Українська громада в Молдові: між Сцілою та Харібдою нових радикалів

Розпад Радянського Союзу у минулому столітті утворив на пострадянському просторі вакуум невизначеності. Колишнім соціалістичним республікам у Східній Європі вдалося швидко здійснити потрібні економічні і політичні реформи – вже наприкінці 1990-х –  початку 2000-х вони долучилися до військових і політичних структур Заходу. Однак іншою виявилася доля 15 республік, що входили до складу СРСР. Пов’язаність економік і залежність від радянського центру, слабкість власної політичної еліти, складні процеси нацбілдингу – все це вплинуло на гальмування власне демократичного транзиту і побудови ефективного ринку.

Не є відмінною ситуація в колишній радянській республіці, а сьогодні незалежній державі – Молдові. Внутрішньою її особливістю була та й, певною мірою, залишається строкатість молдовського населення і похідна від цього проблема самоідентифікації груп. У Радянському Союзі, з його наднаціональною ідеологією і намаганням створити єдине Homo Sovieticus, не враховувалися внутрішні національні особливості союзних республік. Це мало побічні ефекти в період, коли «радянський Колос» вже руйнувався. Так, впродовж 1990-1991 рр. була не тільки проголошена незалежність Молдови, але й проведена спроба відокремлення Гагаузької та Придністровської республіки, остання з яких залишається і сьогодні у статусі невизнаної республіки. Ще в 1988 р. виникає Демократичний фронт Молдови – політсила прихильників входження до Румунії, який пройшов чисельні переформатування і сьогодні існує як Християнсько-демократична народна партія.

Характерною для Молдови, як і для багатьох посткомуністичних держав, є різновекторність її зовнішньої політики. Помножена на ще одну характерну для регіону рису – олігархізацію політики і економіки – вона обумовлює нестабільність її економічної та суспільно-політичної ситуації. Внутрішньополітична ситуація в державі характеризується наявністю жорсткої політичної боротьби. З однієї сторони барикад – правляча проєвропейська парламентсько-урядова коаліція (Демократична партія, Ліберальна партія і Соціал-демократична платформа), які представляють інтереси «великого бізнесу» Молдови і контролюється головою Демпартії Владом Плахотнюком; з іншої – проросійський президент Ігор Додон, Партія соціалістів РМ, її непарламентські сателіти.

Сьогодні на політичному горизонті для цих груп видніється єдина мета – перемога на парламентських виборах, які відбудуться у лютому 2019 року. Тріумф означатиме контроль над країною в середньостроковій перспективі, адже Молдова є парламентською республікою. Тому цій меті підпорядковуватимуться переважна більшість внутрішніх та зовнішніх кроків правлячої коаліції та «пропрезидентського угруповання».

До питання стану українців Молдови

У поліетнічній Молдові українська меншина, за даними перепису 2004 р., складала 450 тисяч осіб або більше 11 % всього населення – значний електоральний ресурс, погодьтеся. Перепис 2014 року показав уже іншу картину: 6,6 % ідентифікували себе як українці. Це свідчить про ступінь асиміляції українців Молдови. Політичні сили напередодні виборів, як вважають експерти, неодмінно спробують використати українську карту, намагаючись залучити українство Молдови на прорумунську чи проросійську позицію. Щодо останньої, то для цього існує відповідний плацдарм – молдовські організації, фінансовані фондом «Русский мир» під загальним керівництвом «Россотрудничества» (наприклад, «Конгрес російських общин» Республіки Молдова). Припускається, що головною технологією впливу на українську громаду стане посилення русифікації українців шляхом їх залучення до загального дискурсу «русского мира» – проведення спільних публічних, науково-освітніх, історичних та військово-патріотичних заходів; актуалізація міфологеми про єдність мови, культури та історії українського та російського народів; фінансування проектів української громади за умови їх реалізації російською мовою; експлуатація теми необхідності боротьби з румунізацією тощо.

У такому контексті не можна оминути питання функціонування української мови в Молдові. На початку 2000-х pр. головний спеціаліст Міністерства освіти, культури і досліджень Республіки Молдова Алла Нікітченко публічно звітувала про діяльність 78 шкіл з українською мовою викладання, офіційні дані кінця 2000-х рр. свідчать уже про функціонування лише 57 таких навчальних закладів. За період з 2010 до 2016 року в Молдові орієнтовно у п’ять разів зменшилась кількість українських шкіл.  Це при тому, що етнічні українці мешкають у 1520 населених пунктах РМ. Телепрограму українською мовою «Світанок» було мінімізовано до 1 год. на місяць, через відсутність фінансування припинено видання останньої української газети – «Рідне слово».

