Законопроект № 2571-Д "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення деяких механізмів регулювання банківської діяльності".
Передувало прийняттю відповідного законопроекту, жорсткі дії з боку НБУ по очищенню фінансового сектору від потенційно ненадійних фінансових установ, що призвело до ануляції банківської ліцензії та виведення з ринку 104 банківських установ протягом 2014-2017 років. Слід звернути увагу, що дії НБУ були хаотичними, а ануляція ліцензій відбувалася в ручному режимі, саме тому, під час «великої чистки», регулятором не враховувалися, а ні порушення прав власників фінансових установ, а ні порушення прав кредиторів, але як кажуть, мета виправдовує засоби.
Першим дзвіночком для НБУ стало рішення Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) від 28/05/2018, справа «Фельдман та банк «Слов’янський» проти України» (Заява № 42758/05). В даній справі суд нагадав, що «перша та найголовніша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання з боку органу влади у мирне володіння майном має бути законним: друге речення першого абзацу надає право позбавляти власності лише «на умовах, передбачених законом.» Також суд звернув увагу на те, що адміністративна процедура, яка призвела до оскаржуваних заходів, була повністю покладена на НБУ, який користувався широкою свободою розсуду у цій сфері, і не вбачається, що були забезпечені належні гарантії незалежності та неупередженості в процесі прийняття рішень, а банк-заявник, не мав ефективного засобу юридичного захисту, які він міг використати щодо постанови НБУ.
Десятки власників та акціонерів банків, у т.ч. їх кредиторів заполонили суди з позовами про оскарження актів НБУ, метою яких було визнання недійсним рішення НБУ про відкликання та анулювання ліцензії, визнання яких змогло б повернути втрачену власність, та забезпечити відшкодування завданої шкоди. Саме тому, перед НБУ та законотворцями постав виклик, як вийти з вищезазначеної ситуації, враховуючи реальність програшу в судовому спорі НБУ перед ошуканими власниками фінансових установ та їх кредиторами. Механізми оскарження актів НБУ, окрім позовних заяв, підкріплювалися й іншими юридичними правами позивачів, таких як забезпечення позову, шляхом обов’язку посадових осіб утримуватися від певних дій, зупинення дії індивідуальних актів, арешт майна/коштів банку, щодо якого прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку (крім ліквідації банку за рішенням його власників), майна/коштів ФГВФО, а також заборона вчинення дій іншим особам під час реалізації ФГВФО майна банку, віднесеного до категорії неплатоспроможних, та банку, що ліквідується. Така юридична невизначеність могла б привести до колапсу всієї системи.
Авжеж, НБУ разом з Урядом та законотворцями мали б сформувати відповіді на поставленні виклики, ще до початку так званої «чистки», та сформувати послідовну позицію з цього питання, але на разі маємо те що маємо.
Щодо ухвалених змін, то фактично, внесені зміни забезпечують вирішення питання, щодо відшкодування власникам шкоди, яка завдана у результаті прийняття незаконного індивідуального акта (рішення) регулятором, яка буде реалізовуватись виключно у грошовій формі. Разом з тим, механізм відшкодування буде здійснюватися без можливості відновити становище, яке існувало до такого порушення. Така позиція є прийнятною у світовій практиці, адже наразі не існує прецеденту та не має механізму повернення банку на ринок , щодо якого почалась процедура ліквідації. Так, зокрема, європейське законодавство передбачає можливість оскарження рішень компетентних органів (наглядових/органів з питань санації) у суді, але при цьому встановлює, що таке оскарження не може призупиняти виконання рішення компетентного органу.
Інше питання, на яку законодавець надав відповідь, стосується утворення обмежень, щодо забезпечення позову в адміністративному, господарському та цивільному судочинстві. Так, зокрема, не допускається забезпечення позову шляхом обов’язку посадових осіб утримуватися від певних дій, зупинення дії індивідуальних актів Міністерства фінансів України (МФУ) та Національної комісії з питань цінних паперів та фондового ринку (НКЦПФР) в процесі виведення неплатоспроможного банку з ринку. Така норма має зменшити правовий тиск на регулятора та інші органи, які мають відношення до процесу ліквідації фінансової установи. Також не допускається арешт майна/коштів банку, щодо якого прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію (крім ліквідації банку за рішенням його власників), майна/коштів ФГВФО, а також заборона вчинення дій іншим особам під час реалізації ФГВФО майна банку, віднесеного до категорії неплатоспроможних, та банку, що ліквідується.
Зміни торкнулися і Кодексу адміністративного судочинства, який доповнюється спеціальною нормою – ст. 2661, в якій закріплені особливості оскарження індивідуальних актів НБУ, ФГВФО, МФУ, НКЦПФР, КМУ. У зазначеній нормі, зокрема, визначені межі перевірки судом законності таких актів, а також наслідки визнання їх протиправними та скасування. Це так званий ‘central bank judicial review’, створений механізм судових звернень, пов’язаних з судовим контролем за діяльністю регулятора, визначений у відповідній процесуальній нормі.
Законопроект також пропонує механізм розрахунку завданої шкоди, та спосіб його застосування під час такого встановлення. Так, реальні збитки визначаються у розмірі вартості акцій банку на день винесення рішення НБУ про віднесення банку до категорії неплатоспроможних або відкликання банківської ліцензії та ліквідації банку (далі – день врегулювання). Разом з тим, вартість акцій визначається міжнародною аудиторською фірмою, яка відповідає критеріям, визначеним НБУ. Така аудиторська фірма призначається судом, який розглядає справу про стягнення завданої шкоди. Звіт аудиторської фірми прирівнюється до висновку експерта.
Разом з тим, до законопроекту є й низка питань. Так, прийнятий Закон встановлює, що завдана протиправним (незаконним) рішенням шкода відшкодовується з урахуванням особливостей, які передбачені у Законі «Про банки і банківську діяльність», який має перевагу у разі суперечності з нормами інших законів (включаючи кодекси). Таке формулювання скоріш за все буде направлено в Конституційному суді на перевірку його конституційності. Існують й інші положення законопроекту, які безумовно підпадають під дію цілої низки статей Конституції, а отже, остаточну крапку у питанні впровадження положень даного закону, має поставити саме Конституційний суд.
Також, слід звернути увагу на те, що даний Закон не має зворотної дії в часі. Тому вже зараз постає питання, чи будуть застосовуватися впроваджені норми, по справам, які вже перебувають у судах.
Також, залишається одне питання, щодо відповідальності НБУ перед вкладниками? Адже саме на регулятора покладено обов’язок по нагляду і контролю за банківським сектором. Сподіваюся, що з часом, ми безумовно знайдемо відповідь і на це питання.
