Майдан-2010. Deja vu?
22 листопада 2004 року розпочалася Помаранчева революція, що стала кульмінацією народного обурення проти утисків прав і свобод громадян України.
22 листопада 2004 року розпочалася Помаранчева революція, що стала кульмінацією народного обурення проти утисків прав і свобод громадян України.
Майдан був яскравою сторінкою історії України. Проте, коли він завершився, здавалося, що нічого подібного більше не буде. Принаймні найближчі 10 років.
Минуло шість років. Майдан Незалежності знову сповнений людьми, які скандують «Разом нас багато і нас не подолати!», «Геть Верховну зраду!», «Схід і захід разом!», «Міліція з народом!». Знову прибувають автобуси з різних куточків України, з’являються намети. Знову ці автобуси не пускають до Києва кордони міліції, а Майданом ходять чутки про наміри влади розігнати мітингувальників за допомогою бійців спецпідрозділу «Беркут». Знов лунає зі сцени «Україна» Тараса Петриненка та інші революційні пісні. Знову кияни несуть їжу й теплі речі для мешканців наметового містечка.
Часом здавалося, що потрапила в минуле шестирічної давнини. Проте в другого Майдану є ряд істотних відмінностей від Майдану-2004.
Всеукраїнський страйк протесту планувався як неполітична акція. На відстороненості заходу від політики неодноразово наголошували його організатори. Це не акція на підтримку чи проти конкретної політичної сили. Головною причиною хвилі протестів став новий Податковий кодекс, прийнятий Верховною Радою 18 листопада. Він збільшує відсоткову ставку для малого та середнього бізнесу, надає майже необмежені повноваження податківцям. Підприємці вважають, що нові умови знищать малий та середній бізнес в Україні або заженуть його в тінь. Тому й прийшли на Майдан, щоб відстояти можливість нормально працювати. Основна вимога протестувальників – вето президента на Податковий кодекс.
Згодом політична складова все-таки з’явилася. Почали лунати вимоги про відставку міністра внутрішніх справ Анатолія Могильова, міністра освіти Дмитра Табачника, прем’єр-міністра Миколи Азарова. Потім до них додалися заклики до проведення всеукраїнського референдуму щодо висловлення недовіри Президентові України Віктору Януковичу.
2004 року більшість людей на Майдан приїхала із західних та центральних областей України. Зараз на більшості транспарантів – назви міст Східної та Південної України. Мешканці цих регіонів традиційно і послідовно протягом останніх шести років підтримували нинішнього президента і його команду. Більшість цих людей у 2004-2005 роках були з іншого боку барикад відносно тих, хто тоді стояв на Майдані. Другий Майдан ще більше згуртував український народ, об’єднавши колишніх супротивників заради однієї спільної мети.
Зараз усе змінилося. Східняки вимагають відставки «своїх» міністрів та президента. 22 листопада на передньому краї натовпу мітингувальників впадав в око плакат представників міста Горлівки з фото Президента України, написом: «Янукович, оправдай наше доверие» над ним та нагадуванням передвиборної обіцянки президента – «зеленого коридору» для малого бізнесу – під світлиною. Досі вірний електорат Януковича все менше довіряє йому.
Учасники Помаранчевої революції представляли різні прошарки українського суспільства. Чи не найбільше серед революціонерів було студентів. Тепер протестують насамперед підприємці, одна з досі найменш політично активних верств. До них приєднуються представники інших сфер діяльності – журналісти, вчителі, ті ж студенти, невдоволені політикою діючої влади щодо того чи іншого питання. 25 листопада провели свою акцію письменники та музиканти – учасники руху «Митці проти цензури».
Перший Майдан був значно велелюднішим, ніж другий. Лише невелика частина підприємців знаходиться на Майдані Незалежності постійно. Решта підтягується сюди лише в дні масштабних акцій. Такими днями були 22 та 25 листопада.
Однак це вже деталі. Головне те, що в народу вистачило наснаги, аби Майдан відбувся удруге. Розчарувавшись у першій революції, українці не заснули духом, не збайдужіли зовсім. Вони знайшли в собі сили, щоб знову стати до боротьби за свої інтереси. І стоятимуть там до переможного кінця.
Революція відбулася. Вже вдруге. Сподіваюся, в чиновників вистачить клепки зрозуміти, що вона може відбутися і втретє, і вчетверте. Подібні заходи відбуватимуться доти, доки в країні порушуватимуться права громадян. Тоді у влади постійно буде дежавю.
- Довіра - валюта впливу: секрет ефективного лідера Ольга Духневич 02:37
- Трансформація демократії чи її дефіцит - кейс України Ірина Овчар вчора о 22:41
- Брекети після 30: чому ніколи не пізно подбати про усмішку Анастасія Опанасюк вчора о 21:53
- Податкове свавілля в Україні: як держава знищує малий бізнес Олександр Рось вчора о 15:30
- Проблеми з виплатами "бойових" під час лікування за кордоном після поранення Анжела Василевська 29.08.2025 16:07
- ТСК не дала рейдерам захопити фермерське господарство на Київщині Галина Янченко 29.08.2025 16:02
- Оперативний кадровий профайлінг: як швидко оцінити людей і мінімізувати ризики бізнесу Василь Фенчак 29.08.2025 15:42
- Пам'ятати – означає діяти Євген Магда 29.08.2025 10:15
- Стрес під контролем Олександр Скнар 28.08.2025 13:57
- І справедливість для всіх... Євген Магда 28.08.2025 13:48
- "Подарунок" від уряду: як під виглядом підтримки забрали пільги у багатодітних сімей Дана Ярова 28.08.2025 11:00
- Сексуальне насильство, пов’язане з конфліктом: правда, яку не можна замовчувати Галина Скіпальська 28.08.2025 06:00
- Мобінг: щоденник офісного терору Владислав Штика 27.08.2025 21:13
- "Шість тисяч" як дзеркало держави! Георгій Тука 27.08.2025 18:50
- Втеча майбутнього: як виїзд українських дітей і студентів змінює країну Дана Ярова 27.08.2025 11:00
-
Другий російський регіон повідомив про повну відсутність бензину
Бізнес 12795
-
Два світи, одна країна: чому ветерани відчувають зраду з боку цивільних
11938
-
Україна підписала історичну угоду щодо захисту океанів
Бізнес 8095
-
"Дуже зацікавлені в цьому родовищі". TechMet підтвердила інтерес до літію в Україні
Бізнес 6910
-
Кохання без статусу – як зрозуміти, що ви застрягли в ситуативних стосунках
Життя 6388