Без землі. Небо хамелеонів

Відколи побачиш людей навиворіт, більш не будеш таким, як раніше

Здатність натягти кишки на голову і злитися з краєвидом, де б вони не були, вражає. Вони вміють викликати співчуття, коли треба; вони вміють не сказати зайвого, бо ніколи не треба казати зайвого [хоча, що таке оте «зайве», також ніхто не знає]. Вони вміють майже все, окрім одного: ці люди позбавлені емпатії. Прізвища згенерують трафік, виставляти у блозі такий текст без сенсу. Досліджувати також особливо нема що, хіба спостерігати з орнітологічної засідки за перелітними птахами культури.

Неприємно читати репости, які часом публікують друзі у стрічці Facebook. Неприємно читати дописи людей, для яких усе почалося 24\02. Хто відкрито проявляв агресію щодо автора цих рядків, сьогодні зробилися святі і жертовні. Одна особа [не з академічного середовища] добазікалася до того, що моя зустріч зі студентами в університеті відбудеться «лише через її труп». Такі одкровення з боку kulturträger звісно, що мені переповіли. Хамелеони боялися, що говоритиму про майбутню повномасштабну війну і вкотре засуджуватиму риторику від’єднання. Пофарбувати можна волосся, нігті, але не душу, і не ту реальність, яку вони накликали. Волосся країни посипане попелом, червоні нігті з Бучі пам’ятають усі.

Скільки нігтів від 2014-го до 2022-го залишилося у катівнях Донбасу та Луганщини? У червні 2014-го я приймав таких людей у себе в комендатурі, яка на той час розташовувалася у центрі Дніпропетровська. Люди після тортур, приводила їх СБУ, по тому, як відбирала свідчення. Сусіди доносили на сусідів за український прапор… Чи перестав я любити людей? Ні. Проте глибоко і серцем зневажаю усіх, хто закликав віддати ворогу цю землю. А особливо зневажаю тих, хто їм піддакував. У перших, хочу вірити, що хибні переконання, але яка ідеологія у їхніх вислужників? Сьогодні вони справді терплять, розповідають світу про війну, а мали б покаятись, перед собою насамперед, бо мертвим їхні покаяння ні до чого.

Мої вечори відбудуться властиво без трупів перенощиць культури. Поза тим, їхні виступи – квазітанці на кістках, кинутих у ними ж вириті могили. Це наше літературне середовище; яка ціна такої літератури? Хто дасть відповідь? Критики? Літературознавці? Час? Філософське питання. Можливо етичне. Одного дня в афінській школі до мого класу зайшов новий учень. Травень, 2022 рік. З Маріуполя, 7-й клас. Я викладав у них географію та етику. Хлопчина під час ознайомчої бесіди показує шрам на лобі і каже: «До нашого будинку прилетіло, от слід і залишився…». Моральні запитання у моєму розумінні справді моральні запитання. Цю дитину українські письменники збиралися відділити від України.

На фото в кінці – 2012 рік, мій третій або четвертий творчий вечір у Горлівці Донецької обл. Загалом лише у Донецьку з 2008 по 2013 роки відпрацював шість авторських вечорів. Три відбулися у Луганську, два у Краматорську, Донбаський університет у Слов'янську, Маріуполь, Костянтинівка, Краснодон і т. д., все у часі, який передував анексії Криму. До слова – у Донецькому університеті тричі, у Луганському – двічі відбулися зустрічі зі студентами з презентаціями книжок. Хамелеони не знали цих людей і різали по живому, а я знав. Чого варті слова відомого есеїста і перекладача з Буковини про «кримсько-донбаську субрасу» і «дебілів». І його авторська родзинка – «У принципі, я знаю, що з цим усім робити. Я тільки не знаю, кому б таке можна було доручити – швидко і вправно очистити наші архітектурно європейські міста від генетично ворожої їм великої рогатої худоби». Аби ви зрозуміли масштаб біди, ця людина є багаторічним літературним редактором найвідомішого в Україні письменника. Звідки росте коріння риторики щодо українських нацистів, – з вуст українських авторів.

Анексія значних територій України неможлива без синхронізованої взаємодії різних ланок складної спецоперації. Корумповані чиновники, недалекоглядні ЗМІ, літератори з постмодерністською шкалою цінностей, які закладали інтелектуальну основу під політичну риторику окупанта. Як не крути, але без філософії та літератури не вивезе жодна ідеологія. Соціально вагомі теми сприймалися як «неформат»; псевдоінтелектуальні ігри з моральністю остаточно зруйнували ціннісні орієнтири, прісну літературу майже перестали читати. Сьогодні бенефіс хамелеонів, вони говорять від імені країни. Невдовзі їм почнуть ставити правильні запитання, і такої полеміки ці люди не вивезуть. Під ними немає основи, фундаменту, довоєнної біографії. Україна запам’ятає злочини росіян, я пам’ятаю байдужість письменників.

Було бажання розширити до есе «Символізм російської агресії щодо змінних категорій у декартовій геометрії». До математики ще далеко, розквіт наук попереду. За умови, що Україна розбереться з колаборантами, а не зводитиме їм пам’ятники. Сподіваюся, що жінки народжуватимуть дітей з урахуванням екзистенційних ризиків ідентичності. Сподіваюся, що міністр освіти не боротиметься з мовознавцями, і не бажатиме їхнього звільнення, інспіруючи у такий спосіб механізм убивства. Хіба щодо кримінальних справ, сфабрикованих проти добровольців, говорити заборонив адвокат. Лише додам, що відкриють нові, коли закінчиться війна і ця махно-анархістська держава викине героїв на смітник історії.

 

Горлівка, 2012