Хлібом, Слава Богу, ми багаті...

Мій рідний Шаргородський район Вінниччини у часи радянської влади наплодив найбільше в СРСР … Героїв Соціалістичної праці. Уявіть собі, тільки в селі Івашківці, де нині мешкає близько півтори тисячі громадян, і про яке у Вікіпедії, аж страшно сказати, - практично не сказано й десятка речень, в тому числі про місце розташування населеного пункту, про погоду в ньому, не кажучи вже про сельчан, одного дня минулого століття найвищих золотих нагород було удостоєно аж вісім жіночок-трудівниць, беззмінних ланкових, дев’ятим був голову колгоспу.

Їх імена, як мені видається, онуки і правнуки ледве не зумисне затерли в пам’яті. Можливо, за те, щоб позбутися згадок про їх каторжну працю в полі. А в тому давньому Указі вказувалося, що найвищі трудові нагороди увінчують їх подвиг на зерновому полі. Ланки, на площах 7-9 гектарів зібрали рекордно високі тоді врожаї зернових культур – у середньому по 33-36 центнерів на круг.

У сусідньому колгоспі села Лозова уродилося тієї пори також сім Героїв Соціалістичної праці. Ось що в офіційних документах до нагороди говорилося про ланкову Ганну Білінську. «У 22-річному віці отримала звання Героя Соціалістичної Праці з нагородженням орденом Леніна. Ланка Ганни Григорівни на площі 8,25 га виростила урожай пшениці по 33,43 ц/га».

Тут, мабуть, треба зважати на те, що нагородження ці відбувалися після Другої світової війни, після голоду 1946-1947 років, коли буквально кожна зернина була на обліку...

І ось що повідомили у Держстаті України вчора, 16 серпня 2019 року: «Станом на 16 серпня ц. р. з 99% прогнозованих площ аграрії зібрали 38,5 млн тонн зерна. Середній показник врожайності ранніх зернових та зернобобових культур становить 3,91 т/га.

А ось дані у розрізі культур по Україні. Зібрано:
• пшениці — 28,2 млн тонн при врожайності 4,19 т/га;
• ячменю — 9 млн тонн при врожайності 3,49 т/га;
• гороху — 583 тис. тонн при врожайності 2,27 т/га;
• жита — 318 тис. тонн при врожайності 2,77 т/га;
• вівса — 384 тис. тонн при врожайності 2,47 т/га;
• озимого ріпаку — 3,1 млн тонн при врожайності 2,49 т/га.

Як бачимо, найвища середня врожайність зерна зафіксована в господарствах Хмельницької (5,5 т/га), Черкаської (5,48 т/га), Вінницької (5,44 т/га) та Тернопільської (5,11 т/га) областей.

Як тут не згадати вікопомну нашу Лесю Українку, котра понад сто літ тому благоліпно і з пієтетом писала: «Краса України – Поділля». Зверніть увагу, з урожайності головного нашого хліба, зернових і зернобобових культур упевнено кермують саме три області Подолії – Хмельниччина, Вінниччина і Тернопільщина.

Працюючи понад тридцять літ тому завідуючим відділом сільського господарства газети «Сільські вісті», флагмана сільської преси України, яка видавалася накладом понад 2,5 млн примірників, я буквально затомився було їздити в один із колгоспів Дунаївецького району Хмельницької області. Там щорічно вирощували найвищий в Україні урожай гороху. А в нашої газети було таке партійне завдання: широко і конкретно розповідати про найкращий досвід господарств з одержання найвищих урожаїв культур.

Усі ж добрі справи з тією рекордною врожайністю творив головний агроном, веселий, добродушний, усміхнений чоловік, сказати б, справжній господар поля, майстер своєї святої справи. Він і попередник підбирав під бобові, як те радила наука, добре удобряв поля. А вже за третьої чи четвертої нашої зустрічі після чергових жнив якось сказав:

- Правильно чи не правильно ми робимо, але я попросив наших майстрів і вони виготовили спеціальну віялку, через яку пропускаємо все насіння бобових. А решета там наші саморобні затримують тільки найкрупніші насінини. Виходить, начебто ручний відбір посівного матеріалу. Тому в ґрунт ми кладемо лише крупне, добірне, спеціально відібране насіння. Одне слово: я сповідую мудрість, яка гласить - що посієш, те й будеш жати…

Цим хочу підкреслити, що тоді високі врожаї залежали від старанності рук хазаїв. Нині все дещо інакше. Особливо на тих полях й угіддях, куди прийшла потужна широкозахватна техніка...

До сьогоднішніх технологій вирощування зернових та бобових, надійного захисту рослин ще б удобрити землицю, були б ми в достатку щорічно. А так родить нам земля, можна сказати, з останніх своїх соків. Тваринництво країни, на кому тримається й родючість полів у страшному загоні. Що далі буде – важко сказати…

Одначе, вже зрозуміло, що нинішній рік з зерновими таки удався. Адже ж, на черзі ще збирання пізніх зернових, зокрема, гречки. Питання врожаю кукурудзи, вважайте, вирішено також. Я цими днями проїздив полями і аж зупинився, зачудувавшись ланами гілясої і качанистої культури довкруги села Ходорків Попільнянського району Житомирської області. Як ліс стоїть вона густа, немовби суцільна, поки що зелена стіна, зростом понад два з лишком метри. А великих качанів, по два-три висить на кожному стеблі. Знімок, можливо, не найкращий, позаяк я й не подумав, діставши камеру, що доведеться використовувати його для ілюстрації матеріалу про хлібний достаток держави, але, гадаю, вам, друзі, все-таки добре видно, яке розкішне море врожаю стоїть по обидва боки траси.

Одне слово, хто оре й засіва, той живе та співа... Отож, живи і процвітай, рідна моя Україно!