Безальтернативні правила гри на ринку електроенергії

В інтернеті досить поширені фото заряджання електромобілів за допомогою дизельного генератора. Таке собі замкнене коло, нелогічний компроміс, що складається із потягу людини до поліпшення екологічного середовища завдяки пересуванню електромобілем та суворої реальності, яка полягає у використанні джерела живлення з відвертою екологічною небезпекою. Екологічність заряджання електромобіля від стаціонарних пристроїв електроживлення також викликає багато сумнівів, оскільки процес вироблення і постачання електроенергії також наносить шкоду навколишньому середовищу. Але на мою думку, саме фото електромобілів, що живляться від дизель-генератора, яскраво ілюструє становище, яке склалося в Україні внаслідок прийняття Закону України «Про ринок електричної енергії» (далі Закон) та відповідного введення нових правил на ринку електроенергії у липні 2019 року.

Збільшена напруга

Різке підвищення тарифу на передачу електроенергії (з 57,40 грн./МВт*год. у червні 2019 року до 347,43 грн./МВт*год. у липні 2019 року) та відповідне підвищення витрат непобутових споживачів на ринку електроенергії закономірно призвело до виникнення конфлікту. Його зовнішнім проявом стали судове оскарження відповідних постанов НКРЕКП кількома великими підприємствами гірничо-металургійної галузі, призупинення адміністративним судом дій постанов НКРЕКП та дії нових високих тарифів на передачу енергії (в якості забезпечення позовів), безстроковий страйк профспілок та реагування держави на конфлікт, яке відбулося шляхом проведення кількох знижень тарифу на передачу електроенергії.

При цьому, поступки з боку держави промисловим споживачам виглядали наступним чином: тариф на передачу електроенергії, що діяв у липні 2019 року, з 347,43 грн./МВт*год. був зменшений до 312,14 грн./МВт*год. та діяв у серпні 2019 р. Потім він був зменшений до 116,54 грн./МВт*год. і діє з вересня 2019 р. до сьогодні. Такі різкі коливання вартості послуги з передачі електроенергії лише підтвердили обґрунтовані побоювання непобутових споживачів, що даний тариф як початково, так і під час коригування сформований непрозоро та не є об’єктивним. Більше того, дії державних органів щодо включення у тариф на передачу електроенергії складової, яка не стосується надання послуги з передачі електроенергії, виглядають як впроваджена нормативними документами схема забезпечення інтересів певної групи приватних суб’єктів господарювання за рахунок непобутових споживачів.

Безальтернативна енергія

Внутрішні складові конфлікту щодо тарифу, який суттєво негативно вплинув на економічне становище кожного непобутового споживача та викликав зростання цін на товари, роботи, послуги в масштабі усієї країни, є нормативне регламентування вищезазначеної схеми, що полягає у наступному:

Згідно Закону України «Про альтернативні джерела енергії», держава стимулює виробництво та споживання енергії, виробленої з альтернативних джерел (відновлювані джерела енергії, до яких належать енергія сонячна, вітрова, гідроенергія тощо). З метою заохочення розвитку даних джерел, держава встановлює «зелений» тариф – спеціальний тариф, за яким закуповується електрична енергія, вироблена на об’єктах електроенергетики.

До введення нового ринку електроенергії держава виконувала зобов’язання щодо купівлі електроенергії за «зеленим» тарифом, за рахунок надходжень від продажу електроенергії споживачам і, відповідно, частки державних доходів вистачало для стимулювання зеленої енергетики задля далекоглядних суспільних інтересів. У зв’язку із введенням нового ринку електроенергії держава законодавчо закріпила гарантування на весь строк застосування «зеленого» тарифу, придбання електричної енергії, виробленої на об’єктах електроенергетики, що використовують альтернативні джерела енергії за встановленим «зеленим» тарифом в обсягах та порядку, визначених у ст. 65 Закону.

Згідно зазначеної статті КМУ, з метою забезпечення загальносуспільних інтересів та виконання гарантій держави щодо купівлі всієї електричної енергії, виробленої на об’єктах електроенергетики, що використовують альтернативні джерела енергії за встановленим «зеленим» тарифом, було визначено державне підприємство для виконання функцій гарантованого покупця електричної енергії. Це ДП «Гарантований покупець», яке зобов’язане купувати у підприємств «зеленої» енергетики весь обсяг виробленої електричної енергії.

