Ми маємо подолати хибну стратегію виходу з економічної кризи

Повноцінному притоку інвестицій в українську економіку заважає чимало факторів, найбільш важливими серед яких є бойові дії в країні, політична нестабільність і, безумовно, тотальні масштаби корупції. Все це робить економічне середовище вкрай непередбачуваним, а тому інвестори не ризикують зайвий раз вкладати кошти в Україну. Як результат, стимули для розвитку вітчизняної економіки практично відсутні.

В будь-якому разі інвестиції не приходять самі, їх треба залучати. А для цього необхідно чітко визначитися, куди саме, в які галузі ми хочемо запрошувати інвесторів. Ясна річ, що у важких кризових умовах ми не можемо зробити привабливими всі сфери економіки, які мають хороший потенціал для розвитку. Тому вкрай важливо визначити центри економічного відродження країни, локомотиви виходу з кризи і забезпечення подальшого зростання. Ми повинні знайти свої галузеві бренди і зробити їх обличчям української економіки на світовому ринку. Здавалося б, нехитра пропозиція, адже це і так очевидно. Однак логіка кризи, як правило, пропонує йти по шляху найменшого опору, що в підсумку заводить в глухий кут. Мова йде про те, що в умовах кризи уряд за інерцією експлуатує традиційні експортні галузі, часто дискримінуючи ті сфери, які на даний момент є менш прибутковими. І в цьому полягає головна пастка.

Приміром, зараз Україна найбільше заробляє від експорту сировини і сільськогосподарської продукції. Отже, наш пріоритет - АПК. Трохи одужає металургія чи хімічна промисловість - список поповниться останніми. Водночас, наприклад, наука й освіта у нас за звичкою стають жертвами бюджетного секвестру, мовляв, вони і так на утриманні, куди в них ще вкладати.

На жаль, з такою логікою ми ризикуємо плисти за течією ще бозна скільки часу. Нам потрібен дещо  «нестандартний» підхід до вирішення проблеми. Всупереч поганій пострадянській традиції, під час кризи необхідно інвестувати саме в науку і освіту, а не урізати їх фінансування для латання бюджетних дірок. Вчені (причому саме економісти) давно довели, що економічне зростання в розвинених країнах прямо залежить від успіху в розвитку фундаментальної науки. У сучасному світі взагалі неможливо досягти адекватної конкурентоспроможності на міжнародному ринку, якщо країна не розробляє високотехнологічний продукт. Сьогодні Україна бездарно і безвідповідально розтрачує свій інтелектуальний потенціал, і, схоже, ніяких реальних планів кардинально змінити ситуацію у нас немає. Якщо терміново не змінити підхід, залишаючи науку і освіту традиційними аутсайдерами, імперативи світової економіки залишать аутсайдером нашу країну, причому надовго.

Інша можливість - оборонна промисловість. Нині це та сфера, в яку не інвестувати просто неможливо, враховуючи зовнішні та внутрішні загрози національній безпеці. По-перше, озброєна новою якісною зброєю армія - потужний фактор стримування ворога, значить - гарант цілісності і стабільності держави, а значить - перша необхідна умова для інвесторів. По-друге, важливо не просити або купувати зброю, а робити її самим. Адже на оборонку, за великим рахунком, може працювати пів країни. Знову ж, це і високі технології, без яких не виробити сучасну зброю, і можливість заробляти на експорті. Тому дуже важливо сприймати оборонпром не просто в якості щита державної безпеки, а в тому числі в ролі стратегічного суб'єкта економіки.

Зрештою, навіть агросектор має велике інноваційне значення, якщо акцентувати увагу не на сировинних поставках, а на затребуваній і дорогій екологічно чистій продукції. Для цього у нас є величезні ресурсні можливості.

Все це очевидно і лежить на поверхні. Проблема лише в тому, чи здатні ми ламати стереотипи у визначенні пріоритетів економічного розвитку в умовах кризи. Якщо так - вихід є, якщо ні - то залишається, у кращому випадку, тільки ілюзія перспективи.