Хто за і хто проти війни: аналіз музичного середовища Росії від Артемія Троїцького

Артемій Троїцький — російський музичний критик, знаменитий радіоведучий, публіцист, актор. Саме від нього багато хто дізнавався про рок, який у Радянському Союзі був під забороною. 

Життя “іноагента”

До численних регалій Артемія Троїцького додалася ще одна — “іноземний агент”. І це при тому, що він з 2014 року не живе в Росії.

“Це сталося в “чорну п’ятницю” 13 січня 2023 року. Я дізнався про це із засобів масової інформації, тому що мені ніяких документів не надходило, ніяких листів, пояснень я не отримував. Підозрюю, що це пов’язано з моїми виступами чи публікаціями. Після того, як мене оголосили “іноземним агентом”, я подав позов, тому що не згоден із цим статусом. І відбулося судове засідання, де цю ситуацію злегка прояснили”, — розповідає Троїцький.

Суддя перелічив якісь публікації, причому далеко не нові, ще довоєнні. У них Артемій Троїцький критикував путінський режим. Але на життя музичного критика новий статус особливо ніяк не вплинув.

“Моє життя змінилося мінімальним чином. Але я не хочу, щоб на мене в Росії заводили якісь кримінальні справи. Тому мені неважко було за допомогою юристів зробити кілька кроків щодо дотримання нових регуляцій у зв’язку зі статусом “іноагента”. Так, на якихось моїх матеріалах з’явилася плашка про те, що я, згідно з Мін’юстом РФ, є “іноземним агентом”. І в кінці йде приписка, що я з цим статусом не згоден. Також якісь повідомлення про мої доходи. Але річ у тім, що я пенсіонер, і абсолютно ніяких доходів у Росії впродовж уже багатьох років у мене немає. Тому все це досить марно для російської влади”, — пояснює він.

“Тлетворний вплив Заходу”. Люди старшого покоління, напевно, пам’ятають такий вислів, коли з телеекрана лунало: “Сегодня слушаешь ты рок, а завтра сдашь объект не в срок”. Усім здавалося, ці часи давно позаду, до маразму радянських часів ніхто вже не повернеться. Виявилося, ще й як повернулися. Артемій Троїцький іронізує, що визнання його “іноагентом” через те, що він схильний до закордонного впливу, запізнилося на кілька десятків років.

“Спочатку я відповідав обурено, що ніякий не “агент”, ніхто мене не завербував, ніхто мої “агентські” послуги не оплачує. Єдиний мій зарплатний проєкт — музична радіопередача на “Радіо Свобода”. Це абсолютно неполітичний проєкт. А потім мені набридло відповідати в такому обуреному ключі. І я став говорити: так, я “іноагент”, мене завербували восени 1963 року, коли мені було 8 років і я вперше почув музику “Бітлз” і взагалі рок-н-рол. І ось із цього моменту, звичайно ж, я підпав під цей “згубний” вплив і став його поширювати як агент. Так що можна сказати, що я агент — агент рок-музики, агент “Бітлз”, агент “Пінк Флойд” і так далі. І мені цей статус навіть подобається”, — ділиться Троїцький.

Музиканти й війна

Рок-музика в Радянському Союзі зароджувалася не просто як стиль, а й як спосіб життя, певне бунтарство. Підпільні концерти, затерті від численних переписувань касети. Про якусь співпрацю рок-музикантів із владою, про участь у провладних концертах узагалі мова йти не могла.

Але зараз ситуація змінилася. І якщо багато музикантів роз’їхалися по світу і зайняли чітку позицію проти війни, то є й ті, хто лояльно ставиться до того, що в Росії називають “СВО”, і отримують за це від російської держави чималі гроші. А є й ті, хто просто зачаївся і не коментує ситуацію — щоб не позначилося на кар’єрі.

Троїцький каже, що йому в цьому сенсі пощастило. Тому що, по-перше, він розібрався з більшістю своїх музичних друзів ще 2014 року, коли відбулася перша інтервенція Росії в Україну.

“Уже тоді кілька моїх приятелів із числа відомих музикантів підтримали це неподобство. Я з ними стосунки припинив”, — каже він.

Зараз до них додалася ще деяка кількість рокерів.

“Але, на щастя, це все не ті люди, які мені по-справжньому подобалися, не ті музиканти, артисти, яких я вважаю по-справжньому талановитими. Але хто такий Сергій Галанін, його група “Серьга”? Це друга, третя ліга. Хто така Чичеріна? Це взагалі якась напівбожевільна”, — коментує музичний критик.

Його розчарування, пов’язане з “мовчунами” — з тими, хто активно не виступають за війну, але водночас і не підтримують антивоєнний рух.