Гарантований посередник

Тепер розглянемо матеріальне забезпечення ДП «Гарантований покупець» коштами для купівлі «зеленої» електроенергії. Згідно Закону, для забезпечення покриття витрат гарантованого покупця на виконання спеціальних обов’язків із купівлі електричної енергії за «зеленим» тарифом, гарантований покупець надає оператору системи передачі послугу із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел. Таким чином, у схемі з’являється оператор системи передачі електроенергії, а саме ПАТ НЕК «Укренерго». Згідно ст. 33 Закону, ця компанія виконує функції, права та обов’язки оператора системи передачі електроенергії та, зокрема, виконує покладені на нього спеціальні обов’язки для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку електричної енергії. Законом передбачається і матеріальне забезпечення виконання ПАТ НЕК «Укренерго» зазначених обов’язків із придбання послуги у ДП «Гарантований покупець», а саме: «тариф на послуги із передачі електричної енергії, зокрема, включає як окрему складову витрати, що здійснюються ним у разі покладення на нього спеціальних обов’язків для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку електричної енергії», та встановлюється зобов’язання щодо придбання у ДП «Гарантований покупець» послуг на підставі договору про надання послуг для забезпечення загальносуспільних інтересів.

Як вбачається із викладеного, ролі дійових осіб у схемі розподілені наступним чином: суб’єкти господарювання «зеленої» енергетики виробляють електроенергію, ДП «Гарантований покупець» придбає у них весь обсяг електроенергії за цінами, що втричі вище ринкових, ПАТ «НЕК «Укренерго» відшкодовує ДП «Гарантований покупець» усі витрати, пов’язані із придбанням електроенергії за «зеленим» тарифом; ПАТ НЕК «Укренерго», згідно тарифу на передачу електроенергії (що включає витрати, пов’язані із розрахунками з ДП «Гарантований покупець» за договором із придбання послуги по забезпеченню збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел), виставляє непобутовим споживачам рахунок. Після того, непобутові споживачі сплачують грошові кошти як за послуги, що надаються ПАТ НЕК «Укренерго», так і за ту частину тарифу, що не пов’язана з наданням послуги та призначена для виконання зобов’язань держави перед виробниками альтернативної енергетики.

Виходячи із фактичних правовідносин, два державних підприємства, ПАТ НЕК «Укренерго» та ДП «Гарантований покупець», виступають, по суті, посередниками щодо акумулювання та передачі грошових коштів від непобутових споживачів електроенергії (що сплачені у рахунок тарифу на передачу електроенергії) до приватних виробників «зеленої» енергетики. При цьому, жодна діяльність, окрім здійснення розрахунків за «зеленим» тарифом ДП «Гарантований покупець» за договором із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел, не здійснюється. Також законодавство не передбачає функцій ПАТ НЕК «Укренерго», що були б пов’язані з господарською потребою збільшення частки «зеленої» енергетики, як невід’ємної умови здійснення оператором своєї діяльності з передачі електроенергії. Таким чином, правовідносини як за договором між ДП «Гарантований покупець» та ПАТ НЕК «Укренерго», так і за договорами між ПАТ НЕК «Укренерго» з непобутовими споживачами (у частині, що не пов’язана з послугою на передачу електроенергії), не відповідають – у розумінні Закону України «Про захист прав споживачів» – поняттю «послуга», оскільки дана діяльність виконавців здійснюється без дотримання умови задоволення особистих потреб замовників. Суть послуги передачі електроенергії визначена Законом та полягає у транспортуванні електричної енергії електричними мережами оператора системи передачі від електричних станцій до пунктів підключення систем розподілу та електроустановок споживання, а також міждержавними лініями. Таким чином, отримання ПАТ НЕК «Укренерго» від споживачів грошових коштів, у частині ціни за послугу з передачі електроенергії (тарифу), що не відноситься до надання послуги та не направлена на задоволення особистих потреб непобутових споживачів, є порушенням прав даних замовників послуги. Лише з кишені нашого підприємства, з урахуванням обсягу енергоспоживання, під маркою забезпечення загальносуспільних інтересів, додатково підлягає сплаті близько 20 млн грн. на місяць. Тому кожен мешканець країни має можливість оцінити «ефективність» даної дискримінаційної схеми із задоволення інтересів одних суб’єктів господарювання за рахунок інших, а саме, у вигляді росту цін на товари, роботи та послуги, що здійснюються непобутовими споживачами. Непобутові споживачі також здійснюють заходи з поліпшення довкілля, дбають про безпечність відходів, інвестують в зменшення викидів. Їм також необхідно отримувати та віддавати кредити, але на відміну від підприємств «зеленої» енергетики, вони не мають жодних привілеїв та не отримують ні прямо, ні опосередковано, грошові кошти від інших учасників енергоринку. Таким чином, виникає питання невідповідності нормативних документів щодо реалізації зазначеної схеми зобов’язанням держави, встановленим Угодою про асоціацію між Україною та ЄС, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами. Так, Угодою встановлено, що ціни на постачання електроенергії для промислових споживачів визначаються виключно попитом та постачанням, а ^- зобов’язання стосовно ціни на постачання електроенергії повинно бути чітко визначеним, прозорим, пропорційним, недискримінаційним, таким, що піддається перевірці, та з обмеженим строком дії. Рішення та процедури, що використовуються регуляторним органом, повинні бути об’єктивними для всіх учасників ринку.

