За час повномасштабної війни Україна зазнала значних руйнувань: це і житлові будинки, і державні установи, критична інфраструктура і підприємства.
І ніхто з нас не візьметься спрогнозувати, скільки їх іще буде. Втім процеси і механізми можливої відбудови України обговорюють майже так само часто, як і війну.
3) заморозка російських активів в Європі, поки росія не відновить завдані руйнування добровільно
4) конфіскація заморожених активів і передання їх Україні для використання
5) спрямування на ці цілі коштів від проданого російського майна в Україні.
У будь-якому випадку це значні кошти. Великі гроші — великі корупційні ризики.
Є цілком очевидний набір засобів контролю, стримувань і противаг, які можна використовувати для контролю за витратою коштів на відбудову України.
1. Залучення міжнародних спостерігачів, представників донорів (тих, хто дає гроші) та експертів (через наглядові ради, умови грантів та договорів, системний моніторинг, залучення до робочих груп).
2. Прозорість інформації про витрачання коштів (наприклад, використання платформи Prozorro чи іншого ІТ-рішення).
3. Забезпечення можливості громадськості моніторити процеси витрати коштів, звертатися до правоохоронних і контролюючих органів, відомств, які розпоряджаються грошима з вимогою припинити порушення.
4. Ефективна робота контролюючих органів — наприклад Державної аудиторської служби та Антимонопольного комітету. Вони можуть реагувати на порушення, допущені в ході розпорядження грошима.
5. Сувора кримінальна відповідальність за зловживання, пов’язані з розкраданням цих коштів.
Чому запобіжники можуть не спрацювати?
Основний мотиватор для дотримання вимог законів, реагування на приписи контролюючих органів чи зауваження експертів та громадськості — невідворотність покарання за порушення.
Якщо система до кримінальної відповідальності не працює, або допускає високий шанс уникнути відповідальності, є ймовірність, що частину більш м’яких запобіжників потенційні злочинці просто проігнорують.
Що робити, коли попередні запобіжники не спрацювали?
У такому випадку до справи мають залучатися правоохоронні органи. Саме вони можуть відреагувати на непідтверджені припущення журналістів чи заяви експертів, на які не було зворотного зв'язку від розпорядник коштів. Можливе кримінальне розслідування є додатковим мотиватором, щоб розпорядник грошей відповів на необов’язкові для виконання рекомендації контролюючих органів.
В Україні нині є кілька правоохоронних органів, що можуть розслідувати економічні та корупційні злочини (Бюро економічної безпеки, Національна поліція, Національне антикорупційне бюро). Такий список я припускаю виходячи з того, що більшість з можливих злочинів, пов'язаних з розпорядженням грошима на відбудову будуть корупційними, і у меншості — підроблення документів, службова недбалість та шахрайство.
Система розподілу між правоохоронцями цих справ доволі складна.
Бюро економічної безпеки уповноважене розслідувати здебільшого правопорушення, пов’язані з оподаткуванням. Проте у їхній підслідності перебувають такі склади злочинів:
1) нецільове використання бюджетних коштів
2) привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем (якщо немає обставин, що відносять злочин до компетенції ДБР чи НАБУ)
3) зловживання владою або службовим становищем (якщо немає обставин, що відносять злочин до компетенції ДБР чи НАБУ)
Національне антикорупційне бюро розслідує всі злочини, пов’язані з корупцією, вчинені топчиновниками, або просто чиновниками, проте на велику суму (понад 2,48 млн грн для більшості складів злочину).
Національна поліція може розслідувати злочини, не віднесені до підслідності інших правоохоронних органів. Швидше за все, якщо злочин, пов'язаний з використанням коштів на відбудову скоїть чиновник, що за посадою не підпадає під юрисдикцію НАБУ і на суму, меншу, ніж це може цікавити НАБУ або БЕБ — злочин буде розслідувати поліція. Також у підслідності поліції шахрайство, службова недбалість, підроблення документів.
Якщо шахрайство, службову недбалість чи підроблення документів вчинив чиновник достатньо високого рангу (перелік посад надто довгий, ви можете з ним ознайомитись в статті 216 КПК України) — це буде розслідувати Державне бюро розслідувань.
Ось така складна система.
Звідки правоохоронці дізнаються про злочини:
1. Виявляють самі. Слідчий чи детектив цілком має право зареєструвати кримінальне провадження, тому що дізнався про злочин зі ЗМІ, або це стало відомо в результаті оперативно-розшукових заходів (гласних чи негласних заходів, спрямованих на виявлення, фіксацію, попередження незаконних дій).
2. Отримують таку інформацію з заяв про злочин від заявників чи потерпілих.
У чому різниця між «заявником» і «потерпілим»?
Заявник — це особа, якій відомо про злочин, і вона про нього повідомила, але сама від нього не постраждала. Потерпілий — особа, якій злочином завдано шкоду.
Принципова відмінність в обсязі прав — заявник має право знати про те, як відреагували на його заяву, оскаржити відмову почати розслідування, оскаржити припинення розслідування за його заявою.
Потерпілий має право просити у слідчих чи детективів провести певні слідчі дії, оскаржувати бездіяльність правоохоронців, знайомитись з матеріалами справи, подавати позов, в якому вимагати компенсувати шкоду, завдану злочином, подавати наявні в нього докази.
Потерпілими, якщо ми говоримо про відбудову України, у своїй більшості будуть розпорядники грошей — державні органи і органи місцевого самоврядування.
Наприклад, на відбудову зруйнованої школи буде виділяти гроші і проводити конкурс для найму підрядника швидше за все місцева рада, місцева адміністрація або якийсь з її підрозділів.
Часто заявники — активісти, небайдужі громадяни, журналісти, стикаються з тим, що вони не можуть впливати на розслідування справи, відкрита за їхньою заявою. Потерпілі — можуть.
Тому для забезпечення ефективних розслідувань, або забезпечення хоча б того, щоб вони починались і не зупинялися на півдорозі, важливою є саме позиція потерпілих. А небайдужі громадяни мають ще одну неочевидну точку тиску — організації та державні органи, які формально є постраждалими від подібних злочинів.
