Авторские блоги и комментарии к ним отображают исключительно точку зрения их авторов. Редакция ЛІГА.net может не разделять мнение авторов блогов.
04.08.2016 15:11

Позбавлення батьківських прав особи із психічними розладами здоров'я

Адвокат, кандидат юридических наук

В статті розглядаються проблемні питання матеріального та процесуального права, які виникають при позбавленні батьківських прав осіб, що мають психічні розлади здоров’я.

Статтею 164 Сімейного Кодексу України передбачено перелік підстав позбавлення батьківських прав. Вказаний перелік є вичерпним, інших підстав та обставин законом не передбачено. Але, за життєвими обставинами виникають ситуації, які ним не передбачені. Зокрема, проблему становить питання позбавлення батьківських прав особи із проявами психічної (неврологічної) хвороби або подібними розладами здоров’я, а також способи захисту прав таких осіб у спорах зазначеної категорії. Правовий статус особи, яка має подібного роду розлади здоров’я у суспільстві має свої особливості. Такими зокрема є: - ступінь і характер захворювання (чи можуть бути присутні прояви агресії; чи рекомендовано лікарем соціалізація та спілкування такої особи із іншими людьми; динаміки хвороби та рецидиви; чи була така хвороба вродженою або набутою в результаті життєвих потрясінь, фізичних травм або такі вади є наслідком пролонгованих депресивних станів, алкоголізму, тощо); інвалідність, присвоєна за результатами огляду МСЕК; чи проводилась судово-психіатрична експертиза стосовно зазначеної особи; чи була така особа позбавлена цивільної дієздатності або обмежена у ній в судовому порядку, тощо. Під час обґрунтування правової позиції захисту прав таких осіб у цивільному процесі, слід виходити із наявності або відсутності зазначених особливостей та вчиняти зібрання доказів, оскільки вони є підставою відповідних вимог та заперечень сторін. На наш погляд, значну увагу варто приділити такій обставині, що може вплинути на процес і порядок позбавлення осіб із психічними (неврологічними) захворюваннями батьківських прав, як цивільна дієздатність, а саме – здатність усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, та своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання. Очевидно, що реалізація батьківських прав та виконання батьківських обов’язків, та здатність нести відповідальність за  свої дії можлива лише за умови, якщо особа наділена повною цивільною дієздатністю. Відповідно до ст. 36 Цивільного Кодексу України (далі за текстом – ЦК України): суд може обмежити цивільну дієздатність фізичної особи, якщо вона страждає на психічний розлад, який істотно впливає на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними. Згідно ч.2 ст. 36 ЦК України: суд може обмежити цивільну дієздатність фізичної особи, якщо вона зловживає спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами, азартними іграми тощо і тим ставить себе чи свою сім'ю, а також інших осіб, яких вона за законом зобов'язана утримувати, у скрутне матеріальне становище. Очевидно, що при настанні обставин, перелічених у ч.2.ст. 36 ЦК України, особа може бути не тільки обмежена у цивільній дієздатності, але й позбавлена батьківських прав в судовому порядку згідно ст. 164 СК України. Але, постає питання,  чи може реалізовувати свої батьківськи права та обов’язки особа, в силу наявного захворювання та як вказаний фактор співвідноситься із такими поняттями, як «дієздатність», «осудність»? На думку авторів В. Ілейко, В. Первомайський: Поняття «дієздатність», «недієздатність», як і поняття «осудність», «неосудність», є взаємовиключними (контрадикторними), тобто між ними не може існувати якесь третє, проміжне поняття. Якщо особа страждає на психічне захворювання психотичного рівня, то воно, позначене медичним критерієм формули недієздатності, завжди буде виключати його здатність усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. У разі відсутності в особи будь-яких психічних розладів, або якщо їх ступень не досягає психотичного  рівня, при якому в цілому зберігається здатність розуміти значення своїх дій і керувати ними, особа є дієздатною. Водночас при наявності достатньо виражених психічних розладів, що істотно впливають (впливали, або можуть вплинути) на здатність особи усвідомлювати значення своїх дій або керувати ними при здійсненні юридичних операцій, про що повинен бути відповідний висновок судово-психіатричної експертизи, особа може бути визнана обмежено дієздатною з виключенням для неї можливості виконувати визначені правові дії і встановленням над нею піклування. Водночас інтереси і права цих осіб потребують захисту. Відповідно, якщо особа була обмежена у своїй цивільній дієздатності на підставі відповідного висновку судово-психіатричної експертизи за рішенням суду, над нею, в силу приписів ст.37 ЦК України встановлюється піклування. Особа, цивільна дієздатність якої обмежена, може самостійно вчиняти лише дрібні побутові правочини. Правочини щодо розпорядження майном та інші правочини, що виходять за межі дрібних побутових, вчиняються особою, цивільна дієздатність якої обмежена, за згодою піклувальника. Таким чином, і здійснення батьківських прав та реалізація обов’язків, вважаємо відбуватиметься за вказаною процедурою. У разі видужання фізичної особи, цивільна дієздатність якої була обмежена, або такого поліпшення її психічного стану, який відновив у повному обсязі її здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними, суд може поновити її цивільну дієздатність.

