Авторские блоги и комментарии к ним отображают исключительно точку зрения их авторов. Редакция ЛІГА.net может не разделять мнение авторов блогов.

26.06.2020 02:59

Онуки розумніші за нас, бабусю!

Олександр Горобець Письменник

Чого не знає "селекціонер" Третьякова, стурбована, буцімто, "неякісними дітьми".

Ну ось, уже і найменша, четверта моя внучка відправилася з першими своїми хвилюваннями записуватись до школи. Батько її Тарас взяв дочку за руку і подалися вони через вулицю середмістя столиці до освітнього закладу. Він терпеливий, уважний до дітей, вони його понад усе поважають і люблять. Наймолодша Марічка – понад усе. Вони практично щодня удвох…

- А якщо мене не приймуть до школи, -- каже Марусина, -- куди я подінуся? До садочка уже ж не пустять?

- Приймуть тебе до школи, зайве і не хвилюйся, - пояснюємо. – Твої дві старші сестрички і брат таку тобі дорогу до школи простелили, що кого-кого, а тебе, маленьку Горобчишку, обов’язково запишуть до першого класу. Там потрібні такі слухняні і кебетливі учні…

Вона уважно і допитливо дивиться в очі, начебто перевіряє чи їй не лукавлять…

Старша Марусина сестричка Леся була постійно круглою відмінницею, декілька років поспіль старостою школи. За нею цю благородну і вмілу стезю мостив її брат Богдан.

Також вишуканий школяр, достойний знавець учнівських предметів, вдатний організатор шкільних ровесників. Хлопець з яким цікаво поговорити на будь-які теми: позаяк не лінився читати. Леся, покидаючи навчальний заклад, передала браотові ключі від старостату школи, така була воля учнівської молоді. Леся ж подалася на навчання до Інституту журналістики Національного університету імені Тараса Шевченка. Дуже швидко її публікації зарясніли в різноманітних центральних і столичних виданнях. Стала вона пізнаваною на телеканалах. Згодом у тому виші, щоправда, на географічному факультеті, прописався і Богдан Тарасович Горобець. Мій онук.

Мені здається, завдяки тому, що обоє з Тарасових дітей блискуче володіють іноземними мовами, і Леся, і Тарас мають достойну, гарно оплачувану роботу. Вони насамперед цікаві для серйозних міжнародних компаній. Леся Тарасівна, до прикладу, очолює цілий напрямок у діяльності Міжнародного Червоного Хреста…

Відтак, на старт у навчанні вийшла Аня.

Через те, що її батька у рибній галузі, де він трудився, кидали на різні регіональні напрямки, так би сказати, огортати примноження і охорону запасів рибних та живих організмів в українських морах, Анничка спершу вийшла на шкільну стежину не в столиці. Ось через рік чи півтора, після чергового виїзду за межі Києва, як всі мої Горобці повернулися до столиці з чергового заслання, вчителька, до класу котрої привели нову ученицю, заглянувши до табелю успішності, скривилася:

- О, ні, голубонько, це ти десь могла мати «відмінно» з усіх предметів… У нас цього не буде. Тут у нас є сильні учні, столичного рівня. Так що готуйся, дорогенька, що дванадцяток – десяток у тебе суттєво поменшає. Тут у нас, знаєш, «любимчиків» немає…

Тут я міг би зараз добряче присоромити педагога, але утримаюсь. Бо вже за пів року Аня Горобець добре «потиснула» всіх столичних хвалених-перехвалених відмінників. І хоч – не хочеш, вчителям довелося виставляти їй достойні оцінки. А школярики самі обрали активну і організовану дівчинку старостою класу… І не один раз…

Цими червневими літніми днями онучка отримала табель з оцінками за 2019-2020 сумбурний навчальний рік. Можете переглянути його нижче. Будьте певні, все там чесно зароблені оцінки Анною-трудівницею…

Але наша Аня попри все, ще й відомий музикант Київської дитячої музичної школи №7 імені Ігоря Шамо. Вже декілька років із нею невтомно працює умілий викладач, випускниця Київської державної консерваторії пані Ірина Дяченко. Під її керівництвом юна Анна Тарасівна, на фортепіанних концертах, майже завжди здобуває високі призові місця. Нинішнього року справа ускладнювалася тим, що виступ конкурсантів попередньо записували на відео і судді оцінювали майстерність учнів при перегляді концертів дистанційно. За свій виступ Анничка заслужила Гран-прі Всеукраїнського дистанційного фестивалю-конкурсу учнівської та студентської творчої молоді. Достойна відзнака.

