Перші враження від закону України «Про освіту»

Очікування суспільства. Наше  суспільство досить довго очікувало прийняття реформи в освіті. Після прийняття Закону України «Про освіту» Верховною Радою України 05 вересня цього року, якраз на початку нового навчального року, наукова та викладацька спільнота вітали один одного з прийняттям такого важливого документа для України, і для всіх нас. Дискусії, дебати, жваві обговорення, майже місячне очікування суспільством підписання Президентом даного закону. І лише 25 вересня 2017 року ця історична мить настала: Президент України підписав Закон.

04 жовтня ц.р. під час приїзду до м. Чернігова Президента України, на зустрічі зі студентами та викладачами Національного Університету «Чернігівський колегіум» імені Т. Г. Шевченка,  Петро Порошенко відзначив  важливість проведення реформи у сфері освіти та звернув увагу на основні положення Закону України «Про освіту».

Перші враження від Закону. Мені особисто було дуже цікаво побачити норми нового Закону після внесення до нього значної кількості поправок.

 Аналіз цього важливого для країни Закону показує: що в порівнянні із старим законом, документ досить значно зріс в об’ємі, становить 101 аркуш тексту, 12 розділів, 84 статті.  Слід звернути увагу, що останній: 12 розділ, який має назву «Прикінцеві та Перехідні положення» становить  42 аркуші тексту, тобто майже половина всього закону. Даний розділ містить інформацію щодо набрання чинності відповідними статтями закону, самого закону, про втрату чинності старого законодавства, вносяться зміни до чинного законодавства про освіту .

  У «Загальних положеннях» Закону міститься 31 дефініція. Сам закон за суттєвим змістом та наповнюваністю досить сильно відрізняється від старого закону, який містив всього 7 розділів, до яких було включено лише 66 статей. Старий Закон  від 23 травня 1991 року не мав Прикінцевих і Перехідних положень та складався лише із 33 сторінок тексту.

Новий Закон «Про освіту» визначає структуру освіти, організаційно-правовий статус закладів освіти. Окремим розділом закону передбачені стандарти освіти, освітні програми, кваліфікації та документи про освіту. Приділена увага забезпеченню якості освіти. По-новому викладено поняття атестації педагогічних працівників та введено нове поняття: сертифікації. Визначено учасників освітнього процесу та висвітлено питання державних гарантій педагогічним і науково-педагогічним працівникам. Звертає на себе увагу ст. 73 Закону, де визначено  інститут освітнього омбудсмена. Крім того, у розділах ІХ-ХІ передбачено норми, що регулюють інфраструктуру освіти, фінансово-економічні відносини у сфері освіти та міжнародне співробітництво. Це лише моє перше знайомство із даним законом, яке залишило позитивне враження та показало всю серйозність питань, які стоять на часі перед нашим суспільством.

Сприйняття Закону . Спілкування із вчителями, на жаль показує, що значна частина педагогічних працівників відноситься з недовірою до реформи та до самого закону. Думаю, що їх зрозуміти можна, тому що система освіти, яка дісталася нам у спадок від Радянського Союзу, досить глибоко пустила свої корені та заважає вчителям самостійно  вийти із зони комфорту та рухатися вперед. При цьому, є значна частка педагогів, які займаються приватною педагогічною діяльністю та давно очікують змін у сфері освіти.

Особисто я вважаю, що реформу потрібно було провести як мінімум 10, а то  й 15 років тому. На це є багато причин. Для прикладу, із власних спостережень, більшість наших дітей маючи певну базу теоретичних знань, і досить часто, хорошу базу знань, зовсім не пристосовані до дорослого життя, і на виході з університету не вміють застосувати отримані теоретичні знання на практиці. Пам’ятаю, ще як 20 років тому, мені, студентці економічного вишу, викладачі говорили: «Першого робочого дня на підприємстві  вам скажуть: «Забудьте все, що вас учили в університеті, бо на  практиці все відбувається не так». Тоді я не могла зрозуміти одну важливу річ: «Навіщо тоді все це вчити?». Впевнена, що  не я одна, чула такий вислів від викладачів на  студентській лаві.

Компетентність випускників сьогодні. Поняття «кваліфікації» міститься в п.14  ч. 1 ст.1 Закону України «Про освіту», де чітко визначено, що кваліфікація - це визнана уповноваженим суб’єктом та засвідчена відповідним документом стандартизована сукупність здобутих особою компетентностей (результатів навчання). При цьому, компетентність – це динамічна комбінація знань, умінь, навичок, способів мислення, поглядів, цінностей, інших особистих якостей, що визначає здатність особи  успішно соціалізуватися, провадити професійну та/або подальшу навчальну діяльність (п.15 ч.1 ст.1).

 Ставши роботодавцем у 2008 році,  та наймаючи на роботу студентів та випускників вузів, я переконалась в тому, що дипломований спеціаліст – юрист, на жаль, не завжди якісно може вирішити найпростіші задачі, які ставляться перед ним при виконанні трудових обов’язків. Це свідчить про те, що навчальні заклади не в повній мірі можуть забезпечити сьогодні формування вмінь та навичок у студентів. На це впливає багато чинників, наприклад, відсутність матеріальної бази, відповідного фінансування, брак викладачів – практиків та інше. Звичайно, що крім цього,  багато залежить і від самої молодої людини, її складу розуму та характеру. Але при цьому, хочу відмітити, що на роботу я наймала, на мій погляд, кращих із найкращих! І доводилося ще вчити, вчити і вчити, формуючи у них вміння, навички та компетентності. І як показує власний досвід, такі компетентності формувалися лише через два роки реальної практичної роботи на підприємстві. Тому, викладені в ст.6 Закону  засади державної політики у сфері освіти та принципи освітньої діяльності є правильними та сформованими на часі.

Інтеграція з ринком праці як основна засада та принцип державної політики відіграють дуже важливе значення як для держави, так і для роботодавця та особи, що здобуває відповідні рівні освіти в Україні.  Було б дуже добре, щоб кожен роботодавець мав можливість на пільгових умовах з оподаткування, брати до себе на роботу студентів, які б не просто відбували практику та писали звіт про її успішне проходження, а вивчали, бачили, самі були учасниками виробничого процесу, щоб при отриманні диплому кожен випускник мав відповідні знання, та сформовані відповідні вміння, навички та компетентності. Розумію, що створення таких умов для роботодавця замало, якщо молода людина сама не хоче формувати такі вміння. Але маю    велику надію, що подальше розроблення чіткого механізму реалізації норм Закону України «Про освіту» - таки стане основою для підвищення якості освіти, про яку ми так часто  говоримо вже багато років.

Як підсумок , слід відзначити, що лише спільними зусиллями дітей, їхніх батьків, педагогів, за активної підтримки реформи фахівцями Міністерства освіти і науки, ми зможемо досягти гарного результату та з найменшими втратами для суспільства впровадити реформу в сфері освіти. Я вірю в це!