Масові протести в Ізраїлі на паузі: що сталося

Політична криза, яка охопила Ізраїль через просування правлячою коаліцією суперечливої юридичної реформи, вдалося поставити на паузу, але не розв'язати. Чому? Спробуємо розібратися.

Передісторія. Протести проти “реформи Левіна” чи «правової революції», яку багато хто в Ізраїлі називає переворотом, триває вже три місяці. Усе почалося 4 січня цього року, коли лише через шість днів після приведення до присяги нового уряду Беньяміна Нетаньягу міністр юстиції Ярів Левін представив давно задуманий законопроєкт, згідно з яким Кнесет отримає право більшістю в 61 голос повторно ухвалити закон, визнаний недійсним Верховним судом. 

Ситуація виходила з-під контролю. Увечері в понеділок, 27 березня, прем'єр-міністр Ізраїлю Біньямін Нетаньягу звернувся до нації, в якому оголосив про те, що просування судової реформи коаліцією зупиняється для того, щоб дати шанс переговорам з опозицією.

“Соломонове рішення” або безвихідь Нетаньягу

В понеділок, 27 березня, виступаючи перед демонстрантами, було відчуття, що у політика, який звик виходити зі складних суперечливих ситуацій, цього разу не було легкого виходу з кризи, в яку він втягнув себе, свій уряд і свою країну. Він виграв собі трохи часу, але залишається відчуття, що конфлікт між його опонентами на вулицях і його союзниками при владі не вщухне, як би того не хотілося.

Фактично, він потрапив у безвихідну ситуацію й розривається між своєю ультраправою коаліцією та громадським гнівом.

З одного боку, якщо після квітневої перерви пан Нетаньягу піде на деякі поступки, не кажучи вже про скасування  судової реформи, він ризикує безповоротно розірвати відносини з ультраправими партіями, які дають йому більшість у парламенті.

З іншого боку, якщо він піддасться умовам союзників і продовжить план послабити незалежність Верховного суду та його здатність стримувати уряд, він ризикує поглибити та продовжити соціальну кризу, яка спричинила страйки в лікарнях, аеропортах та школах, а також викликав заворушення серед військових.

Серія невдач

Перед тим, як знову вступити на посаду в грудні, Нетаньягу казав, що, попри формування найбільш правої та релігійно консервативної коаліції в історії країни, він не поступатиметься своїми принципами і дбатиме про безпеку країни в першу чергу. 

Однак, його рішення в неділю звільнити свого міністра оборони Йоава Галланта через день після того, як пан Галлант попередив, що соціальні розбіжності, спричинені судовою реорганізацією, поставили під загрозу державну безпеку.

Усе це відбувається на фоні невдач у зовнішній політиці, які викликані через неоднозначні заяви його команди. Ітамар Бен-Ґвір, крайній правий міністр національної безпеки, розлютив мусульман, увійшовши в оточенні озброєних поліцейських до мечеті Аль-Акса, священного місця в Єрусалимі. Бецалель Смотріч, ультраправий міністр фінансів, викликав обурення, нещодавно заявивши, що палестинців не існує.

Як результат, Ізраїль упустив можливість відбудувати теплі відносини з Саудівською Аравією. Так, на початку цього місяця Саудівська Аравія відновила відносини з ворогом Ізраїлю — Іраном й різко розкритикувала заяви міністрів.

На фоні цього погіршуються й відносини між паном Нетаньягу та адміністрацією Байдена. 

Серія неоднозначних рішень відобразилося на рейтингу Прем'єра.

Опитування, оприлюднене в понеділок національною телекомпанією Kan, показало, що багато ізраїльтян змінюють свою думку про свого прем’єр-міністра. 

Вперше більшість ізраїльтян, як пише NYT, сказали, що хотіли б, щоб уряд очолив Бенні Ганц, опозиційний законодавець і колишній головнокомандувач армії, ніж пан Нетаньяху. Майже дві третини висловилися проти звільнення пана Галланта, і така ж кількість підтримала негайне припинення судового законодавства.

Тож, Ізраїль знаходиться у політичній кризі, з якої потрібно негайно виходити. Поки країна знаходиться у політичній кризі, вона не дбає про найважливіше — про безпеку, про зовнішню політику та вплив у регіоні. Сподіваюся, що у досвідченого політика вистачить сил впоратися з цими проблемами, поставивши інтереси ізраїльтян на перший план. Інакше, країну можуть очікувати шості парламентські вибори за останні чотири роки, які вже вкрай виснажили усіх.