Авторські блоги та коментарі до них відображають виключно точку зору їхніх авторів. Редакція ЛІГА.net може не поділяти думку авторів блогів.
10.12.2014 11:50

Україна не м’ячик – не треба її "футболити"

Народний депутат України VII скликання (2012-2014)

Протягом останнього часу у мене складається стійке враження, що впливові європейські політики починають заговорюватися. Сьогодні вони кажуть одне, завтра – інше, а післязавтра – називають проблемами перекладу сказане напередодні. Чекаючи від української вл

Протягом останнього часу у мене складається стійке враження, що впливові європейські політики починають заговорюватися. Сьогодні вони кажуть одне, завтра – інше, а післязавтра – називають проблемами перекладу сказане напередодні. Чекаючи від української влади послідовності, самі європейці не прагнуть демонструвати послідовність у своїй політиці щодо України.

Коли над будованим століттями світопорядком нависає загроза краху, коли одного дня ми можемо зрозуміти, що усі ООНи, Радбези, пакти, конвенції, міжнародні зобов’язання, кордони, меморандуми,  усе міжнародне право нічого не варте, бо так захотів новітній світовий гегемон, коли європейські країни мали б перейти в новий дипломатичний наступ на агресора, окремі європейські політики першого ешелону роблять незрозумілі закиди у бік України. Протягом останнього місяця з’явилося відразу декілька таких неочікуваних заяв.

Зокрема, п резидент Чехії Мілош Земан нещодавно заявив, що «Україна повинна йти шляхом так званої «фінляндизації» та стати нейтральною державою». За часів холодної війни термін «фінляндизація» означав узгодження зовнішньої політики Фінляндії з баченням Радянського Союзу для збереження суверенітету країни. Заяву чеського лідера відразу спробували пом’якшити окремі міністри чеського уряду, заявивши, що Україна сама вирішить своє майбутнє у питанні інтеграції, і що вони не поділяють позицію свого президента, проте, неприємний осад, як то кажуть, залишився.

МЗС Німеччини Франк-Вальтер Штайнмаєр коментуючи українські перспективи щодо вступу до НАТО заявив, що «в майбутньому не бачить Україну членом Альянсу». Крім того Штайнмаєр застеріг західних лідерів від «зайвої різкості» в спілкуванні з Путіним. Голова Європейської ради Герман Ван Ромпей пішов ще далі – він припустив можливість федералізації України. Ромпей вийшов з заявою про те, що «Європейський союз має знайти такий варіант для виходу з української кризи, за яким вона має стати децентралізованою або федералізованою державою». Натомість президент Франції Франсуа Олланд декілька днів тому заявив, що територіальна цілісність України має бути збережена, але при наділенні східних регіонів «певною автономією»…

Ось і виходить, що одні застерігають, другі закликають, треті вимагають… Кожен вважає, що має право щось радити Україні, або на щось вказувати. Але не треба нас «футболити». Як відомо, друзі перевіряються у біді. Сьогодні Україна в біді, то ж ми маємо можливість чітко бачити, хто є нашим справжнім другом, як то президент Литви чи польські лідери, а хто пристосуванець, навіть європейський.

Росія прямо зневажає суверенітет і територіальну цілісність України. Завтра ж те саме може статися з будь-якою іншою країною Європи. За цей рік над європейським авіапростором натівськими винищувачами було перехоплено понад 100 російських бойових літаків, а в територіальних водах Швеції спокійно собі плаває російська субмарина. І в цей самий час високий представник ЄС з питань зовнішньої та безпекової політики Федеріка Могеріні в інтерв'ю поважному австрійському виданню Kurier заявляє про те, що «НАТО розглядає РФ як потенційного партнера».

Хіба це не цинізм по відношенню до нас, українців? Хіба не «водять нас за носа», коли серйозно говорять про ілюзорну можливість повернути Росію до далекого 1994 року, в якому остання приєдналася до програми «Партнерство заради миру» і підписала ряд угод про співробітництво з НАТО? Від того далекого 1994-го минуло уже 20 років, протягом яких РФ чітко показала світові свої справжні зазіхання. Зазіхання на мир, на спокій, на безпеку, на території інших країн, претензії на домінування в світі. Росія прямо називає НАТО загрозою номер один, дражнить Європу військовими літаками та підводними човнами, а Європа в цей час… розглядає Росію потенційним партнером НАТО. Якийсь євромазохізм…

Як на мене, то така змінна риторика наших західних партнерів свідчить, щонайменше, про два напрямки політики ЄС щодо України:

По-перше, про те, що Європа не хоче бачити Україну повноправним членом ЄС. Тут мені на 100% імпонує вислів Юрія Андруховича, сказаний ним на відкритті Віденської міжнародної книжкової виставки, суть якого полягає в тому, що Європа щодо України застосовує політику гойдалки: «якщо до влади в Україні приходить прозахідний політик, то Україну слід притримувати на віддалі, а якщо проросійський – то зваблювати його наближенням».

