Протести в Білорусі помітно збурили й розділили українське суспільство. Вже майже два тижні ми палко дискутуємо.
Значна частина стала на бік протестувальників, але немало українців в соцмережах підтримують останнього диктатора Європи.
Прихильники Лукашенка аргументують свою позицію тим, що він розбудував економіку, подарував хороші дороги й поборов корупцію. Про останній з цих аргументів хочеться поговорити детальніше.
В Індексі сприйняття корупції 2019 (СРІ) Білорусь набрала 45 балів. Протягом останніх трьох років цей показник майже не змінювався і залишається на рівні найгірших в ЄС. Особливих антикорупційних реформ у Білорусі не спостерігається вже давно. Тут варто нагадати, що СРІ оцінює тільки сприйняття корупції в державному секторі — порушення прав людини чи тиск на свободу слова в Індексі не враховуються.
Якщо порівнювати бали Білорусі з балами, наприклад, України, складається враження, що наша країна суттєво програє в антикорупційному поступі північному сусіду. Відповідно до оцінки деяких закордонних досліджень, ризик того, що білоруські компанії чи окремі білоруси зіткнуться з хабарництвом чи іншими корупційними практиками ведення бізнесу, загалом менший, ніж у нас.
Однак тут варто зауважити, що в Україні є досить високі очікування від боротьби з корупцією. Ми знаємо про численні корупційні схеми, передусім, завдяки їхньому висвітленню представниками громадськості та журналістами-розслідувачами, у той час, коли в Білорусі такі публікації здебільшого просто не допускаються. От і виходить: якщо про корупцію в країні не говорять, то її, вважайте, і немає.
Нагадаю, що СРІ розраховується за результатами показників різних джерел. Так, у показник Білорусі входить 7 джерел, у той час, як бали нашої країни розраховуються за 9 джерелами. І така різниця теж може впливати на точність. За деякими з джерел Україна має навіть вищу оцінку, ніж Білорусь.
Так, наприклад, згідно з Bertelsmann Foundation Transformation Index 2020 Україна набрала 40 балів, у той час, як показник Білорусі знизився до 36. В цьому дослідженні респондентам ставлять запитання "Якою мірою особи, які обіймають публічні посади та порушують закон/беруть участь у корупції, переслідуються/караються судом/презирством громадськості?" та "Якою мірою влада успішно стримує корупцію?".
І стосовно Білорусі зроблено такий висновок:
“Антикорупційні норми нечіткі та потребують вдосконалення. Вони погано застосовуються, і чиновники продовжують займатися корупцією. Водночас дрібна корупція порівняно обмежена. Реалізація антикорупційних заходів залишається вибірковою на практиці та не має прозорості. Влада та громадськість виявляють високу нетерпимість до офіційної корупції. Значна частина економіки все ще контролюється державою, що створює родючий ґрунт для корупції. Бюрократи користуються величезними дискреційними повноваженнями, тим самим збільшуючи ризик натрапити на вимагання при вирішенні адміністративних вимог.
Президент Лукашенко часто використовував боротьбу з корупцією, як інструмент для підвищення своєї популярності. Однак при цьому застосовуються подвійні стандарти стосовно чиновників високого рівня, яких притягують до відповідальності за корупцію. Були численні випадки, коли вони отримали відносно м'які вироки або навіть дострокові амністії завдяки втручанню президента".
Не дуже обнадійливо, чи не так?
Іншим дослідженням, де бал Білорусі (32) є нижчим за український (35), є Freedom House Nations in Transit. У висновку тут зроблено акцент на закритості та непрозорості Білорусі як держави. Окремо також згадується, що незалежні ЗМІ та ГО не мають доступу до даних державних закупівель або декларацій про доходи посадових осіб, а отже й нагляд за корупцією з боку громадянського суспільства практично не існує.
Тут відразу хочеться порівняти цю ситуацію з українською. Наші журналісти активно моніторять декларації чиновників після їх подання, і взагалі порушення у цих документах вже призвели до гучних скандалів і розслідувань НАБУ. Питання моніторингу декларацій було одним із головних при початку роботи оновленого НАЗК, і в останні місяці ми бачимо поступ у цьому.
А щодо закупівель, то завдяки системі Prozorro державні та комунальні закупівлі в Україні взагалі стали публічними. При цьому їх постійний моніторинг з боку DOZORRO, DOZORRO-спільноти та журналістів показує, що публічні закупівлі постійно контролюються.
Також у дослідженні Freedom House Nations in Transit вказується на те, що уряд та правоохоронні органи Білорусі залишаються головними джерелами даних про корупцію в цій країні. Тобто, якщо Лукашенко скаже, що корупція є — то вона є. І ніяк інакше.
При цьому в дослідженні також вказано: “Незалежне опитування власників малого та середнього бізнесу в Білорусі повідомило, що корупція сприймалася, як найважливіший бар'єр для ведення бізнесу — на це вказали 19,5% респондентів (порівняно з 16,1% у 2018 році). В той самий час частота дрібного хабарництва обмежена через високі каральні ризики, які вона несе”.
У березні 2019-го Група держав Ради Європи проти корупції (GRECO) визнала Білорусь невідповідною антикорупційним стандартам цієї організації. Це була перша така декларація, яку коли-небудь зробила GRECO стосовно однієї зі своїх держав-членів — справді безпрецедентний крок.
Організація повідомила, що Білорусь не виконала 20 з 24 давніх рекомендацій та перешкодила організації опублікувати будь-які оцінки антикорупційних заходів в країні. GRECO зробила висновок, що реальний масштаб корупції в Білорусіважко оцінити. Організація розкритикувала широкі повноваження президента, відсутність прозорості в державному управлінні та недостатню гарантію незалежності судової влади та прокуратури.
Як бачимо, позиція Білорусі в СРІ — показник дуже непевний. Згідно з наведеними вище висновками міжнародних досліджень, інформації про стан корупції в цій країні просто обмаль. Тож, мабуть, як тільки в Білорусі повноцінно запрацюють громадянські інститути та буде реалізована свобода слова, загальна картина відразу зміниться. Зрештою, з очевидних причин у Білорусі немає й представництва Transparency International, яке могло би пролити світло на ситуацію.
Які ж можна зробити з цього всього висновки?
У боротьбі з корупцією нам не варто орієнтуватись на Білорусь, чиї показники нижче, ніж у постсоціалістичних країн Східної Європи. Краще взяти за орієнтир, як мінімум середні показники по ЄС – рівня Литви, Португалії, Іспанії (60-62 бали), а краще брати за мету наздогнати лідерів списку – Данію, Нову Зеландію та Фінляндію (86-87 бали).
І вболівати за білорусів та їхню можливість нарешті дізнатися правду про свою країну. І ця правда, імовірно, дуже відрізнятиметься від тієї, яку уявляють собі деякі наші співгромадяни.
