Змінами до КПК хочуть прикрити неякісне досудове розслідування

Черговий проект змін до КПК внесено до парламенту. Законопроект "Про внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України (щодо удосконалення механізмів забезпечення завдань кримінального провадження)» № 5490 (далі – проект) має ряд некоректних пропозицій до КПК, які спрямовані не на вдосконалення норм законодавства, а на розширення повноважень сторони обвинувачення та «законного прикриття» недопрацювань.

Як приклад, пропозиції законопроекту щодо заборони суду повертати обвинувальний акт, який подано прокурором повторно. 

Автори законопроекту зазначають, що таким чином буде унеможливлено затягування судового розгляду кримінального провадження. Однак, ними не враховано, що обвинувальний акт як підсумковий документ розслідування повинен відповідати вимогам ст.291 КПК України, а тому унеможливлювати його повторне повернення є нелогічним. Це створить ситуацію, за якої у випадку повернення обвинувального акту для усунення недоліків, прокурор їх не усуватиме, а направлятиме повторно обвинувальний акт до суду, який зобов’язаний буде призначити його до судового розгляду.

Такий підхід є неприпустимим. Логічно було б вирішити проблему перебігу строку досудового розслідування з моменту повернення обвинувального акту прокуророві, адже невизначеність зі строками після повернення обвинувального акту створює перешкоди в реалізації прав сторони захисту. 

Не менш важливими є зміни до ст. 290 КПК України в частині  відкриття матеріалів кримінального провадження не на стадії досудового розслідування, а на стадії підготовчого судового провадження, що суперечить як загальним засадам кримінального провадження, так і практиці Європейського суду з прав людини (рішення у справі «Довженко проти України» від 12 січня 2012 року; рішення у справі «Інглін проти України» від 12 січня 2012 року; рішення у справі «Гаважук проти України» від 18 лютого 2010 року). Відсутність можливості ознайомитись з усіма матеріалами кримінального провадження після завершення досудового розслідування унеможливлює реалізацію права підозрюваного на захист, заявлення клопотань, надання доказів на спростування версії сторони обвинувачення.

Ознайомлення з доказами, якими сторона обвинувачення обґрунтовуватиме винуватість підозрюваного є невід’ємною гарантією забезпечення права на захист та реалізації права на спростування фактів, викладених у повідомленні про підозру. Адже, у випадку неможливості ознайомлення з матеріалами кримінального провадження на досудовому розслідуванні передбачення в КПК України можливості закриття кримінального провадження з реабілітуючих підстав є недієвим, оскільки сторона захисту позбавлена можливості заявлення відповідних клопотань за результатами аналізу матеріалів кримінального провадаження, які надані для ознайомлення.

Покладення обов’язку на суд забезпечення надання можливості ознайомлення з матеріалами кримінального провадження на стадії підготовчого судового засідання є сумнівним, оскільки  прокурор подає тільки ті докази, які вважає необхідними та достатніми для доведення винуватості особи. Яким чином суд має забезпечити надання для ознайомлення матеріалів кримінального провадження, які перебувають у сторони обвинувачення  в законопроекті не визначено.

Внесення таких змін створить суттєві перешкоди у реалізації прав сторони захисту.

Щодо внесення змін до норм КПК України, які стосуються проведення спеціального досудового та судового провадження потребує доповнення Глава 24-1 КПК України в частині можливості постановлення ухвали про скасування ухвали про здійснення спеціального судового провадження у випадку з’явлення підозрюваного; визначення порядку здійснення виклику підозрюваного (обвинуваченого) у разі здійснення спеціального кримінального провадження; можливості застосування заходів кримінально-правового характеру до юридичних осіб у випадку здійснення спеціального судового провадження; можливості апеляційного оскарження та скасування ухвали про здійснення спеціального досудового розслідування тощо.

Крім цього, в законопроекті міститься низка техніко-юридичних помилок, неузгодженостей і прогалин. Так, щодо пропозицій визначення загального строку досудового розслідування при об’єднанні кримінальних проваджень, авторами законопроекту для формулювання норми використано незрозумілі для правозастосувача поняття. Як приклад, «провадження, які розслідувалися в один проміжок часу», «провадження, які розслідувалися в різні проміжки часу»; «провадження, які не пересікаються». Відсутність розкриття змісту цих понять створить в практичній діяльності суттєві складнощі в їх застосуванні та неоднозначне тлумачення. Тому запропоновані зміни  у цій частині є недопустимими, а законопроект потребує системного доопрацювання.