Особистий бренд і медійність: як фахівцю просувати себе без втрати професійності

Медійність стає новою нормою для професіоналів. Але чи завжди вона допомагає, а чи лише відволікає від розвитку?

Медійність сьогодні стала чи не обов’язковим атрибутом професійного життя. Але чи завжди вона справді потрібна — і чи кожному фахівцю варто робити з цього свою «другу професію»?

Неодноразово чула від колег та експертів: багато хто змушений писати про себе, хоча, можливо, і не робив би цього з власної волі. Поширені наративи такі:

• справжні фахівці зазвичай не розповідають про себе, натомість надмірну медійність часто демонструють не завжди експерти першої лінії. Якщо ти хочеш отримувати цікаві пропозиції й бути впізнаваним у професійній спільноті — мусиш ставати медійним. З цього навіть створюється своєрідний культ.

Ба більше, вигідну можливість може отримати псевдоексперт із добре вибудованим медійним образом, тоді як більш кваліфікований фахівець, без потужної комунікаційної складової, залишається у тіні.

Але чи справді фахівцю потрібно постійно «розповідати про себе» назовні, якщо: a) це відбувається всупереч бажанню, вимагає значних зусиль і, у разі невдалого результату, може суттєво знижувати самооцінку; b) це відволікає від розвитку hard skills і не дає зростати як професіоналу; c) у медійному полі й так безліч вправних «письменників», і створити власний «блакитний океан» — завдання із зірочкою.

У результаті маємо замкнене коло Уробороса: людина наче не хоче писати чи знімати відео, але «мусить», і витрачає на це ресурс, хоча для неї особисто це може бути «тихе ламання зсередини» (quiet cracking), коли доводиться робити ну зовсім не «сродну працю».

Можна заперечити: це ж розвиток, вихід із зони комфорту. Та тут я маю зустрічне питання: коли ви востаннє були в тій «зоні комфорту»? Життя й так сповнене викликів — екзистенційних і професійних. Чи дійсно має сенс вкладатися у розвиток власних слабких сторін, замість фокусуватися на посиленні сильних, що й приводить до успіху?

Попит на навчання «як писати добре» зростає лавиноподібно. Реклама курсів, поради, тренінги — ціла індустрія. Чула навіть тезу: фахівець має ділити свій час 50/50, половину (!) віддаючи саме медійності, якщо хоче вибудувати особистий бренд.

Можливо, ми самі загнали себе в умовні «щурячі перегони», де головна мета — нескінченно генерувати контент? Чи не було б продуктивніше інвестувати сили не у «щоденний постинг», а у розвиток професійних спільнот на кшталт ResearchGate, де науковці діляться статтями й ведуть глибокі дискусії?

Тож питання відкрите: бути чи здаватися? І чи справді медійність має стати новою професійною нормою та ще однією обов’язковою компетенцією для успіху?