Справедливість vs дефектний закон

Воістину приємно несподіваним у вітчизняній судовій правотворчості стало рішення Попаснянського районного суду Луганської області по адміністративній справі (№ 423/369/17 від 05.04.2017), в якій суд став на захист майнових інтересів пенсіонерки, яка незаконно торгувала цигарками економ сегменту, та маючи прибуток від незаконної діяльності приблизно 260-300 грн. на місяць, за нормами КУпАП мала бути оштрафованою на суму від 17 тис. грн. Суд конфіскував цигарки та обмежився штрафом у 170 грн., аргументувавши позицію непропорційністю юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню, а також скрутним матеріальним становищем порушниці у вигляді мізерної пенсії, що змусило останню займатися де-факто підприємницькою діяльністю без реєстрації та отримання ліцензії на торгівлю підакцизним товаром.

Особливий інтерес у зазначеній постанові становить мотивувальна частина, в яку суд включив елемент інтерпретації згідно з американською правовою традицією, а саме приєднався до філософської думки, висловленої його колегою з Верховного Суду США: «Природа справедливості, як давно зауважив Аристотель, полягає у виправленні закону, коли він є дефектним через свою універсальність».

Висловивши цей меседж, який коротко, але ємко окреслює систему морально-етичних координат, з якої виходить суд при вирішенні цієї конкретної справи, останній посилив свою позицію прецедентним рішенням Конституційного Суду України від 02.11.2004 р. № 15-рп/2004 у справі при визначення судом більш м’якого покарання, в якій КСУ було визнано неконституційним положення ч. 1 ст. 69 КК України в частині, яка унеможливлює призначення особам, які вчинили злочини невеликої тяжкості, більш м’якого покарання, ніж передбачено законом. Тобто, якщо з позицій індивідуалізації та домірності покарання, що забезпечують його справедливість, можна призначати більш м’яке покарання за злочин, то цілком доречним і легітимним є аналогічний підхід при вирішенні адміністративних справ. І з цим завданням успішно впорався місцевий суд, який не став формально-законно накладати на пенсіонерку штраф у розмірі, який дорівнює її річній пенсії, хоча і зробив на майбутнє суворе попередження про вірогідність такого підходу при рецидиві.

Якщо дивитися на зазначене рішення більш широко, з позицій судового розвитку права, слід визнати, що цей приклад ілюструє перші кроки нової судової правотворчості в Україні, коли суд застосовує принцип верховенства права (ст. 8 Конституції України) та оцінює зміст закону (зокрема, КУпАП), виходячи з мети адміністративного стягнення, що полягає, насамперед, у вихованні особи, яка вчинила правопорушення, а також запобіганню вчинення нових правопорушень. Адже присяга судді «присягаю … справедливо … здійснювати правосуддя…, керуючись принципом верховенства права, підкоряючись лише закону …» (ст.57 Закону України «Про судоустрій і статус суддів») вимагає від судді дивитися «крізь» закони і не застосовувати їх, якщо вони входять у суперечність із справедливістю та верховенством права, витоки яких містять Конституція та низка міжнародно-правових актів з прав людини.