 Фізична особа може бути визнана судом недієздатною, якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними (ст. 39 ЦК України). Над недієздатною фізичною особою встановлюється опіка. Недієздатна фізична особа не має права вчиняти будь-якого правочину. Правочини від імені недієздатної фізичної особи та в її інтересах вчиняє її опікун. Але, варто зауважити, якщо суд відмовить у задоволенні заяви про визнання особи недієздатною і буде встановлено, що вимога була заявлена недобросовісно без достатньої для цього підстави, фізична особа, якій такими діями було завдано моральної шкоди, має право вимагати від заявника її відшкодування. Таким чином, недобросовісним є лінія захисту сторони, яка бажає позбавити особу батьківських прав і паралельно подає заяву на визнання особи недієздатною без належних на те законних підстав.

Цікавим є питання чи може бути позбавлена батьківських прав особа із психічними захворюваннями, яка була обмежена (позбавлена) у цивільній дієздатності за рішенням суду? Статтею 164 СК України не передбачено такої підстави для позбавлення батьківських прав, як наявність у батька/матері психічної (неврологічної) хвороби. Але, вважаємо, що у доказовому значенні такий факт матиме вагоме значення, оскільки, відповідне обмеження дієздатності та позбавлення дієздатності в судовому порядку відбувається виключно на підставі висновків судово-психіатричної експертизи, а при реалізації батьківських прав вагоме значення має фактор співвідношення прав дитини та  оцінки експертів щодо стану особи. Таким чином, у сукупності із іншими доказами даний факт, факультативно, матиме значення, зокрема, на підтвердження таких підстав позбавлення батьківських прав, як наприклад, за п.4.ч.1 ст. 164 СК України (якщо мати/батько є хронічними алкоголіками або наркоманами). Але, самостійною підставою позбавлення батьківських прав вище зазначена обставина не виступає.

Постає питання: чи може бути позбавлена батьківських прав особа із відповідними вадами за невиконання або неналежне виконання своїх батьківських обов’язків в силу хвороби? В даному випадку, підстава позову має бути кваліфікована відповідно до п.2 ч.1 ст. 164 СК України: мати/батько ухиляються від виконання своїх батьківських обов’язків. У судовій практиці найчастіше трапляються випадки, коли Позивачі на підтвердження своїх позовних вимог щодо позбавлення батьківських прав на підставі ухилення від виконання батьківських обов’язків наводять такі обставини, як невиконання обов’язку із утримання дитини (сплати аліментів, додаткових витрат, тощо).  У звязку із чим виникає необхідність у тлумаченні терміну «ухилення від виконання батьківських обов’язків». Постановою Пленуму Верховного суду України № 3 від 30. 03.2007 року «Про практику застосування судами  законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення  та поновлення батьківських прав» роз’яснено:  «Ухилення батьків від виконання своїх  обов'язків  має  місце, коли  вони  не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її  навчання,  підготовку  до  самостійного  життя,  зокрема:   не забезпечують необхідного харчування,  медичного догляду, лікування дитини,  що негативно впливає на її фізичний розвиток як  складову виховання;  не спілкуються з дитиною в обсязі,  необхідному для її нормального  самоусвідомлення;  не  надають  дитині   доступу   до культурних та інших духовних цінностей;  не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних  норм  моралі;  не  виявляють  інтересу   до   її внутрішнього  світу;  не  створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори,  як кожен окремо,  так і  в  сукупності,  можна розцінювати  як  ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками». Як вбачається, для кваліфікації діяння в якості ухилення від виконання батьківських обов’язків, наявним має бути вольовий аспект діяння у особи, яка не виконує  батьківські обов’язки, що зокрема може виражатись у стійкому небажанні виконувати свої обов’язки, умисному невиконання обов’язків,  невиконанні, як усвідомленій  дії (бездіяльності) щодо здійснення своїх батьківських обов’язків. В інакшому випадку, вказане діяння неможливо кваліфікувати в якості ухилення від виконання батьківських обов’язків. Але, якщо розглянути невиконання від батьківських обов’язків із таким фактором, як наявність хвороби зазначеного характеру, чи можливо кваліфікувати у сукупності таке невиконання? Вважаємо, що ні, за умови, що відсутній вольовий аспект діяння, інакше кажучи, особа хоче виконувати свої батьківськи обов’язки, але в силу хвороби не може. Таким чином, не є ухиленням від виконання обов’язку  утримання дитини (несплата аліментів), якщо таке невиконання сталось у особи із поважних причин (госпіталізація, перебування на лікуванні, тощо).

