Пропагандистські розмови про святкування Різдва в Україні

25 грудня більш як 1,5 мільярда людей по всьому світу відзначили католицьке Різдво. Цьогоріч до них приєдналося і чи не найбільше за всі роки незалежності християн західного обряду в Україні. В центрі столиці співав 2-тисячний хор, а по національному телебаченню транслювалася меса з Ватикану. Серед політиків віднайшлися навіть ініціатори встановлення 25 грудня загальнодержавним вихідним днем.

Треба сказати, що незалежна Україна завжди була багатоконфесійною і терпимою державою. Прихильники будь-якого релігійного обряду всякчас мали змогу дотримуватися свого календаря і святкувати важливі дати без жодних перепон і загроз. Попри це, абсолютна більшість українців – православні. Українська культура і ментальність теж багато в чому культивовані на ґрунті православних цінностей. До чого я веду?

На мій подив, чимало відомих людей, серед яких політики, громадські і культурні діячі, лідери думок, висловилися з цього приводу, як на мене, дещо пропагандистсько. Мовляв, Україна нарешті святкувала Різдво з усім світом, 25 грудня нічим не гірше (а то й краще) за 7 січня, ніхто точно не знає, коли родився Ісус і т.д.

Після таких висловлювань іноді складається враження, що Україна хоче не збагатитися здобутками тієї ж західної цивілізації, а розчинитися в ній повністю. Адже одна справа, коли ми відходимо від 23 лютого на користь 14 жовтня, поступово віддаємо перевагу 8-му над 9-м травня чи відхрещуємось від дня радянської міліції, але зовсім інше, як починаємо штучно маніпулювати віковими, до того ж автентичними, традиціями.

Зрозуміло, що в контексті використання Росією культури як інструменту колоніальної політики ми часто мусимо відмежовувати себе новими чи просто інакшими культурними символами, аби агресивний сусід не використовував нашу культурну спільність для виправдання своєї військової і політичної експансії. Але невже для того, щоб врятуватися від Росії, ми повинні позбутися своєї ціннісно-історичної самобутності, насильно переплавити власну ідентичність на європейську, американську чи будь-яку іншу? Глибоко переконаний, що, тікаючи з лабет «русского мира», ми не повинні втратити своїх вікових ціннісних орієнтирів. Інакше навіть світ, з яким ми так прагнемо злитися воєдино, нас не поважатиме. Та й самі себе ми не поважатимемо. Бо народ, котрий зрікається власної самобутності, як перекотиполе, приречений без кінця сновигати у пошуках нових цивілізаційних масок.