Як "Свобода" перемагала у Кам'янці-Подільському?

Місто, яке розташоване за сто кілометрів від обласного центру, і нараховує близько ста тисяч мешканців, має десять навчальних закладів, з яких два – відомі в Україні університети, учора проголосувало за призначення міським головою на нову каденцію представника національно-патріотичної партії «Свобода». І це той вибір, котрий, як на мене, воно має робити щоразу. Така у нього виразна родима пляма на душі, серці і на тілі. Позаяк, саме це місто на Західному Поділлі було центром формування військ Української Народної Республіки, а в період від 22 березня 1919 року по листопад 1920 –го - столицею УНР.

Таким чином, Кам’янець-Подільський це своєрідний політичний центр української національної минувшини. І я думаю, що люди, котрі вчора голосували за представника партії «Свобода» на пост міського голови, напевне ж, враховували і це.

Ось зважте, будь ласка, на цю довідку, котра нещодавно трапилася мені до рук. Ще до того, як стати новою столицею української держави (за період з вересня 1918 р. по лютий 1919 р.) видавничий відділ міста в надзвичайно складних умовах, зокрема без відповідних фахових сил, без власної друкарні, необхідних капіталів, зумів видати 444800 різних примірників книжок для народних шкіл і книгарень, на суму 1540090 крб. Як зазначає автор публікації про це, науковець Е. Мельник, цитую: «назви видань були досить різноманітні, зокрема: “Ярина”, буквар Воронця, “Стежка додому” читанка для 1 гр., читанка для III і ІV гр., вищих початкових і середніх шкіл (ч.ІІ, ІІІ), “Біблійна історія Старого Завіту”, “Біблійна історія нового завіту”, “Андрій” Волошановського, український “Катехизис”, російсько-український словник,“Поділля”, ”Пісні волі”, “Низка оповідань з географії” та ін. Книги, випущені видавничим відділом, користувались великим попитом, тому вони негайно розкуповувались, не повністю задовільняючи попит на них».

За збігом обставин, я нині якраз збираю матеріали для твору про Українську народну хорову капелу під керівництвом великого композитора і диригента Олександра Антоновича Кошиця, яка за розпорядженням Симона Петлюри, на початку 1919 року із Києва вирушила у широкий і безмежний світ, щоб нашою рідною, мелодійною піснею повідати планеті про таку вільну і незалежну державу, як Україна. З великими труднощами було нашкрябано кошти на це відрядження для сотні голосистих і співочих осіб, практично вивернуто під це всі державні кишені, і з великими потугами альти з тенорами і баси добилися до Кам’янця-Подільського, бо ж залізниця практично не працювала, на окремих ділянках йшли жорстокі бої. Саме тут, у місті над Смотричем, Олександр Кошиць добирав співаків до свого хору по кам’янецьких усюдах. Адже чимало професійних хористів, виїхавши з Києва до першого пункту дислокації на світовому маршруті капели не дісталися його: окремі, зіштовхнувшись з стражданнями, голодом, холодом просто повернулися додому, дехто загинув у дорозі, ще одні розчарувалися в затії. А виконати завдання Петлюри Кошиць, друг Симона Васильовича, якого надзвичайно поважав, мав за будь-яку ціну.

Хористи декілька місяців квартирували у місті, жили серед подолян. Гуртувалися і розспівувалися, бо як писав у своїх «Спогадах» О. Кошиць, капелу у Кам’янці-Подільському довелося створювати наново. За цей час один молодий член хору навіть оженився…

Ви можете, мабуть, і не повірити, але два роки тому я розмовляв із геть старенькою жіночкою, котра розповідала, як за оповідями її матері у них мешкало троє київських хористів, як до них навідувався їх диригент, як мамин брат Никодим успішно пройшов прослуховування в самого О. Кошиця і з тією капелою відбув за кордон. Фактично навіки. Як слав якийсь час листівки із різних країн світу, в тому числі і з Північної Америки, де з величезним успіхом виступали українські хористи, несучи своє мистецтво по всьому світу…

А ще ж тут, серед славних містян подільського краю понад півтора роки мешкали справжні віддані патріоти УНР, міністри Директорії, професійні пропагандисти нової влади, активісти молодої держави. Які вірили в Незалежну Україну, в її велике майбутнє і цю всяко віру ширили в людях...

Значить, ще жива пам'ять і віра в народі у тих, хто першими прокладав дорогу у світ Українській Народній Республіці, нащадками якої є ми, нинішні українці! І святість цю треба всіма силами берегти. Підтверджувати перемогами на виборах, голосуючи за достойних нащадків Петлюри і Кошиця, насамперед…

Я все це розповідаю для того, щоб і себе, і вас, друзі, мої читачі, запевнити у тому, що приєднання Кам’янця-Подільського до національно-патріотичної осі міст героїв нинішнього часу – Івано-Франківська – Тернополя - Хмельницького, які плюнувши на недолугість теперішньої тупої і бездарної центральної влади, на посади міських голів у своїх обласних центрах висунули достойних українських патріотів від партії «Свобода». Бо тільки кровним українцям по-справжньому болить розруха, яку привнесли в наше життя всякого роду регіонали, медведчуківці, ЗЕленівці, які з реваншем прорвалися до влади.

Що ж стосується персонально новообраного свободівця на пост міського голови Кам’янця-Подільського Михайла Посітка, то сказати конкретного про нього нічого не можу. Він просто очолював міську організацію Всеукраїнського об’єднання. Мабуть же ж, був примітним і славним організатором, якщо за нього так масово (пишуть про 56,2 відсотки голосів «за») у виборчих урнах, проголосували люди.

Слава Україні!