Крім того, що держава прийняла на себе підвищені зобов’язання перед виробниками «зеленої» енергії та переклала їх у дискримінаційний спосіб на непобутових споживачів електроенергії, новий ринок електроенергії не передбачає доступу непобутових споживачів до дешевої атомної та гідро-електроенергії. Майже вся ця електроенергія, згідно постанови КМУ, йде на виконання спеціальних зобов’язань державних підприємств атомної та гідроенергетики перед побутовими споживачами. Попереджаючи ріст цін на електроенергію для населення, держава залишає непобутовим споживачам варіант з придбанням електроенергії з теплових електростанцій (ТЕС), які працюють на вугіллі. Таким чином, чим більше непобутові споживачі придбають електроенергії, тим більше добувається і спалюється вугілля, тим більше викидів шкідливих речовин у атмосферу. Виходячи з цього, високі задекларовані державою цілі по забезпеченню загальносуспільних інтересів щодо розвитку альтернативної енергетики, поліпшення навколишнього середовища, як і у випадку заряджання електромобілю дизельним генератором, не досягаються. Натомість досягаються матеріальні цілі постачальників вугілля, виробників теплової енергетики та виробників альтернативної енергетики у вигляді отримання гарантованих прибутків. Більше того, у випадку з альтернативною енергетикою мова йде вже про рівень прибутків, що не притаманний енергетичній галузі.

Відсутність альтернативи

Історія схеми із гарантуванням державою купівлі електричної енергії у виробників альтернативної енергетики за спеціальним «зеленим» тарифом тягнеться з часів президентства В. Януковича. Зміна Президентів, владних еліт не зачепили існування даної схеми, як і економічні умови, здешевлення комплектуючих, вартості альтернативної електроенергії не вплинули на величину «зеленого» тарифу, що сплачується з боку держави. Наприклад, при собівартості 1 кВт сонячної електроенергії в 3,5 євроцентів, держава в особі ДП «Гарантований покупець» придбаває 1 кВт за 15-18 євроцентів. Для прикладу, електроенергія ТЕС на ринку закуповується приблизно за 5,8 євроцентів.

Згідно доповіді Міжнародного агентства по відновлювальній енергії (IRENA) у 2018 році, вартість технологій відновлювальної енергії знизилась. Прогнозується, що вартість нових сонячних та вітряних установок буде все частіше дешевшати у порівнянні з експлуатаційними витратами існуючих ТЕЦ. Очікується, що у 2020 году середня ціна сонячної електроенергії складе 0,048 доларів США за 1 кВт*год. Таким чином, після прийняття зобов’язань щодо сплати «зеленого» тарифу, держава законодавчо прийняла на себе обов’язки, які не передбачають зміни розміру «зеленого» тарифу з її боку в залежності від економічних, конкурентних чинників, закріпивши безумовні преференції представникам альтернативної енергетики. Безумовно, що за таких обставин кількість об’єктів альтернативної енергетики буде збільшуватись, і, відповідно, будуть зростати зобов’язання держави. За даних обставин, непобутові споживачі електроенергії, без зміни правил гри на ринку, залишаться заручниками прийняття державою підвищених зобов’язань щодо сплати «зеленого» тарифу. З іншого боку, конфлікт щодо перекладення державою зобов’язань на плечі споживачів електроенергії буде поглиблюватись і, відповідно, потребує невідкладного цивілізованого та правового розв’язання.