Початок навчального року - іспит для системи освіти

Прагнучи відповідати європейським стандартам, з нинішнього навчального року всі діти з першого класу почали посилено вивчати англійську мову, а з другого - засвоювати інформатику.

Прагнучи відповідати європейським стандартам, з нинішнього навчального року всі діти з першого класу почали посилено вивчати англійську мову, а з другого - засвоювати інформатику. Прогрес для загальноосвітньої школи безсумнівний, але є і моменти упущення.

Перш за все подивимося на підручники, які отримали діти шести-семи років. Педагоги і батьки вже помітили безліч вікових невідповідностей - те, що раніше вивчалося, скажімо, у п'ятому класі, тепер внесено в підручник першого. Скільки мудрованих визначень, незрозумілих слів для новачка шкільної Alma Mater! Такі підручники за своєю суттю є антипедагогічними, тому що бажання дитини вчитися в процесі навчання просто згасне.

Щодо глобальної комп'ютеризації, яку передбачає шкільна програма. Чи замислювалося Міносвіти стосовно того, чи є така можливість у сільській місцевості? Будемо відверті - вона присутня навіть не в усіх міських технічно оснащених школах, а що говорити про периферію? Ставлення самих педагогів до інновацій неоднозначне. Наприклад, у столичних гімназіях вчителі в захваті від програми для першокласників. За їх словами, сучасні діти приходять до школи вже достатньо підготовленими, щоб вчитися за новими стандартами. Мені доводиться часто відвідувати різні куточки країни і чути іншу думку. Вчителі сільських шкіл не поділяють оптимізму колег і акцентують увагу на тому, що   влітку діти зазвичай ганяють на велосипедах, а не готуються до школи. А значить, хтось не вписується в підготовку у відповідності з новими стандартами? Не можна думати однобоко, покладаючись на виключно комфортні умови. Має бути інша, особлива програма для сільських шкіл.

Наступне питання - патріотичне виховання. Більшості справжніх патріотів і розсудливих людей у нашій країні очевидно, що для того, щоб об'єднати зусилля органів виконавчої влади, місцевого самоврядування, скоординувати і спрямувати їх зусилля по патріотичному вихованню насамперед юних українців, потрібна єдина державна політика в галузі патріотичного виховання. Система патріотичного виховання молоді повинна передбачати формування і розвиток соціально значущих цінностей, громадянськості і патріотизму в процесі виховання і навчання в освітніх установах усіх типів. До патріотичної виховної роботи необхідно долучитись громадським рухам і організаціям, ЗМІ, науковим і творчим організаціям і спрямувати їх дії на розгляд і висвітлення проблем патріотичного виховання, на формування і розвиток особистості громадянина. Такої програми, яка не дозволяла би поширюватися цинічності та зневажливості серед школярів, що відбувається зараз, а зміцнювала би почуття власної гідності юного громадянина України, любові до рідного краю та його мови, культури, традицій, врешті-решт, усвідомлення своєї національної, європейської ідентичності, на жаль, не існує донині.

Наведу приклад стосовно нашого найближчого західного сусіда - Польщі. З входженням у Європейський Союз, коли перед поляками раптово відчинилися двері в європростір, на державному рівні була заснована програма «Патріотизм завтрашнього дня», яка працює і сьогодні. Задіяні в цьому були всі засоби масової інформації і освітні інституції. З відданістю Вітчизні і національною ідентичностю в Польщі і до того моменту було все гаразд, але поляки вирішили підстрахуватися, щоб уникнути «витоку мізків», бо занадто виразною є спокуса співгромадян перед кращим європейським життям. Де наш патріотизм сьогодення, не кажучи вже про завтра? Багато молодих людей тільки і мріють про те, щоб виїхати з країни і отримати освіту за кордоном, а в подальшому - і першу роботу. Це означає, що ми вже втрачаємо і будемо продовжувати втрачати інтелектуальний потенціал України, якщо не знайдемо вихід. Програма патріотичного виховання потребує серйозного доопрацювання, а слідом за нею і економічна, від якої залежить рівень процвітання країни, її імідж на міжнародній арені.

Тепер про вищу освіту та сучасну науку. Відповідальність університету за справу освіти, наукових досліджень, суспільного розвитку робить актуальним вивчення причин кризи, яка останні десятиліття не милує освіту як країн Європи, так і Заходу. Аналізуючи суть сучасної вищої освіти в роботах істориків, філософів освіти, педагогів і психологів, можна виділити основні причини, що ведуть науку і освіту України у нікуди.

Перша причина полягає в підміні отримання справжніх знань і умінь майбутніх фахівців наукоподібною інформацією, що відповідає на питання «Що»? замість освоєння сучасних дієвих методів дослідження і виробництва матеріальних і духовних цінностей, що відповідають на питання «Як»?

По-друге, для того, щоб отримані знання та навички були використані випускниками вузу з користю для суспільства, а не на догоду егоїстичним особистим інтересам, провідним в кінцевому рахунку до краху цивілізації, необхідно формування міцного морального і громадянського базису протягом усіх років навчання в університеті. Отримання «знань» у вищому навчальному закладі як самоціль нівелює ідею і практику виховання в ньому.

Третя причина кризи. Вимоги ВАК до публікації наукових досліджень, статей дисертації буквально знищують можливість авторських відкриттів, оскільки навіть для публікацій наукових статей необхідний перелік не менше шести джерел, опублікованих на аналогічну тему дослідження. До таких же сумних результатів призводить і ретельна регламентація кількості сторінок в бакалаврських, магістерських, кандидатських і докторських дослідженнях. Геніальний Рентген, обгрунтувавши властивості рентгенівських променів на чотирьох сторінках, не мав би в системі освіти України жодних шансів захистити хоча би бакалаврську роботу.

І нарешті, четверте. Перевага форми над змістом на всіх рівнях наукових досліджень, навчальної та викладацької діяльності, підміна продуктивної діяльності, що поглинає час і сили безглуздої звітністю, призводять до вихолощування креативного, наукового потенціалу професорсько-викладацького складу та студентів.

Таким чином, можна стверджувати, що неосмислення причин кризи управлінцями освіти всіх рівнів призведе і вже призводить до повільної і невідворотною стагнації, що не підлягає вибаченню в умовах високих моральних і професійних вимог сучасності. Вже зараз необхідно знайти вірні орієнтири для впровадження нововведень у процес освіти, тому що від цього залежить майбутнє України.