У відносинах з НАТО Україна мусить позбутися ілюзій

Україні треба уживатися з очевидною істиною – ніхто ззовні нас не захищатиме і на 100% не гарантуватиме нашої безпеки. Досвід останніх років довів це беззаперечно.

Багато наших політиків, громадських діячів і журналістівчас від часу, коли мова заходить про відносини Україна-НАТО, нарікають нанеготовність Альянсу бачити нашу країну членом євроатлантичного блоку. Звідси інав’язлива ідея про те, що Київ має лізти зі шкіри, аби тільки вибороти собібодай перспективу членства в організації.

І справді, якщо у недалекому 2008-му під часБухарестського саміту Україні і Грузії принаймні обіцяли членство в Альянсі вмайбутньому, то вже в ході цьогорічного саміту НАТО у Варшаві підтвердиласялише грузинська перспектива. Натомість про вступ України сьогодні категоричноніхто не говорить. В цій ситуації нам замість обурення і засмучення треба пильнішедивитися реальності в очі. На даний момент і, очевидно, в середньостроковій перспективіприйняття України до військово-політичного союзу – це крок до прямоїконфронтації з Росією з абсолютно непередбачуваними наслідками. Ніхто й нізащоцього не робитиме за наявних умов. Україні треба уживатися з очевидною істиною –ніхто ззовні нас не захищатиме і на 100% не гарантуватиме нашої безпеки. Досвідостанніх років довів це беззаперечно. Але вказаний факт є не стільки приводомдля відчаю, скільки вихідним пунктом нашої оборонної стратегії і тактики. Українане має іншого виходу, окрім як навчитися гарантувати власну безпеку, виходячи зтого, що ми маємо, а не з того, чого б нам хотілося. Звісно, сьогодні нам би, м’якокажучи, не завадив статус якоїсь Литви, Польщі чи Румунії, за яких в разіагресії третьої сторони зобов’язані вступитися союзники по НАТО. Але наразі –це лише мрії без шансу швидкого перевтілення в реальність.

Відтак перед Україною сьогодні стоїть два надважливихзавдання. Перше – зрозуміти об’єктивний стан речей і не витрачати час і зусилляна боротьбу з вітряками. При цьому варто пам’ятати: неважливо, наскількиреформованою і відповідною стандартам НАТО буде українська безпекова і обороннасфера; НАТО за жодних умов не розширюватиметься до настільки проблемногокордону з РФ, яким нині є гарячий схід України. Друге – налагодити ефективниймеханізм реалізації наявних оборонних можливостей. На даний момент ми маємокілька стратегічних документів, зокрема Стратегічний оборонний бюлетень іСтратегію нацбезпеки України, якими визначено ключові напрямки і механізмирозвитку оборонного сектору. З іншого боку, попри відсутність перспективи статичленом НАТО, Україна отримала насправді небувалий пакет допомоги і доволіоригінальну програму взаємодії від Північноатлантичного альянсу. Такихпреференцій, які союзники надали Києву, ніколи не мала і не має жодна країна,що не належить до складу НАТО. «8 трастовихфондів, 40 напрямків взаємодії, новий механізм координації допомоги від НАТО такраїн-членів, безпосередня робота радників з Альянсу в Генштабі, в Міноборонита в інших відомствах, спільна розробка і проведення реформ, яке гарантувалоби, що ті відбуваються за стандартами Альянсу» - це лише частина з того,що затверджено тільки в ході останнього саміту НАТО у Варшаві. Тепер заукраїнською стороною постає завдання органічно вплести всі ці можливості увласну стратегію з тим, щоб допомога союзників змогла посилити досягненняпоставлених цілей. Ми повинні робити все для того, аби євроатлантичний скепсисвнаслідок втрати перспектив членства у блоці був повністю витіснений максимальнопродуктивним використанням тих можливостей, які надає новий етап відносин Україна-НАТО.