Як зазначає в розмові конференціар (доцент) кафедри славістики Бельцького державного університету імені Алеку Руссо Валерій Воробченко, який стояв у витоків українського культурного руху в Бельцах, уже два роки немає набору студентів на відділення української мови місцевого вишу. Співрозмовник з ностальгією згадує часи, коли сюди з українських університетів приїжджали викладачі для читання лекцій, з культурними програмами гостювали українські танцювальні та музичні гурти, письменники.

Проблема з викладанням української мови в школах часто пов’язана з тим, що російська чи румунська мова пропонується як обов’язкова, натомість українська – як додаткова в навантаження. Тому батьки часто відмовляються від останньої для викладання своїм дітям. Свою роль відіграє і демографічний фактор: активні міграційні процеси молдаван направлені найбільше на Румунію та Росію. Попри те, що Україна є близькою як територіально, так і культурно, на жаль, немає відповідного іміджевого бренду, що зацікавлював би молдовську молодь здобувати відповідну освіту і себе реалізовувати в Україні.

Українська громада: quo vadis?

Рішення у ситуації, що склалась зі станом української громади та її мови, шукали вчителі та викладачі разом із високопосадовцями, дипломатами та науковцями під час міжнародного круглого столу «Рідна мова як гарант збереження національної ідентичності в поліетнічному суспільстві», який відбувся у квітні 2018 р. І таки були знайдені ці позитивні рішення. Уже через два тижні відбулася зустріч громадських активістів, котрим не байдужа доля української мови, з Міністром освіти, культури і досліджень Молдови Монікою Бабук, а також головним консультантом міністерства Аллою Нікітченко та державним секретарем Ігорем Шаровим.

Як запевняє безпосередня учасниця зустрічі, заступниця декана філологічного факультету Бельцького державного університету ім. Алеку Руссо Діана Ігнатенко, вдалося досягти плідних результатів. Вже станом на новий навчальний рік надійшла інформація, що в низці шкіл відновилося викладання української мови. Пані Діана підкреслює, що Молдова забезпечує відповідну законодавчу та технічну базу з підручників, навчальних програм та обладнання для відповідного навчання. Однак часто, на її думку, стають на заваді недопрацювання місцевих шкіл чи адміністрацій. Серед позитивних ініціатив вона називає укладання нового курикулиму (навчальної програми Міністерства) з української мови та історії культури і традицій українського народу для учнів 1-4 класів. Співрозмовниця відзначила важливість конкурсу юних дослідників для шкіл з викладанням української мови, який щорічно організовує Спілка українців Молдови «Заповіт» за підтримки Консульства України в Бельцах.

Прослідковуються позитивні зрушення, обумовлені згаданим політичним протистоянням, у законодавстві. У червні цього року Конституційний суд Молдови на вимогу Ліберальної партії визнав застарілим закон «Про функціонування мов на території Молдавської РСР», за яким російська мова мала статус мови міжнаціонального значення. Також суд відхилив скаргу президента Ігоря Додона проти заборони ретрансляції в країні російських новин та інформаційних програм – це є вагомим рішенням, зважаючи на гібридну агресію в регіоні, що спрямовується зокрема на чутливу інформаційну сферу.

Все це загалом вказує на те, що стан української громади багато в чому залежатиме від характеру подальшої внутрішньополітичної боротьби в Молдові та впливу зовнішньополітичних гравців, які мають тут основні інтереси. В умовах сучасної російської геополітики, яка проявляє себе у формі гібридної агресії, на перший погляд, культурні питання можуть переходити в сферу компетенції національної безпеки. В інтересах Молдови, як поліетнічної держави, зберігати гармонійні відносини всіх її національних елементів, уникати політизації національного чи мовного питань громад, що, однак, важко буде забезпечити в перетрубаціях виборчого сезону. Чи вдасться це нашому сусіду, покаже політично гарячий для Молдови лютий 2019-го.

Павло Лодин