Коротка історія депутатської (не)доторканності

14 липня 2015 року Верховна Рада Українипідтримала у першому читанні історичний законопроект № 1776 "Про внесеннязмін до Конституції України (щодо недоторканності народних депутатів України тасуддів)", котрий передбачає виконання найчастіше повторюваної обіцянкикожних парламентських виборів – скасування депутатської недоторканності. Нажаль, минуло вже півтора року, а віз і нині там.

Для початку трохи статистики. За всюісторію незалежності України 13 народних депутатів були позбавлені імунітету –  від Юхима Звягільського у 1994 році до йогоколеги по фракції Вадима Новинського сьогодні. З них – лише 4 особи булизасуджені, 7 – тікали за кордон, а 9 нардепів зберігають статус народногодепутата вже у парламенті чинного скликання.

За час своєї роботи Верховна Рада 8 скликання дала згодуна зняття недоторканності з чотирьох обранців. І кожного разу цей процес бувнастільки складним і тривалим, що підозрювані у злочинах політики могли здесяток разів без перешкод покинути країну. Нардепи Сергій Клюєв та ОлександрОнищенко, наприклад, вдало скористалися таким подарунком долі.

Отже, банальна статистика доведених до суду справ сама засебе говорить про ефективність механізму зняття з народних депутатівнедоторканності. Генеральний прокурор, який ініціює подання на позбавленнядепутата імунітету і притягнення його до відповідальності, щоразу має ледь непринижуватися перед регламентним комітетом, надавати додаткові докази проскоєний злочин попри таємницю слідства, по декілька разів доопрацьовувати  подання тощо. Крім того, сама процедурарозгляду подання в профільному комітеті може тривати більше 20 днів, а термінрозгляду прокурорського клопотання в парламенті загалом становить понад місяць!І якщо в Раді бракує політичної волі для швидкого прийняття рішень, про реальнепритягнення нардепів до відповідальності годі й говорити.

Іноді складається враження, що регламентний комітетВерховної Ради – це такий собі судовий орган, якому генпрокурор мусить вичерпнодовести вину депутата. Через це парламент стає схожим на клубне товариство зкруговою порукою, члени якого самі вирішують, що з собою робити.

Для порівняння, в багатьох цивілізованих країнах світупроблема зі зняттям імунітету вирішується зовсім інакше. Наприклад, нідерландськідепутати взагалі не мають ніякого імунітету, тоді як більшість європейськихкраїн практикують обмежену недоторканність, що надається парламентарям лише насесійний період (Греція, Португалія, Швеція) або ж взагалі тільки на часфізичного перебування в парламенті (Норвегія, Ісландія). Це так званийдепутатський індемнітет. В низці країн володіння імунітетом не захищаєдепутатів від слідства.

Відтак, якщо в нас бракує волі, аби змінити Конституцію івзагалі скасувати депутатську недоторканність, то на цьому етапі необхіднободай вдосконалити механізм її скасування за поданням генеральної прокуратури.Зокрема, 3 жовтня цього року до Комітету з питань законодавчого забезпеченняправоохоронної діяльності внесено законопроект № 5213, який передбачає, з-поміжіншого, оптимізувати строки розгляду подань упарламенті (не пізніше 7 днів з дня його внесення), а також відповідно укомітеті – 5 днів; встановити чіткі вимоги для внесення подання та вимогдо його змісту; вирішити питання щодо тимчасового обмеження виїзду за кордоннародного депутата, щодо якого до парламенту в установленому порядку внесеноподання про надання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності,затримання чи арешт.

Прийняття цього законопроекту значнопідвищить шанси на притягнення народних депутатів до відповідальності. Хочавказаний крок жодним чином не повинен стати альтернативою повному скасуваннюдепутатської недоторканності вже в найближчому майбутньому.