Авторські блоги та коментарі до них відображають виключно точку зору їхніх авторів. Редакція ЛІГА.net може не поділяти думку авторів блогів.
24.11.2020 19:54

До мене веселки ходять пішки...

Картини рідної природи

Ніколи не нарадуюсь, не надивуюсь з того, коли через усе прихмурене небо, яскравим, різноколірним коромислом до водойми, іншим кінцем до лісової чи польової кринички іноді зависне широкопоясна красуня веселка. Фарбована у сім базових кольорів білого світу, котрі сприймає наш зір і ще, мабуть, ділячись на сотні різноманітних дрібних відтінків. Я тоді мимохіть, ще з пори, коли був пастушком у полі, і лякаючи рогату скотину, поспіль із хлопчаками-школяриками вигукував до райдуги потішну примовку: «Чоловік Охоче Жінку Заміж Бере Собі Файну…»
Або як на нинішню пору пізнього падолисту, часу справжнього передзим’я, можна гукнути, либонь, й так: «Чомусь Осіння Журба Завжди Буяє Сумними Фарбами».
Cподіваюся, ви зрозуміли: заголовні літери цих кричалок підібрані тут і вжиті винятково для того, щоб знати, який колір у веселці за яким іде, відповідно до чітких правил природи: Червоний, Помаранчевий, Жовтий, Зелений, Блакитний, Синій, Фіолетовий. Хоча іноді українці «помаранчевий» колір ще називають оранжевим. То й, відповідно, міняється і весела приповідка. Хоча б ось так: «Чарка Оковитої Живо Знуртує Байдуже Серце Флегматика».
Усе це миттю пронеслося в мої голові, коли нині, 24 листопада 2020 року, сів було я обідати, на власній кухні. Звідси у нас відкривається справді неосяжний і чарівний краєвид. З вікна ложкомолотниці (це я так залюбки називаю нашого камбуза) добре видно городи і луки, за ними – можна окинути поглядом величезну водойму вдалині. Позирнеш в інший бік – ліс завмер у задумі золотої осені. А ще видно густі очерети за садом, осокорами.
Над всім оцим нині враз зависла арко-дужна жива, трепетна через усе небо веселка. Вона пила небавом воду із обширного водосховища. Іншим кінцем своїм геть десь запуталась у перевдягненому на осінь лісі.
Як писав колись Михайло Драгоманов: "Іноді веселку уявляють у нас, як дорогу, що нею янголи сходять із неба черпати воду, яку потім виливають на сітку, через яку просівається на землю дощ».
До мене веселки ходять пішки...
Напевне, все виглядало б гаразд, якби за календарем зараз була б весна чи літо. А тут до кінця прохолодної вже осені залишилося менше тижня.

Я подумав було, що ця тятива через усе небо над мої вікном, можливо, якийсь тамничий знак від природи. Але скільки не рився-докопувався у різних довідниках, поясненнях природних катаклізмів, нічого не зумів віднайти для розуміння цього всього, як загадки природи. Кліматологи і ясновидці нічого в тому не бачать особливого. Тільки я ще більше зацінив свою рідну хату на природі: вона стоїть під квітчастим перевеслом, яке простягається через усе небо. І цим надто горджуся…

Відправити:
Якщо Ви помітили орфографічну помилку, виділіть її мишею і натисніть Ctrl+Enter.
Останні записи