Державна митна служба та бюрократія сильніша за здоровий глузд

Є у нас Клієнт - американська компанія, яка мала виробничі потужності під Києвом і якому я запропонував безоплатно передати майно українським військовим..

Є у нас клієнт - американська компанія, яка ще до початку повномасштабної війни мала виробничі потужності під Києвом. Підприємство спеціалізувалося на розробці та виготовленні робототехніки. До війни компанія мала склади, налагодила виробництво, але з початком бойових дій діяльність довелося зупинити. Втім на складах залишилася значна кількість електроніки, комплектуючих та обладнання.

Проблема полягала в тому, що це майно перебувало в митному режимі «переробка на митній території України» та після комплектації вже як готовий виріб мало бути відправлене покупцю закордон. Наші юристи засвідчили наявність форс-мажорних обставин і призупинили строки дії митного режиму, скасували накладені на клієнта митними органами штрафи. Відтоді час ішов, виробництво стояло, а комплектуючі та високовартісна електроніка поступово втрачали актуальність і цінність. Відновити виробництво було неможливо у зв’язку з дефіцитом фахівців даного профілю в Україні.

Щоб уникнути подальших витрат на оренду складів і одночасно допомогти війську, я запропонував американській стороні передати це майно українським військовим безоплатно. Після певних узгоджень американці погодилися - попри політичні та технічні нюанси, адже мова йшла про специфічні запчастини 2020–2021 років випуску. Ми ж взяли на себе питання взаємодії з митними органами.

На перший погляд, рішення про передачу військовим було простим: митниця приймає і передає військовим, яких ми знайшли по їх листу. Однак на практиці зіткнулися з класичним прикладом бюрократичного колапсу.

Митниця повідомила, що перед будь-якою передачею все майно необхідно описати та доставити на митний склад. Ми з партнером власним коштом, протягом тижня, провели повний опис усіх позицій (до речі, їх виявилося навіть більше, ніж було офіційно ввезено під митний режим - частину, очевидно, закуповували вже в Україні). Після цього двома вантажними бусами, загальною вагою близько чотирьох тонн, ми доставили обладнання на митний склад на Подолі.

Здавалося, процес зрушив із місця. Проте вже того ж вечора нам зателефонували представники митниці: експерта для звірки майна немає, коли він з’явиться - невідомо, тому все потрібно забрати назад. Ми змушені були повернути обладнання на склад клієнта.

Після цього військові, дізнавшись про ситуацію, вирішили допомогти: самостійно підготували документи, зробили додатковий опис майна й офіційно звернулися до митниці з проханням здійснити передачу безпосередньо з нашого складу. Проте митники наполягли, що передача можлива лише через їхній склад.

Ми вдруге доставили майно на склад митниці, оформили всі необхідні документи для передачі військовим. Але за деякий час військові повідомили, що митники почали висувати нові умови: погоджуються передати лише певну частину майна, вимагають додаткових погоджень і довідок, які взагалі не видають на практиці. У результаті військові відмовилися від участі в процесі, заявивши, що не мають часу на нескінченні бюрократичні кола.

Згодом митники звернулись до нас - тепер вже із вимогою забрати все майно назад, інакше буде нарахована плата за зберігання на митному складі.

Сьогодні головне питання полягає навіть не в тому, як пояснити цю ситуацію американським клієнтам, і не в фінансових витратах, які ми вже понесли. Питання у мене в іншому: чи усвідомлюють представники митниці, що вони фактично блокують безоплатну передачу необхідних комплектуючих для українських військових? У час, коли кожна деталь може стати частиною дрона, який рятує життя, бюрократичні процедури не повинні бути важливішими за здоровий глузд і національну безпеку.