’єктне програмування викладається досі надто мало, а то й взагалі не викладється. І це проблема, що стосується не лише діючих вчителів, а й студентів педагогічних вузів, які після випуску так розпочнуть викладацьку діяльність. Та це вже інше досить поширене питання.

Наразі, те що школа здатна випускати професійних програмістів – є ключовим моментом, що може визначити напрямок підготовки ІТ-спеціалістів як в університетах з одного боку, так і в школах з другого. Про те, як можливість підготовки в школі програміста-початківця вплине на університети і як далі вчити такого абітурієнта – детальніше можна буде дізнатися 25 травня під час мого вступу на Iforum, одній із найбільших в Україні конференцій з питань сучасних технологій і освіти, в рамках потоку “Освітні технології майбутнього / Інновації”. Зокрема важливим аспектом стане залучення до процесу навчання освітніх платформ, що дають можливість якісно вчити спеціаліста, не прив’язуючись до конкретного місця навчання.  На прикладі нашої співпраці із компанією SmartMe University ми пересвідчилися, що така модель навчання, інтегрована в дуальну освіту і поза нею, має свої позитивні результати і стане одним із дієвих інструментів освіти майбутнього. А як відомо, майбутнє належить тим, хто готується до нього сьогодні.