Маємо зазначити правову позицію судів з цього приводу: Постанова Пленуму Верховного суду України № 3 від 30. 03.2007 року «Про практику застосування судами  законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення  та поновлення батьківських прав» вказує: Не можна позбавити батьківських прав особу,  яка  не  виконує своїх   батьківських   обов'язків  унаслідок   душевної  хвороби, недоумства  чи  іншого  тяжкого захворювання   (крім   хронічного алкоголізму чи наркоманії) або з інших не залежних від неї причин». Окрім того,Узагальнення від 11.12.2008 року  Верховного Суду України «Практика розгляду судами справ, пов'язаних із позбавленням батьківських прав, поновленням батьківських прав, усиновленням, установленням опіки та піклування над дітьми» визначило:  «Позбавлення батьківських  прав  є,  з  одного  боку,  засобом захисту прав дитини,  а з другого - заходом впливу на батьків, які неналежним чином виконують  свої  батьківські  обов'язки  стосовно дитини. Позбавлення батьківських прав можливе виключно на підставі рішення суду.  Частиною 1 ст.  164  СК встановлено вичерпний перелік підстав для позбавлення батьківських прав.». Також, в Узагальнення судової практики, проблемні питання застосування норм сімейного права та процесуального законодавства при розгляді спорів, що випливають із правовідносин батьків і дітей (позбавлення батьківських прав) Апеляційного суду міста Києва (Суддя: О.Ф. Лапчевська) висловл ено наступну правову позицію:«Узагальнення судової практики також показало, що суди нерідко відмовляли в задоволенні позовних вимог про позбавлення батьківських прав. При цьому судами приймались до уваги різні обставини, наявність яких виключає можливість позбавлення батьківських прав. Так, суди враховували, що на час розгляду справи відповідач хворів, мав істотні обставини невиконання обов’язків або, навпаки, встав на шлях виправлення, виказав бажання приймати участь в вихованні дитини, працевлаштувався».

На наш погляд, велике значення для осіб із вадами здоров’я, які виступають відповідачами у спорах про позбавлення батьківських прав в доказовому плані матимуть такі засоби доказування, як: висновки лікарів, судова експертиза з цього приводу, довідки про інвалідність, трудова книжка (за наявності). Важливе значення, як доказу, судом надається також висновку органів опіки та піклування, оскільки вони повноважні захищати інтереси дитини, щодо доцільності позбавлення особи батьківських прав, при складанні якого враховується думка обох батьків і навіть, думка дитини, якщо вона може її виразити. Наявність інвалідності у особи також має доказове значення, оскільки, відповідно до Наказу від 2011 року «Про затвердження Інструкції про встановлення груп інвалідності»: одним із параметрів встановлення якого підлягає при МСЕК є здатність контролювати свою поведінку - можливість поводитись відповідно  до  морально-етичних  і  правових   норм   суспільного середовища. Закон України «Про реабілітацію інвалідів в Україні»встановлює, що «інвалідність   -   міра   втрати   здоров'я   у   зв'язку  із захворюванням,  травмою  (її наслідками) або вродженими вадами, що при взаємодії із  зовнішнім  середовищем  може  призводити  до обмеження    життєдіяльності   особи,   внаслідок   чого   держава зобов'язана  створити  умови  для  реалізації  нею  прав нарівні з іншими  громадянами  та  забезпечити її соціальний захист». Таким чином, заборонена дискримінація осіб за ознакою інвалідності. З огляду на вище зазначене, можемо підвести певні підсумки. Зокрема, у спорах про позбавлення батьківських прав законом захищено осіб із вадами здоров’я, якщо такі вади не були набуті внаслідок алкоголізму і наркоманії,  якщо поведінка такої особи не наносить шкоди дитині, що може виражатись у жорстокому поводженні, експлуатації дитини або вчиненні щодо дитини кримінального правопорушення. При вирішенні спорів про позбавлення батьківських прав важливим вважаємо збереження інтересів дитини у співвідношенні із дотриманням прав осіб, у яких наявні психічні (неврологічні) хвороби. І наголошуємо, що позбавлення батьківських прав є крайньою мірою і хвороба близької людини не є підставою позбавити дитину батьківського піклування. Окрім того, при зміні обставин не виключеним є поновлення особи у батьківських правах.                 

Если Вы заметили орфографическую ошибку, выделите её мышью и нажмите Ctrl+Enter.
Последние записи
Контакты
E-mail: blog@liga.net