Авторские блоги и комментарии к ним отображают исключительно точку зрения их авторов. Редакция ЛІГА.net может не разделять мнение авторов блогов.
01.11.2020 15:41

Журавель, над яким плакали зорі...

Подвиг сержанта Ярослава Журавля ще сто років тому описав поет із нашого Дніпра Міхаїл Свєтлов...

Ні, все-таки що не кажіть, а великим і безсмертним поетом на всі часи і покоління залишається російськомовний Міхаїл Свєтлов, насправді ж – Михайло Аркадійович Ше́йнкман. Він 1903 року знайшовся в Україні, у Єкатеринославі (нині – Дніпрі) і виріс до знатного журналіста, драматурга, відомого віршотворного співця. Його можна поважати бодай за початкову строфу, яка згодом переросла у знамениту пісню «Звезды девятнадцатого года»:
Ночь стоит у взорванного моста,
Конница запуталась во мгле…
Парень, презирающий удобства,
Умирает на сырой земле.
Які вразливі аж до яскраво і переконливо документальних кадрів, котрі немовби вимальовуються з виразної уяви бойового епізоду. Тут що не рядок – незрівнянний поетичний образ. Хто ще так скаже: «Кінота, що заплуталась в імлі»? Чи ось це – «Хлопець, що зневажає зручності…» Я, звичайно, переклав з російської, що називається, напряму, за підрядковим принципом. Сказати тут українською, звісно, можна значно яскравіше, влучніше, одначе, для мене тут важлива сама суть дії, затраченої на те, щоб чітко і недвозначно змалювати образ героя. Влучно сказано, що перед нами не кімнатний оратор, не диванний герой, а той, хто зневажає теплу постіль і хліб з маслом до сніданку…
Але підемо далі. Ось друга строфа:
Теплая полтавская погода
Стынет на запекшихся губах,
Звезды девятнадцатого года
Потухают в молодых глазах.
Як тут не здригнутися від того, що це начебто епізод із літа 2020-го на українському Донбасі, коли у виярку побіля селище Зайцеве був важко поранений український сержант-розвідник Ярослав Журавель, родом із села Андріївка Верхньодніпровського району Січеславської (Дніпропетровської) області. Він першим ішов на виручку своєму пораненому командиру, який стікав кров’ю на полі бою. В рятівному конвої були окрім медиків і саперів ще й також представники СЦКК - офіцерської групи, яка діє під патронатом ОБСЄ і, буцімто, залагоджує конфліктні ситуації на полі зіткнень у московсько-українській війні. Власне, ось це СЦКК і домовлялося про тишу на ділянці фронту під час евакуації важко пораненого українця з поля бою. Але вірити мордорцям, звичайно, що псам. Вони, при появі групи евакуації важко ураженого офіцера Красногруда відкрили ураганний вогонь. Скошеним упав на траву передьо фланговий сержант Ярослав Журавель. Було це 13 липня ц.р. Усі решта учасники конвою, маскуючись від вогню песиголовців у нерівностях рельєфу, відійшли. Боєць у полі залишився один…
Що б після такого діялося в цивілізованих арміях світу? Зрозуміло, що все було б кинуто на порятунок вояка. Він же стікає кров’ю, він же помирає. Усім відомий принцип честі: НА ПОЛІ БОЮ СВОЇХ НЕ ПОКИДАЮТЬ!
До того ж, Ярослав Журавель жертва не лише московитських циклопів, які перетворили договірну групу на бойову мішень, а й ОБСЄ та СЦКК, котрі були напряму причетні до угоди про допуск групи порятунку на поле бою. Невже ж не можна було підігнати до цієї ділянки фронту військову техніку, бронею захистити ділянку обстрілу і підібрати пораненого. Адже над Ярославом літали наші дрони, все бачили як на долоні. Чітко було визначено місце розташування розвідника. Нарешті, чому вогневими силами ЗСУ не були подавлені точки обстрілу ворога, які блокували роботу наших рятувальних служб?

Сержант Ярослав Журавель

Генеральні сцикуни, а не вожді-правителі, буцімто, боялися порушити перемир’я. Боялися видатися справжніми воїнами, оборонцями своєї держави, якими нарекли себе! Бо окрім того, що один сірий та бездарний цієї пори чи то вирішально залицявся чи женихався, чи вибирав, як кажуть, нову третю уже за останній час, задарма підготовлену для приватизації квартиру, інший… Про цього навіть не хочу вимащувати у лайно свій лексикон…
А де ж були специ ОБСЄ, це зрадницьке СЦКК? Чому вони мовчали осторонь?
Сорокалітній Ярослав Сергійович умирав три доби під немилосердно пекучим Сонцем, під гарячими зорями Донбасу, якраз у Петрівку. І всі мовчали. Що ж ви за командири, ща головнокомандувачі? Що ви за люди такі немилосердні? Навіть звірі благородніші... вони не покидають у безвиході своїх...
Думаю, що все було приблизно так, як ситуацію сто років тому описав чутливий до слова Міхаїл Свєтлов:
Он еще вздохнет, застонет еле,
Повернется на бок и умрет…
16 липня з українського дрона помітили і передали картинку в українські штаби, що тіло сержанта Журавля уже бездиханне. Всі ці дні його оплакували лише мерехтливі зорі. Це був єдиний Журавель, по якому три доби на весь світ ридали небесні світила... А смерть його описав майже за сто літ до кончини великий поет Свєтлов...
Думаю, що в українських зрадницьких штабах цьому лише… зраділи. Все відбувається так, як того хоче «бубочка»: на фронті панує продажне і брехливе перемир’я… Ціною наших кривавих жертв. Цинічний генерал скаже колезі: «Подумаєш, одна смерть. Однією більше, однією менше...»
Вороги віддали тіло сержанта лише 21 липня. За вісім діб після бою...
У сержанта Ярослава Журавля залишилася маленька біловолоса донька. Якось її показували у теленовинах усю в сльозах, люди ніяе не могли її заспокоїти. Бо ж мала доня такого тата… Що є страшніше за сирітські сльози дітей?

Я подумав про те, як цій дитині любити ту країну, яка не схотіла врятувати її батька, покинула на полі бою... На це не відповів мені навіть геніальний Свєтлов…
Если Вы заметили орфографическую ошибку, выделите её мышью и нажмите Ctrl+Enter.
Последние записи
Контакты
E-mail: [email protected]