Ще одна європейська країна визнає Голодомор в Україні геноцидом

Нещодавно з’явилася новина про те, що Палата депутатів Люксембургу готова вивчити та розглянути питання щодо визнання Голодомору в Україні 1932-1933 рр. актом геноциду. Здавалося б, що на перший погляд дана подія є мізерною на фоні більш важливих проблем внутрішньополітичного та міжнародного характеру. Але в той же час, варто розуміти, що саме на основі таких дипломатичних кроків поступово здобуваються значні символічні перемоги.

            На сьогоднішній день 15 держав визнали трагічні події 1932-1933 рр. геноцидом українського народу, а ще 9 – офіційно засудили їх як акт винищення людства. Відповідно, у разі позитивного рішення, Люксембург стане 16-ою країною, яка на вищому рівні підтримує Україну в даному питанні. Звісно ж, можна вважати, що дана кількість є малою, оскільки не складає навіть 15% від усіх держав світу. Але, знову ж таки, у цьому складному питанні бодай найменша міжнародна підтримка є суттєвою. Як засвідчує світова практика – перемогу при вирішенні такого роду проблем не можна отримати миттєво.

            Загалом, якщо розглядати коректність визнання подій 1932-1933 рр. актом геноциду українського народу, то варто зазначити, що це рішення має під собою всі підстави. Наприклад, у статті ІІ Конвенції про запобігання злочину геноциду та покарання за нього наводиться перелік дій, які кваліфікуються як геноцид. Події 1932-1933 рр. в Україні підпадають під наступний пункт – навмисне створення для будь-якої групи таких життєвих умов, які спрямовані на її повне або часткове знищення. Враховуючи, що на даний момент цей документ ратифікували 144 держави, відсутність загального визнання факту геноциду українського народу лише викликає подив.

            Але такий стан справ пояснюється дуже просто – наявна політична кон’юнктура не сприяє розширенню міжнародної підтримки України з даного питання. Наприклад, деякі держави не визнають геноцид українців у 1932-1933 рр. з огляду на те, що мають «темні» моменти власної історії пов’язані з даним злочином. Інші не хочуть сваритися зі своїми союзниками, а деякі чекають аналогічних та рівноцінних символічних поступок з боку України. Відповідно, ціла низка політичних обставин ускладнює актуалізацію даного питання на міжнародній арені. Більше того, можливо, вітчизняна дипломатія не докладає потрібних зусиль в даному напрямку, оскільки на політичному порядку денному перебувають абсолютно інші питання.

            Тому в ситуації з Люксембургом, позитивне рішення Палати депутатів насправді стане чималою підтримкою, особливо в контексті російської агресії. Для України кожен акт визнання подій 1932-1933 рр. має бути однаково цінним та важливим, незалежно від впливу й сили держави, яка прийняла таке рішення. Відповідно, слід цінувати такі кроки, намагатися їх примножити та зберегти отримане, оскільки з часом це може стати непоганою зовнішньополітичною перемогою України.