Висока музична відзнака нашої Анни Тарасівни...

Що цікаво, найменша з династії дітей мого сина Тараса Горобця Марічка теж записалася до фортепіанного класу пані Ірини Дяченко, тієї ж таки музичної школи Ігоря Шамо, котру незабаром закінчить її старша сестра Анна. З нинішнього вересня Марусина піде до першого класу музикалки…

У родині живий цей веселий девіз, перероблений з німецького: "Роби як старші, виконуй все краще за них!"

Пригадую, що колись давно-давно ми з моїм другом, тодішнім головою колгоспу з-під Жмеринки Василем Івановичем Зінчуком, у котрого не було власних дітей і він часто приїздив до нас, щоб пожартувати з малолітнім Тарасом, з нами повечеряти, навчили мого сина одного веселого публічного фокуса. Казали: "А-ну, друже, зроби дядю Лєніна..." Хопчина тягнув на середину кімнати найбільшого стільця, самотужки залазив на нього, ставав на весь зріс і картинного відтопирував уперед і вгору праву руху. При цьому голосно кричав: "Я дядя Лєнін!"

Ні, з Тараса Лєнін не вийшов. І дуже добре сталося, що в політику він не грається, позаяк то велика дурня. Аничку в цьому ж веселому дусі я з малолітства навчив декламувати вірш Володимира Сосюри "Любіть Україну!" Це був і є її коронний масовий номер. І через це її багато знають. На шкільних концертах її часто просять прочитати Сосюру. Щоправда, тепер вона дикламує й читає і більш серйозні твори, в тому числі й поетичні... А один мій київський друг називає її "старушкою" ще з дошкільної пори, оскільки з нею, як висловлюється пан професор, про все можна поспілкуватися було ще відтоді.

Табель успішності онучки Ганни Горобець.

Похвальна грамота Аннички.

Звичайно, що до загальноосвітньої школи юну пані Марічку записали без проблем. На порозі школи її забрали з руки батька і повели на співбесіди. Вийшовши на ганок за годину-півтори, казала, що запитували «все-е!» А вручаючи дочку Тарасу, підкреслили: «В цілому вона підготовлена, букви знає, цифри знає, рахує, залюбки додає і віднімає… Але все це виконує з допомогою пальців…»

Тарас весело уже мені пояснив: ми спеціально не займалися нічим з підготовки до школи. Щоб пішла на уроки і їй було цікаво вчитись… Якщо вона все знатиме – це буде їй не інтересно…

Через дорогу від моєї рідні є загальноосвітня школа №166 і відома в столиці гімназія. Марисю можна було відправляти і туди, і туди. Тарас із Мариною вирішили, що краще нехай найменша їхня дочка оволодіває знаннями в середній школі. Ступінь знань їхньої дочки Ганни Горобець, яка вже піде до сьомого класу цього навчального закладу показує, що тут сильний склад педагогів. Та й сестра пригляне за молодшою…

***

Ця стаття з демонстрацією успіхів дітей та онуків за розумовими здібностями, є моєю відповіддю усяким "генофондним калібрувальнкам", яких завезли аж з казахстанської цілини, а в зеленому жабуринні нинішнього примхливого часу вони, як бачимо, дісталися вже й трибуни Верховної Ради і звідти проголошують усяку дурню, на кшталт того, що, мовляв, у простих сім'ях українців народжуються недолугі діти. Розумніші за тебе, абись ти знала, примітивна бабусю... Чи не пора подібних пропагандистів новоявленого ультра-фашизму притягнути до відповідальності за образу гідності наших поколінь, сортування людей за розумовою ознакою, проголошенням ідеї, буцімто, "неякісних дітей" в Україні? Бабусю, чесно кажучи, ще б тобі таке IQ, як у наших онуків...

Все материалы автора

Отправить:

Распечатать:

Если Вы заметили орфографическую ошибку, выделите её мышью и нажмите Ctrl+Enter.

Последние записи

Топ за неделю

Читаемые
В соцсетях
Комментируемые