Авторские блоги и комментарии к ним отображают исключительно точку зрения их авторов. Редакция ЛІГА.net может не разделять мнение авторов блогов.
16.04.2019 23:28

Аборт просьюмерів у національному енергосекторі

Провідний юрист ІЕПД НАН України

Наразі відбувається "аборт" Міненерговугіллям классу суб'єктів, яких ми тільки-но почали спостерігати. Чи це правильно з етичної точки зору - читач має вирішити сам.

Минулого тижня декілька ЗМІ (на Радіо Свобода, на мою думку, це оформлено найбільш фаховим чином) оприлюднило інфопривід, що надійшов з фб Андрія Геруса (дивовижно, що пост на фейсбуці журналісти часто наводять практично без змін і видають це за новину, а не за opinion piece). У пості була інформація про лист Міненерговугілля до Кабміну, знову ж таки з звичним для пана Геруса елементом атаки на ДТЕК, але мова наразі не про це.

Намагаюся пояснити, чому формально позиція Міненерговугілля правильна, але пропускає більш широкий контекст. І чому у «сухому залишку» така позиція може бути виграшною для України, а не тільки для ДТЕК, хоч і аргументація такого підходу «кульгає».

Основний елемент листа – це те, що на погляд Міненерговугілля, споживач електроенергії має забезпечувати власний попит, а не перепродавати електроенергію умовно низької якості і високої вартості іншим споживачам, і нібито це узгоджено із «світовими практиками».

Формально, це правильно. Така характеристика міститься просто у визначенні споживача. І це дійсно узгоджено із світовими практиками, але практики щодо таких суб’єктів діаметрально різні, як взагалі-то, і моделі енергоринку, усе здебільшого виходить з політичної кон’юнктури або географічної специфіки.

Але є одне «але».

Навіть ДТЕК, який часто атакує пан Герус, визнає те, що на енергоринку існують так звані «просьюмери» (словникова хімера, що виникла із складання англійських слів для виробника і споживача – producer та consumer). 

Хто такі «просьюмери»?

Звісно, концепція особи, що продає залишки продукції, яку також і споживає, і виробляє – не нова, фермери, наприклад, займалися цим з моменту виникнення бартерних відносин. Термін набув популярності у 21 сторіччі через різке розширення кола відносин, де така форма суб'єкта може існувати. Це стосується не тільки енергетичного сектору із сонячними панелями чи власними вітряками, але навіть медіа, політичних відносинин тощо.

На саме енергоринку мова йде про:

А) Побутового просьюмера – тобто фізичну особу, чи, припустимо, родину, що забезпечує власний попит енергії та може перепродавати надлишки виробленої енергії;

Б) Промислового просьюмера – тобто юридичну особу чи ФОПа, що розміщує на земельній ділянці, у тому числі на будівлі, пристрій, що генерує енергію для забезпечення власного попиту і передпродажу надлишків, і це не є основним видом діяльності такої особи.

Наразі європейська енергетична політика, здебільшого, спрямована на підвищення участі просьюмерів на енергоринку, шляхом, наприклад, Feed-in-tariff (так часто називають «зелений тариф», але на мою думку, є певна різниця у деталях). Коли Насалик говорить про світові практики, він може мати на увазі Британію – там нещодавно відмінили дію FiT взагалі, а у Польщі відповідний закон так і не було прийнято. У Азії, навпаки, FiT успішно практикується і навіть зростає конкретно стосовно просьюмерів.

Проблеми відновлювальної енергетики у просьюмерів у цілому такі ж, як і у постачальників більших масштабів. Потрібне «балансування» мережі через нестабільний «видобуток кіловатів» через те, що енергію складно зберігати. Це частково пояснює популярність «зеленого тарифу» в азійських країнах, де часто регіональні чи місцеві мережі ізольовані, тому – менше втрат енергії при передачі до споживача, і можна краще враховувати попит.

Інша проблема – в окупності установлення сонячних панелей чи вітряків, не у всіх країнах це вигідно, наприклад, із країн Східної Європи тільки хіба що в Україні привабливий зелений тариф, да і то побутові просьюмери говорять що до запропонованих у листі обмежень вони отримують повернення інвестицій через 5-7 років.

Я вважаю, що мотивація Міненерговугілля виходить не з «лобіювання» інтересів ДТЕК, а, скоріше, з того, що на ринку з’явилось багато и може з’явитися ще більше суб’єктів, для запровадження державної політики до яких у міністерстві просто не готові, бо такі суб’єкти потребують унікального гібридного регулювання – і як споживачі, і як постачальники. До того ж треба додати і нинішній «головний біль» Укренерго: досі не впроваджений Датахаб - не зовсім зрозуміло, як такі постачальники впишуться у модель довгострокових двосторонніх угод (на жаль, не знайшов інформації щодо участі просьюмерів на данському енергоринку, а модель Датахабу здирається саме з нього).

Якщо давати оцінку діям Міненерговугілля, то наразі відбувається "аборт" классу суб'єктів, яких ми тільки-но почали спостерігати. Чи це правильно з етичної точки зору - читач має вирішити сам.

І після всього цього можна додати, що «зелена енергетика» в ЄС не змогла дійти результатів, які поставили уряди країн згідно з Паризькими угодами. Наразі, питання енергетичної незалежності ЄС від Росії так і не вирішено, власна генерація знизилась, а ціни за одиницю стали вищими.

Тому можна сказати, що а) треба вимагати законодавчого урегулювання статусу просьюмерів в українській енергетиці, б) треба дивитись на ризики зеленої енергетики у впровадженні такого регулювання.  

Если Вы заметили орфографическую ошибку, выделите её мышью и нажмите Ctrl+Enter.
Последние записи
Контакты
E-mail: blog@liga.net