Як приклад: якщо РФ безжалісно бомбить Україну, Європа «висловлює глибоку стурбованість»  і застосовує санкції, якщо у війні настає затишшя Європа радить федералізуватися і пропонує скасувати санкції. Європі вигідно тримати Україну на довгому мотузку, не відпускаючи її далеко, але й не підпускаючи до себе надто близько. Україна, в їхньому розумінні, повинна і надалі залишатися «буферною зоною» між ЄС і РФ, яка буде гарантом миру і спокою у самій Європі.

Але у відносинах з Кремлем не треба нам розказувати про якісь там мостики, навіть уявні, як і не треба говорити з нами з позиції «старшого брата»… Україна чекає на дружню руку підтримки, а не на чергову порцію критики і застережень. Україна має право цю підтримку вимагати, адже саме Україна сьогодні захищає Європу від агресора.

Вчора українці продемонстрували свою гідність, вийшовши на Майдан, а сьогодні Україна має продемонструвати гідність у відносинах з ЄС. Ця гідність, твердість позиції і рішучість дій має бути присутня в усій публічності українських політичних лідерів і дипломатів. У своєму посланні Верховній Раді Президент Порошенко заявив, що нічого Україні «розповідати про  федералізації». Це правильно. Таку риторику слід продовжувати і надалі.

По-друге, про те, що більшість європейських країн, при усій своїй впливовості і міцності, банально бояться Путіна. Бояться, щоб він своїм брязканням зброї бува не порушив їхню зону комфорту і безпеки. Але в розумінні як наших національних інтересів, так і спільних європейських, Європа має працювати над створенням антипутлерівської коаліції, а не шукати компромісів у відношенні з агресором, Україна ж має бути повноправним учасником цих перемовин.

Треба щоб Європа нарешті зрозуміла, що вийшовши на Майдан, українці показали світові, що наш стратегічний і цивілізаційний вибір – це курс на Європу. Але нас не цікавить Європа як геополітичне утворення. Нам не цікаво територією України просто розширити географічні межі території Європи. Наша мета – об’єднатися з партнерами, з якими і надалі варто будувати світовий порядок на основі демократії, миру, права і безпеки, а не бути в орбіті тих сусідів, що нав’язують світові порядок сили, зброї і агресії. От і все. Більше нічого нам від Європи не потрібно.

Сьогодні Україна один-на-один протистоїть російській агресії. Апетити Кремля, який показав світові, що у ХХІ столітті він за бажанням може змінювати мапи, є загрозливими для всієї Європи. Наші хлопці воюють на Донбасі не тільки за Україну, але й за Європу – за її спокій, за її енергетичну й економічну безпеку. Якщо ми програємо цю війну – вважайте, що її програв весь цивілізований світ. Вчора були Абхазія й Південна Осетія, сьогодні ДНР і ЛНР, а завтра буде «Ельзаська народна республіка», «Моравська народна республіка» чи «Тосканська народна республіка»… Ви можете заперечити: європейці – не «ватніки», вони не здатні на таке. Не тіште себе: якщо шотландський референдум не дав розколоти Великобританію, то щодо Каталонії такої впевненості немає ні в кого. А ще й якщо там на процеси впливатимуть гроші Газпрому…

Якщо Ви дорікнете мені: перш, ніж критикувати Європу, починайте з себе, – реалізуйте реформи, поборіть корупцію, почніть зсередини – ви будете праві. Але, якщо ЄС взявся нас підтримувати, то давайте спільно зламаємо хребет Путлєру, знімемо з України тягар війни й невизначеності, і прості українські хлопці з зони АТО, яких за безстрашність і рішучість називають «кіборгами», прийдуть додому і просто подивляться в очі хабарнику й чиновнику-ретрограду. Вдумливо так подивляться… Не думаю, що після цього комусь захочеться жити не по-чесному.

Саме ці хлопці завтра стануть основою професійної української армії. І ця армія готова стати частиною сил Північноатлантичного Альянсу, щоб разом з такими ж німецькими, британськими, польськими й литовськими хлопцями берегти мир і спокій у світі. Головнокомандувач Об'єднаних збройних сил НАТО в Європі Генерал Брідлау таку надію нам дає. Тепер слово за Парламентом. Першим кроком нової Верховної Ради має стати скасування позаблокового статусу України, другим – прийняття нової оборонної доктрини, в якій чітко, має бути розписаний кожен крок щодо вступу України до НАТО. А вступати чи ні – не справа Земана і Штайнмаєра. Це – справа українського народу, який свою думку з цього приводу скаже на референдумі. 

 

 

Якщо Ви помітили орфографічну помилку, виділіть її мишею і натисніть Ctrl+Enter.
Останні записи
Контакти
E-mail: [email protected]