Авторські блоги та коментарі до них відображають виключно точку зору їхніх авторів. Редакція ЛІГА.net може не поділяти думку авторів блогів.
04.01.2011 22:05

Закон про соціальний діалог, як форма розправи з неугодними незалежними профспілками?!

Голова громадської організації "Громадська Палата України"

Верховна Рада 23 грудня 2010 року ухвалила Закон "Про соціальний діалог в Україні". Ухвалений парламентом закон розділяє профспілки на репрезентативні і нерепрезентативні, що суттєво обмежує їх у своїх правах.

Верховна Рада 23 грудня 2010 року ухвалила Закон "Про соціальний діалог в Україні". Ухвалений парламентом закон розділяє профспілки на репрезентативні і нерепрезентативні, що суттєво обмежує їх у своїх правах.

Для визнання "репрезентативним" всеукраїнське об'єднання профспілок має довести свою чисельність - не менше 150 тис. членів; всеукраїнська профспілка повинна, відповідно, охоплювати не менше 3 % працівників певної "галузі", обласна - не менше 2 % "зайнятого населення" області. "Нерепрезентативні профспілки" не матимуть права брати участь у підписанні Генеральної, галузевих та регіональних угод, брати участь в діяльності органів управління фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, тощо.

Зазначений законопроект не може бути підписаний Президентом України.

У разі його підписання та набуття ним статусу чинного закону він суттєво обмежить передбачені ч. 2 ст. 3, ст. 36 Конституції України та ратифікованими нашою державою "фундаментальними конвенціями" Міжнародної організації праці № № 87 і 98 права громадян на об'єднання у професійні спілки для захисту своїх законних прав та інтересів, а також порушить їхню рівноправність за ознакою належності до тієї чи іншої профспілки.

Тому незалежні профспілки закликали Президента України Віктора ЯНУКОВИЧА ветувати Закон «Про соціальний діалог в Україні».

Соціальний діалог має служити виробленню спільної думки чи наближення думок, вироблення оптимальних рішень з найменшими ризиками для суспільства, соціальний діалок це єдиний шлях до змін на краще. Це шлях  яким йде  Європа.

Тому чим більше людей, фахівців, представників громадскості будуть приймати участь в соціальному діалозі, тим його напрацювання будуть якнайбільше відображати весь спектр думок людей, а його результати будуть більш виваженішими і кориснішими для суспільства. Але цього, як ми спостерігаємо, не хочуть монопольні сили, як в таборі роботодавців, так і в таборі старих профспілок, які сьогодні обособлюються з ФПУ. Вони сьогодні у владі і не хочуть змін, не бажають почути інших. Слухати інших це важка справа. Ще треба вміни слухати, поважати думку іншого.

Ви знаєте, я більше десятка років пропрацював в системі ФПУ. Вже пройшло майже 20 років, як я свідомо знаходжусь серед незалежних профспілок, то хочу констатувати, що в тому таборі нічого не змінилося за стільки років. Вони як були придатком  влади, так ним і залишаються. Вони так і не стали ближче до людей, до їх проблем, вони лише паразитують на профспілкових гаслах.

Виходячи з рівності прав профспілок, їх рівності перед законом, як це написано в ст. 36 Конституції   України, слід більш ширше підходити до завпровадження соціального діалогу. Потрібно не звужувати коло учасників такого соціального діалогу, як це запропоновано в Законі, а навпаки, залучати до цього більше людей, аби проводити моніторинг усього спектру проблем, що існують в суспільстві. Якщо ми не навчимося слухати один одного, разом шукати єдино вірні шляхи вирішення проблем, ми ніколи не змінимо наше життя на краще.

Запропонована версія соціального діалогу в Законі пана Хари і К, це не демократія, це спроба зупинити час і закріпити монополію старого, віджившого, нікчемного. Такий соціальний діалог перевториться в монолог влади, бо і старі профспілки, і роботодаці, і сама влада – це сьогодні одне єдине. Він є просто фікція, міф, окозамилювання для людей, це буде просто імітація процесу. Ми в такому режимі вже «працюємо» майже 20 років, і маємо зараз сумні результати.

Лише один приклад.  Робота фондів соцстрахування і Пенсійного фонду, яка базується на, так званому соціальному партнерстві ФПУ і роботодавців, це скоріше тема для кримінальної хроніки, ніж для звичайного соціально-політичного аналізу. Їх запровадження допустило схему нелегітимного перерозподілу коштів на користь чиновників, а не для людей. Це і хочуть і надалі монополізувати старі профспілки і роботодаці, для чого їм і потрібен такий закон аби легімітизувати свої корупційні схеми. І дуже прикро, коли влада, опираючись на таких соціальних партнерів, отримує для себе кредити МВФ, а відсотки хоче стягувати з пенсіонерів. Такого цинізму ще слід пошукати.

Із-за відсутності соціального діалогу ми отримуємо не демократичну державу, а поліцейського монстра, який висмоктує соки з тіла народу. За таких обставин народ перестає індентифікувати себе з державою і скоріше боїться її ніж шукає у неї захисту. Вже відбулося повне знецінення праці як такої, нехтування правами трудової людини, на державному рівні нехтуються і демократичні засади самих профспілок. Держава надала профспілкам право представляти та захищати людей найманої праці через Закон «Про профспілки….», а тепер законом "Про соціальний діалог..." хоче це право забрати.

Певно звітси і сумнозвісний 60% рівень тіньового сектору економіки, зростання заробітчанства, зневіра людей до влади. Аби щось змінити на краще, потрібно змінювати саму систему взаємовідносин влади і людей. А таке косметичне впровадження соціального діалогу тільки на шкоду суспільству.

Як на мене, то головне завдання сьогодні для нас, представників демократичних, незалежних профспілок - це створення громадського руху, який відтворить єдність трудового народу, виробить нові погляди на роль держави. Ми маємо відтворити політичну суб'єктність трудящих, сформувати соціально-інформаційну мережу і створити плацдарм для скоординованих дій широких народних мас у боротьбі за свої права.

Мотивом солідарних дій людей найманої праці має стати усвідомлення, що лише спільна відповідальність і спільна боротьба допоможе втримати ситуацію і не допустити подальшого зубожіння людей та остаточної економічної розрухи. Ми маємо зрозуміти те, що поки в Україні не пройдуть масові демонстрації і страйки, поки народ не покаже кланам свою волю до змін, Україна ніколи не стане соціальною державою, як це записано в її Конституції.

Висловлення одного політолога «Сьогодні народу належить влада, але все інше належить владі», як ніколи відповідає наявному стану речей в нашій державі. Тому залишається тільки побажати нам усім в Новому році, аби зміцнювалось все краще, що у нас є, і не тільки «владна вертикаль»; реформатори думали не тільки про те, як зробити реформи непопулярними; політики були відвертими не тільки в тих випадках, коли відверто брешуть! І нарешті, щоб кожного з нас почув ще хто-небудь, окрім Президента!

Відправити:
Якщо Ви помітили орфографічну помилку, виділіть її мишею і натисніть Ctrl+Enter.
Останні записи