“Скажімо, це В’ячеслав Бутусов або “Наутілус” у минулому. Це Гарік Сукачов, у минулому “Бригада С”. Але знову ж таки, вони ніколи не належали до числа моїх улюблених музикантів. Усі артисти, які були моїми близькими друзями, і які завжди були для мене і багатьох інших реальними авторитетами — скажімо, Андрій Макаревич, Борис Гребенщиков, Алла Пугачова, Земфіра — вони всі опинилися на правильному боці барикад. І їхня поведінка не викликає жодного внутрішнього протесту. Вони молодці”, — акцентує Артемій Троїцький.

А російським любителям попси “пощастило” більше. Більшість їхніх кумирів Росію не покинули. Троїцький упевнений — це тому, що без показів по “ящику” про тих, хто сьогодні підтримує війну, і не згадали б.

“Якби не було телебачення, то ніякого Миколи Баскова б не було. У нього немає жодного хіта. Я якось проводив опитування: назвіть знамениту пісню у виконанні Миколи Баскова. Хтось взагалі не зміг відповісти на це запитання. А ті, хто відповідали, називали єдину пісню “Шарманка”. Басков нібито знаменитість виключно завдяки телебаченню, як і інша попса. А контролює телебачення у нас держава, зокрема й приватні канали. А там, де телебачення, там і корпоративи — це вже живі гроші. Це основне джерело доходу для Баскова, для Лепса, для Стаса Михайлова та інших. Тож вони на корені були закуплені російською державою. І тут дивуватися нічому”, — пояснює музичний критик.

Але повернемося до рок-музики. Сьогодні навіть такий сумний анекдот з’явився. Радянський Союз, часи застою. Заборонені “Машина времени”, “Акваріум” і “ДДТ”. 2023 рік, Росія. Заборонені “Машина времени”, “Акваріум” і “ДДТ”.

Історія повторюється, і не виключено, що в Росії незабаром знову увійдуть у моду концерти-квартирники. Коли люди, які не підтримують владу, збиратимуться у квартирах, слухатимуть заборонену музику і читатимуть заборонені вірші. Але розплата за такі спроби вдихнути повітря свободи хоча б у замкненій кімнаті буде набагато жорсткішою, ніж у 1980-ті роки.

“Є явні паралелі із ситуацією, скажімо, першої половини 1980-х років, коли в Радянському Союзі відбувалися гоніння на рок-музику, були заборони на концерти, були навіть деякі арешти і посадки, облави тощо. Зараз відмінність у тому, що дуже багато музикантів просто виїхали. Тобто є цей простий вихід”, — зазначає Троїцький.

“Гадаю, практика квартирників теж цілком може відродитися. Інша річ, що зараз влада більш жорстко за це карає, і набагато уважніше за цим стежить. За радянської влади все якось було розслаблено і досить весело. Зараз іде якийсь жесткач — арешти, штрафи, кримінальні статті. У Радянському Союзі не було кримінальних статей за пісні. Я не пам’ятаю жодного випадку, коли б артистів перехоплювали за репертуар. Навіть у тих випадках, які мали місце, — з тим же Олексієм Романовим із гурту “Воскресение”, Жанною Агузаровою з “Браво”, Олександром Новіковим, бардами з Єкатеринбурга — артисти сідали не за пісні, а за нелегальний бізнес, за торгівлю квитками, за підробку документів і так далі. Тобто не за творчими статтями. А зараз просто відкрито б’ють. Б’ють по контенту. Б’ють по позиції артистів. І це, звичайно, дуже підло”, — додає він.

Ті, кого визнано “іноземними агентами”, висловлюють своє ставлення до Росії по-різному. Але більшість тих, хто виїхав із країни, хоче, якщо не назавжди, то хоча б на час повернутися. Але тільки за однієї умови — коли зміниться влада і закінчиться війна.

“Я теж був би радий повернутися в Росію. У мене там залишилися друзі та родичі. Але ностальгії за берізками та іншою деревиною у мене немає. Але в Росії є дуже дорогі мені люди. Я б дуже хотів їх відвідати, якщо вони не зможуть мене відвідати в Європі. Але це може статися тільки в тому випадку, якщо політична ситуація в Росії істотно зміниться. Я не дуже вірю в те, що в Росії раптом запанує якийсь справедливий, волелюбний демократичний режим. Хіба що якщо ця війна закінчиться перемогою України, і якщо скинуть Путіна та його найближче оточення, і якщо Росія піде на домовленості з рештою світу. Думаю, що в цьому випадку я б із задоволенням відвідав свою батьківщину”, — резюмує Троїцький.