Юридична модель автономного енергохабу: як не втратити мільйони на елеваторі
Коли міжнародна угода «зависає» у момент підписання, найчастіше причина — у технічних чи юридичних дрібницях, що стали «невидимою» перепоною. Один із таких блокерів — незабезпечене живлення об’єкта інфраструктури, зокрема великих елеваторів або логістичних хабів. У 2024–2025 роках ця проблема не просто актуальна — вона стає системною. За даними УАК, до 30 % зерносховищ на півдні та сході України мають нестабільне або аварійне електропостачання.
На цьому етапі багато агрокомпаній починають розглядати ідею автономного енергохабу — тобто комплексного рішення з генерацією, накопиченням та розумним управлінням енергією, незалежно від основної мережі. Але те, що виглядає як технічне рішення, вимагає юридичної архітектури, яка і визначає, чи зможе об’єкт працювати, бути застрахованим, отримати інвестиції, пройти сертифікацію чи залучити партнера.
Найчастіше угоди з іноземними партнерами (наприклад, трейдерами або страховими фондами) «гальмуються» саме через відсутність підтвердження енергетичної надійності об’єкта. Необхідна умова: мінімум 72 години повної автономності у разі blackout, а краще — безперервне резервне живлення з балансуванням пікових навантажень.
Для прикладу: у липні 2024 року в Херсонській області угода на $12 млн була відкладена саме через відсутність резервного енергопостачання на зерновому хабі, хоча інші умови були погоджені.
Автономний енергохаб — техніка чи право?
Автономний енергохаб для елеватора — це не просто генератор або сонячна батарея. Це системний інфраструктурний об’єкт, що юридично вимагає:
узгодження з Держенергонаглядом та системним оператором;
окремого обліку, балансу і диспетчеризації;
документального підтвердження джерел фінансування, у разі залучення міжнародних донорів чи банків;
оформлення PPA-контрактів (якщо продаж надлишків до мережі);
спеціального податкового обліку (в т.ч. ПДВ на обладнання, імпортні ліцензії, тощо);
визначення моделі власності (лізинг, EPC, або ВОТ — build-own-transfer).
Юридично неправильно збудований енергохаб — це ризик відповідальності та втрати активу, а не його підсилення.
Як має виглядати юридична модель — на практиці
Ось базова структура моделі, яку ми неодноразово реалізовували для агроклієнтів на етапі будівництва або переобладнання логістичних об’єктів:
Структурування:
виокремлення енергохабу в окрему юрособу (SPV);
ліцензування (залежно від потужності та типу генерації);
погодження технічних умов з оператором системи розподілу;
підписання внутрішньої EPC-угоди з обслуговуванням.
Регулювання власності:
зазвичай — модель EPC+O&M (build–operate–maintain);
оформлення обладнання як активу на балансі SPV;
опціон для зворотного викупу через 5 років або transfer to holding.
Комерційне право:
внутрішній договір купівлі електроенергії (PPA) між SPV та основним агрохолдингом;
можливість експорту надлишків у мережу (балансова група);
захист контракту через ICC чи LCIA (для міжнародних угод).
Міжнародна відповідність:
ESG‑сертифікація енергохабу;
декларація про CO₂ footprint;
Юридичне підтвердження гарантії походження електроенергії (якщо RES).
Скільки це коштує і скільки економить
За оцінками IFC, середня вартість автономного енергохабу потужністю 1.5–2 МВт складає $1,2–1,7 млн, залежно від джерела енергії та систем накопичення. Але:
середній елеватор втрачає до $2,5 млн за 2 тижні простою через blackout;
до 45 % вартості хабу можливо компенсувати за рахунок грантів NEFCO, UGF або KfW;
окупність — від 3,5 до 6 років (включно з податковою амортизацією).
Висновки
На сьогодні автономний енергохаб — це не лише про енергію. Це — про здатність аграрного бізнесу укладати угоди, залучати гроші та працювати без зупинок. Ті, хто бачить це лише як технічний об’єкт, втрачають — угоди, врожай, контракти.
Юридична модель дає агрохолдингу контроль — а разом з ним і переговорну силу. Без неї енергохаб залишається на папері.
