Токійський синдром

Які висновки треба зробити з минулої Олімпіади?

Літні Олімпійські ігри в Токіо, а точніше їхній результат для України, спровокували гострі дискусії в суспільстві. Хтось вважав виступ збірної поразкою, бо вона завоювала лише одну золоту медаль. Хтось – перемогою, адже команда здобула на 8 нагород більше, ніж на Олімпіаді в Ріо-де-Жанейро. В обидвох твердженнях є своє раціональне зерно, але важливо не впадати в депресію чи в ейфорію, а об’єктивно проаналізувати усіх складові успіху на Іграх.

Які це складові?

Крім індивідуальних зусиль спортсмена, це якісна інфраструктура для тренування, тренерська робота і супровід, опіка спортивної федерації й Національного олімпійського комітету, медична та реабілітаційна служба та багато іншого.

Під час самої Олімпіади та після її завершення від спортсменів почали лунати скарги на недоліки в системі підготовки до змагань. Добре, що вони говорили про це відверто та щиро, адже замовчування проблем лише їх поглиблює і знижує потенціал вітчизняного спорту.

Загалом можна виділити три проблемні блоки, що вплинули на наші олімпійські успіхи.

Перший – це чисельність та склад олімпійської делегації. Порівняно з Олімпіадою в Ріо її склад зменшився з 376 до 305 осіб. Кількість спортсменів зменшилася з 225 до 159-ти. Кількість спаринг-тренерів і тренерів - зі 112 до 102-х. Були скарги спортсменів на те, що вони залишилися без тренерської підтримки на змаганнях.

Другий блок – допінгові скандали. Перед самими змаганнями відразу кількох спортсменів через порушення допінгових правил відсторонили від участі в Олімпіаді. Зокрема, трьох українських легкоатлетів дискваліфікували, бо вони не встигли провести достатню кількість допінг-проб.

Третій блок – недостатня увага до реабілітації спортсменів. Тобто вони викладаються на всі сто, отримують травми, але потім федерації не допомагають їм у відновленні спортивних кондицій.

Саме для того, аби обговорити ці та інші аспекти Олімпіади-2020 зібрався парламентський Комітет з питань молоді і спорту. Засідання пройшло у розширеному складі за участю представників НОК, Мінмолодьспорту, керівників провідних федерацій. На виході ми отримали щиру розмову, яка, сподіваюсь, матиме позитивні наслідки.

Зокрема, Комітет одноголосно ухвалив рішення рекомендувати Міністерству з питань молоді та спорту:

- провести розширений аналіз щодо виявлення можливих прогалин та недоліків під час підготовки до Олімпіади;

- затвердити план заходів щодо їх усунення під час підготовки до участі в наступних Олімпійських, Юнацьких Олімпійських, Всесвітніх та Європейських іграх;

- про виконання рішення проінформувати Комітет з питань молоді і спорту до 1 січня 2022 року.

Розраховую, що профільне Міністерство проаналізує недоліки, бо це дуже важливо в процесі підготовки до наступних змагань. Не забуваймо, що вже близько зимова Олімпіада в Пекіні. І хоча екс-чиновники минулої влади казали, що «ми не зимова країна», але, насправді, в нашої держави великий потенціал для перемог на зимових Іграх. Тим більше, що наразі розгорнута масштабна програма будівництва спортивної інфраструктури, в тому числі й для зимових видів спорту. В проекті держбюджету на 2022 рік передбачено фінансування будівництва та ремонту 20 льодових арен та 14 баз олімпійської підготовки.

Тож є надія, що проблему нестачі якісної спортивної інфраструктури в найближчі роки вирішать. А щодо інших больових точок вітчизняного спорту, то їх також можна усунути за рахунок кращого менеджменту й уваги до думки самих спортсменів. Останнє особливо важливо, адже хто краще за спортсменів знає свої потреби й аспекти, на які слід звернути увагу?

Відкриті конструктивні дискусії щодо проблем спорту повинні тривати й далі. Сподіваюсь, майданчиками для них слугуватимуть і Підкомітет з питань спорту вищих досягнень, і Комісія атлетів НОК, які я очолюю. Кожен спортсмен має право бути почутим, а його думка мусить бути врахована в роботі управлінців, що опікуються спортом.