Наші прості народні обереги

Маю добру нагоду, орнаментальне моє товариство, привітати нас усіх із яскравою новинкою на ринку публічного словотвору — вийшла друком чепурненька книжиця, від зустрічі з якою я навіть спершу завмер, заціпенів, остовпів, а згодом і звеселів, добряче посміявся. І вас до цього ж запрошую. Так усе влучно, оригінально й дотепно сказано у її промовистому заголовку — прочитайте на обкладинці. Наче мене хто покликав у бік на кілька гарячих слів. Як гвіздком до стінки прибив той глибокий смисл: читайте, лишень! Два простих ласкавих слова!

Оригінально, що автором геніального твору названо добірний і багатомільйонний ’’Голос України’’. Не друкований орган напівпродажного нашого парламенту з щербатими москофілами всередині того стійбища. А відтворює сущу сутність нашого народу. Цей, як скаже, так навіки зав’яже. От воно таке й сталося, здається...

Ну, ну, а що ж там ховається за палітурками? Погортаймо її. Позаяк книжечка таки цупкенька, сторінок зо сто у ній знайдеться. Відкриваю сторінки, гортаю їх, всією душею сприймаю суть. Насправді сторінок 96, але всі заповнені двословним святим мемом, котрий винесений у заголовок дослідження, розвідки, трактату, опусу, котрий мене так порадував і подивував. Дуже славні молодці автори!!!

Розумію таємний смисл цього дійства. Не дарма кажуть, що якщо довго повторювати одні й ті самі слова, то вони з часом матеріалізуються. Іншими словами перетворюються у реальність. А тут, рахую, в кожному рядку 6-7 разів повторюється значення цих двох гарячих слів. Це ж уявіть, на кожній сторінці по 32 широких рядки. Цю кількість знаків сущого перемножити на 96 сторінок. Ого, вийде десятки тисяч повторів. Ось яке, напевне, завдання у цього мема — запам’ятатися читачу назавжди.

А в кінці книжки немовби інструкція для користування. Читати тільки вголос. Подарувати друзям і таке інше. Крутий буде презент…

Займайте чергу…