Тіні забутих співвітчизників

Ще донедавна нашому суспільству була притаманна вибіркова пам'ять про видатних співвітчизників. І лише нещодавно почався процес відновлення пам’яті про незаслужено забутих видатних особистостей.

Це стосується діячів культури, науки, історії, тощо. Однак мені хотілося б звернути увагу на юристів, чий внесок у становлення міжнародного права визнаний у всьому світі.

Відомий британський юрист-міжнародник Філіп Сендс читаючи лекцію у 2010 році студентам-юристам Львівського національного університету імені І.Франка запитав студентів чи знають вони щось про Герша Лаутерпахта? На що не отримав від студентів позитивної відповіді.

Між тим Герш Лаутерпахт був видатним юристом-міжнародником, що був одним із авторів Загальної декларації прав людини жив у Львові та навчався у Львівському університеті. Народився Герш Лаутерпахт 16 серпня 1897 року в Австро-Угорщині, на Галичині у місті Жовка. У 1910 році він і його сім’я переїхали до Львова. З 1915 року навчається у Львівському Університеті, а у 1919 році в складних політичних обставинах, умовах протистояння між поляками, українцями та євреями, Лаутерпахт не маючи можливості скласти випускні іспити, покидає Львів та закінчує навчання вже у Відні. У 1923 році Герш Лаутерпахт переїжджає до Великобританії. У 1938 році Лаутерпахт стає професором Кембриджського університету. З 1952 року Лаутерпахт стає членом комісії ООН з міжнародного права, а з 1955 року – членом міжнародного суду ООН в Гаазі. Також, Герш Лаутерпахт стає членом Британської академії наук та інституту міжнародного права, а у 1956 році вшанований титулом Лицаря. У 1960 році Герш Лаутерпахт помер, а на його честь названо центр з міжнародного права, а саме: Lauterpacht Centre for International Law.

Філіп Сендс, батьки якого до речі також вихідці із Львову, а викладачем права був син Герша Лаутерпахта, написав книгу «Східно-Західна вулиця» про двох юристів, що навчались у Львівському університеті та стали видатними юристами з міжнародного права, а саме: Герша Лаутерпахта та автора терміну «геноцид» Рафала Лемкіна. Їхні історії тісно переплітаються з трагічними для Європи часами, темної доби втілення нацистських ідей, дискримінації та фізичного знищення окремих груп населення, народів.

На мій погляд, книга Філіпа Сендса - є досить повчальною та цікавою. Через історії родичів автора, Герша Лаутерпахта, Рафала Лемкіна, Ганса Франка їх близьких розкривається історія Галичини першої половини XX ст. А це історія міжнаціональних утисків, бурхливі події протистояння та пошуку компромісів між поляками, євреями, українцями під час розвалу Австро-Угорської держави та створення нових національних держав, це історія політики масового знищення людей за національною ознакою нацистами. Тому не випадково, що саме вищезгадані учні львівської юридичної школи, що жили у даних історичних умовах у Львові, що втратили майже всіх членів родини під час окупації, внесли свій вагомий вклад в сучасне міжнародне право та присвятили своє життя відстоюванню прав людини та її основоположних свобод.

Родина Герша Лаутерпахта майже вся була знищена на території Генерал-губернаторства (окупована нацистами центрально-східна частина Польщі, включно зі Львовом та частиною Галичини). По іронії долі, Герш Лаутерпахт приймав участь в роботі Нюрнберзького трибуналу, одним із головних фігурантів якого був Ганс Франк, близький соратник та юрист Адольфа Гітлера, що був очільником Генерал-губернаторства. Відповідно Ганс Франк був причетний до смерті мільйонів євреїв, та людей інших національностей в тому числі і родини Лаутерпахта так як відповідав за впровадження політики так званого «кінцевого вирішення єврейського питання» на підлеглій йому території.

Герш Лаутерпахт приймає участь у Нюнберзькому процесі, як юридичний консультант Британських та Американських представників на процесі. Зокрема до Статуту Нюрнбергського трибуналу згідно ідеї пана Герша було включено поняття «злочини проти людяності», що не дозволяло високопосадовцям нацистської Німеччини посилатись на обставини знищення людей, що були підлеглими (громадянами) Німеччини, як на суто внутрішні справи держави. Використання даного поняття розширювало захисні засоби міжнародного права, спрямованої на захист окремих осіб. За ст.6 (с) Статуту Нюрнберзького трибуналу, судді трибуналу мали право карати за наступні злочини проти людяності: «вбивства, катування, поневолення, депортації та інші жорстокі злочини, вчинені щодо цивільного населення до чи під час війни, або переслідування через політичні, расові чи релігійні мотиви з метою здійснення злочину, що підпадає під юрисдикцію Трибуналу, або у зв’язку із злочином, незалежно від того, чи були ці дії порушенням внутрішнього законодавства країни, де вони були вчинені, чи ні».

