Криза електроенергетики. Штучна чи очікувана?

Цікаво, якої складової в поточній кризі української електроенергетики більше, - політичної, технологічної, чи людської (фахівці)?

Чи, це вже такий мікс з цього всього, який з високою вірогідністю, вже навесні цього року, може призвести до серйозних перебоїв в роботі електричної системи країни?

Безумовно, проблеми є з профільними фахівцями, - галузь відчуває жорсткий їх дефіцит. Старі кадри, сформовані ще за радянських часів, пішли, нові кадри, за рідкісними виключеннями, не хочуть мати відповідних знань та навичок. І, з кожним роком, ситуація погіршується.

Безумовно, серйозні проблеми є й з технічним станом об'єднаної електроенергетичної системи (ОЕЕС) України, яка дісталась в спадщину від нашого радянського минулого. Генерація, магістральні та розподільні мережі вже морально та фізично зношені, а нові потужності, за окремими виключеннями, в експлуатацію не вводяться.

Системної Стратегії розвитку ОЕЕС України, що враховує сучасні технології виробництва, зберігання, та передачі електроенергії, немає. Що призводить до того, що Україна найменш енергетично розвинена країна серед своїх сусідів. В електроенергетичній системі якої втрачається до 25% електроенергії на шляху від виробництва до споживача. А показник середньої тривалості перерв в електропостачанні на одного споживача в рік (SAIDI) – 700 хвилин/рік, один із найгірших в світі.

А головне, що на цей весь технологічно-фахівний бекграунд накладаються протилежні бізнесові інтереси різних владних та політичних груп впливу, що утворили в українській електроенергетиці не тільки повний колапс розрахунків між операторами системи, не тільки необґрунтоване підвищення тарифів, а й довели цю критичну інфраструктуру держави до абсурдних перекосів в її роботі.

Приклади? Будь ласка.

Генерація електроенергії в Україні складається з наступних типів: ядерна, теплова, гідро, та з відновлювальних джерел.

Найбільш дешева – атомна генерація. Собівартість цієї генерації складає, приблизно, 0,6 грн/кВт*г.

Найбільш дорога – генерація з відновлювальних джерел. Сонячна, вітрова, та біо. Законодавчо встановлені тарифи на неї знаходяться в межах від 3-х до 7-ми гривень. В залежності від різних умов.

Собівартість теплової генерації коливається в межах 2,5 – 3,5 грн за кВт*г.

Здається очевидним, що найбільш ефективним, з точки зору національної економіки, є споживання дешевої електроенергії, виробленої на наших атомних електростанціях. Тим більш, що вони належать державній компанії «Енергоатом», що підпорядковується державі. Тим більш, що загальна потужність усіх 4-х атомних електростанцій складає, практично, 120 млрд кВт*г у рік. А це, приблизно, увесь обсяг електроенергії, що, відповідно до енергобалансу України на 2021-й рік, буде спожитий усіма споживачами в цьому році в нашій країні.

Тобто, практично, 100% споживання електроенергії в Україні в цьому році може бути забезпечено атомною генерацією,- виробником з найбільш дешевою електроенергією. Що дозволило б не тільки не підвищувати тарифи для промисловості та населення, а й використовувати прибуток ОЕЕС України на модернізацію того ж «Енергоатому», та зношених магістральних та розподільних мереж.

Добре, відповідно до сучасних світових тенденцій, та Стратегії розвитку української енергетики до 35-го року, плануємо збільшити долю генерації з відновлювальних джерел до 25%. Це абсолютно правильно з екологічної та економічної точки зору.

Але, навіщо ми сьогодні продовжуємо активно експлуатувати низько ефективну та зношену інфраструктуру теплових електростанцій? Штучно доводячи долю цієї генерації до 30% в структурі загальної. Зменшуючи долю дешевої атомної генерації, та збільшуючи долю дорогої теплової.

Тому, що теплові електростанції приймають участь в балансуванні пікових добових навантажень електроенергетичної системи України? Чи, тому, що 80% теплової генерації куплені одним олігархом, а 20% відданні в експлуатацію іншому?

Якщо причина в другому питанні, тоді все зрозуміло,- так працює олігархічна економічна Система в Україні, що приватизувала державну владу.

Якщо причина в іншому, і треба знайти необхідні маневрові потужності, а не використовувати для цього неефективну теплову генерацію, яка ж до того є кричуще неекологічною, та дорогою. То, тоді треба не продовжувати експлуатувати ці теплові електростанції, які, до речі, через 3-5 років остаточно зупиняться, а вже сьогодні інвестувати в технологічні потужності, що можуть оперативно акумулювати ситуативні надлишки електроенергії, та віддавати їх в необхідний час.  

Стратегію розвитку електроенергетичної системи України треба змінювати,- відходити від застарілих технологій виробництва, акумулювання та передачі електроенергії, та розвивати сучасні технології – інтелектуальних мереж, що не тільки значно підвищать надійність постачання електроенергії до споживачів, а й суттєво покращать її якість.

Але, ця Стратегія,- це вже зовсім інша розмова.