У подальшому, Генеральна Асамблея ООН, у грудні 1946 року заклала підґрунтя для прийняття Загальної декларації прав людини та резолюцією №95 підтвердила, що принципи міжнародного права визнані статутом Нюрнберзького трибуналу, включно із злочинами проти людяності є невід’ємною частиною міжнародного права. Ще раніше у червні 1945 року вийшла книга Герша Лаутерпахта «Міжнародний білль про права людини» і саме даною монографію та ідеями Лаутерпахта керувались розробники Загальної декларації прав людини. Сподіваючись на новий післявоєнний міжнародний порядок Лаутерпахт прагнув поставити захист окремої особи у центрі міжнародного правопорядку. За словами автора: «Окрема людська істота…. Є основною одиницею усього права». Мета автора – покласти край «всемогутності держави», «джимкроуізм (так звані закони про расову сегрегацію у США) і винищувальні табори, більше не будуть питаннями, які регулюються винятково внутрішнім законодавством». Монографія містить статті про громадянські права людини, а саме: життя, свободу, релігію, самовираження, зібрання, приватне життя, рівність, громадянство, пересування. Інші статті стосувались політичних, економічних, соціальних  прав особи, а саме щодо: виборів, самоврядування, прав меншин, роботи, освіти, соціальної допомоги. Все вищевикладене юристи в тій чи іншій формі можуть віднайти у положеннях Загальної декларації прав людини та відповідно у положеннях нашого національного законодавства. І саме тому внесок Герша Лаутерпахта у розробку фундаменту сучасного міжнародного права та національних законодавчих систем є неспростовним та неоціненим.

Сер Герш Лаутерпахт помер 8 травня 1960 року, в день 15 річчя підписання Німеччиною капітуляції у другій світовій війні, дати що знаменує собою закінчення темних часів для світу та створення нового порядку, правових механізмів застереження повторення нових злочинів проти груп людей (геноцид) та проти особи ( злочини проти людяності). Однак масові вбивства у Чилі, Югославії, Руанді, агресивні та гібридні дії сучасних злочинних режимів свідчать про те що уроки другої світової війни не є цілком засвоєними.  Відповідно, міжнародний кримінальний суд в Гаазі, до компетенції якого відносяться воєнні злочини та введені студентами Львівського університету Р. Лемкіним та Г.Лаутерпахтом у міжнародну правову систему поняття «геноцид» і «злочини проти людяності», на жаль, у найближчій перспективі не залишиться без роботи.

10 грудня 2018 року минуло 70 років, як Генеральна Асамблея ООН прийняла Загальну декларацію прав людини. В цей день, світова громадськість відзначає Всесвітній день прав людини, що присвячений прийняттю визначного правового акту, який закріплює основоположні громадянські, політичні, економічні, соціальні та культурні права людини. Загальна декларація прав людини є взірцем для включення її положень до правових систем держав підписантів та фундаментом міжнародного права. Так відповідно до декларації прийнята Європейська конвенція з прав людини, функціонує Європейський суд з прав людини.

На прикладі історії нашої молодої держави ми також можемо споглядати, як у відповідності до загальноприйнятих у світі цінностей відбувалась трансформація радянського законодавства, зміщуючи свій акцент уваги від інтересів абстрактної держави до інтересів, прав та потреб людини. Прийнята Конституція України, кодекси, закони, нормативні акти уособлюють в собі накопичений світовий досвід з забезпечення прав людини, створюються механізми, судова практика з посиланням на акти ООН, рішення Європейського суду, які є дієвим запобіжником проти чиновного свавілля та зловживань з боку правоохоронних та інших державних органів. Але мало прийняти гарні закони, слід забезпечити їх неухильне виконання. І тут велику роль мають відіграти юристи нового покоління, яке виросло в умовах відсутності домінування держави над особою а також вихованих на прикладах діяльності наших  видатних співвітчизників, таких як Сер Герш Лаутерпахт та багатьох інших чиї імена незаслужено забуті.