Який українець потрібен на пост глави держави?
Питання злоби дня!
1. Дайте мені президанта українця
Чи вже вгамувалися ті, хто хотів на пост глави української держави кавказця Саакашвілі? Достобіса він зробив із своїми антикорупційними турами по Україні? Багатьох виявив казнокрадів? Їй-право, і сміх, і гріх!
Усе це не що інше, як прояв хитро**акого (даруйте на правильному соромійькому слові) хахляцького менталітету: хоч гірше, аби було інше! Не так, як у людей. Ось запропонуйте в Ізраїлі на пост глави держави росіянина чи українця. В Німеччині – француза, чи навпаки. В Ірані – єврея. Та навіть у Грузії якогось Цукермана, і ви побачите, що з того вийде.
Тільки Україна, як та справді сирітська окраїна, хоча навсправжки знаходиться у самому центрі Європи, і їй безпардонно нав’язують кого садити під корону, то з рашівського кооперативу «Озеро», то персонально розгодований магнат Йоська, котрий сидить десь на дачі у світі і попиває каву з віденськими булочками. А ви усі мільйонним кодлом ходіть буцімто на вибори, когось начебто обирайте. Буде так, як скаже долар! У кого їх більше, того й буде влада.
Ні, а я все-таки хочу, щоб на пост глави української держави обрали саме українця. Бо хто краще його розуміє менталітет нашої нації?! Це ж не жарт, адже Україна моноетнічна держава. Ще під час перепису 2001 року титульна нація – українці, складала понад 77,8 відсотків від всього населення держави. (До речі, таких країн (моноетнічних, або однонаціональних!) у світі зовсім не багато – Китай, В’єтнам, Японія, обидві Кореї, Вірменія, Албанія, РФ).
Тепер, коли Морадор відкусив Крим і знищив, розтрощив, притоптав частину нашого Східного Донбасу, де в основному мешкали росіяни, показник нашої моноетнічності ще більше укріпився. Думаю, що частка українців в складі нашого населення зросла до відсотків 91-92.
Нехай буде відомо, що до російсько-української війни найвищий процент моноетнічності був у Китаї – 90 відсотків. Нині ж усі позасовували свої язики бозна куди, мовчать, як ягнята, а що з цією національно-етнічною часткою у нас. Не можуть визнати, в голос це вимовити, що саме Україна нині в світі є країною, котра найбільш моноетнічна. Себто, однонаціональна! Це тому, мабуть, щоб сувати їй у владу своїх сателітів.
Хто ж достеменно виміряє наш показник моноетнічності, якщо влада олігархів зумисне уже вісімнадцять років підряд не проводить перепису населення. Під різними надуманими приводами. Робиться, на моє переконання, це лише з однією-єдиною метою: щоб мати резерв фальшивих голосів виборців у декілька мільйонів на такі вибори, котрі, до прикладу, мають відбутися 31 доленосного березня цього року. Запустивши безмежну кількість фальшивих бюлетенів до виборчих урн (із запасу, бо ж стверджують, що в Україні мешкає, буцімто, 45 мільйонів громадян, а там на порядок менше!), можна, гадаю, на пост глави держави обрати не лише екзальтованого коміка, а й сантехніка Жору з клозету найпузатішого олігарха. Глава держави – це не хто інший, як батько нації. Як же ж я можу признати за панотця, фундатора української держави грузина, єврея, молдованина, рашівця, коли нам треба будувати свою національну родину? Зі своєю культурою, мовою, національно-етнічними особливостями. За умови, що титульна нація українців в національній структурі населення найбільш чисельна у світі.

Попробуйте в іншій моноетнічній державі посадити на трон особу іншу від представника титульної нації. У тому ж таки Китаї, В’єтнамі та навіть Московії. Вони, там у Кремлі і навколо нього, між іншим, ще й по нині підп'януруч «бузять», що українці, мовляв, нав’язали СРСР колись там на найвищі пости хахлів Хрущова, Брежнєва. Така велика муйня це все, скажу вам, пані й панове! Ні той, ні інший ніколи і на йоту не були українцями, а ось великодержавно познущалися над нашим людом – то це гірка гірка, але достеменна правда.
Тому прошу вас: голосуйте, пані й панове, лише за українців у владі! Наша одноетнічна держава цього заслуговує!"
2. А якщо по великому рахунку, хто мені насправді треба? кого я, власне, шукаю?
Знаєте, як дошукує собі нову дружину кебетливий чоловік, котрому у першому шлюбі не повезло? Він змальовує собі в уяві образ другого двоногого щастя? Щоб безпремінно була волоока, зі смаковитими губами, мала гарні стрункі ноги, звабливі ямочки на щоках та під колінами… І так далі…
Я не вперше піду на вибори, тому відправлюся туди, як на ярмарок. Насамперед, не голосувати, а вибирати кандидатуру до заздалегідь облюбованого фасону. Модель такого у мене давно уже є.
Я вважаю, що Україні в президенти потрібна людина штибу чеського Томаша Масарика. Ах, ви не знаєте, хто це такий? Тоді слухайте…
Сто років тому ситуація в тодішній Чехословаччині була чимсь схожа на нашу нинішню. Державу поглинала німецька експансія, як нас московська. Повсюдно лунала німецька мова. Вона вважалася престижнішою чеської. А тому, що всі головні командні висоти займали переважно німці, або місцеві перевертні, котрі чистили себе під арійців. Сподіваюся, ви тут уже точно бачите повтор ситуації в Україні…
На виборах 1918 року, коли була проголошено створення Чехословацької республіки. Главою держави обрали філософа Томаша Масарика.
З чого почав він свою роботу? Насамперед зі створення національно зваженого… мовного законодавства. Був розроблений і прийнятий закон, відповідно до якого на посади державних службовців приймаються особи, які складуть жорсткий іспит з державної мови. Насамперед, на пости у правоохоронних органах, армії, міністерствах, відомствах, меріях міст і селищах. Німці ж, блаженствуючи до того у чехословацькій владі, практично складаючи її основний кістяк, ніколи й не пробували оволодівати мовою титульної нації. Відтак, арійці опинилися поза владою.
Вам нічого не нагадує ця ситуація? Чи не ця ж проблема нині мучить Україну?
Тому я екстраполюю ситуацію, накладаючи макет Томаша Масарика на тих сорока двох кандидатів, що вони заявили: виберіть мене! Є там хоч близько така особа?
От і підкажіть мені, пані й панове, хто наш нинішній Масарик?
Олександр Горобець,
письменник.
- Владі пощастило, бо ми є. Та ми – причина, чому ця країна ще стоїть Дана Ярова вчора о 16:03
- Перші ластівки: апеляційні суди почали скасовувати розшуки ТЦК Павло Васильєв 24.10.2025 19:04
- Чесна конкуренція – це не лише про розбудову ринків: роздуми про політику та легітимність Штефан Сабау 24.10.2025 11:29
- Soft skills воєнного часу: як говорити, щоб рятувати життя і зберегти людяність Інна Лукайчук 23.10.2025 16:54
- Як мислити як донор: головний секрет ефективного грантрайтингу Олександра Смілянець 23.10.2025 16:36
- Не родина, але й не інтернат: що ж таке "Сімейна домівка"? Микола Литвиненко 23.10.2025 10:43
- Як техніка "Помодоро" перетворює хаос у фокус: секрет ефективності за 25 хвилин Олександр Скнар 22.10.2025 22:30
- Вигоряння в команді: чому не завжди справа в перевантаженні Тетяна Кравченюк 22.10.2025 17:42
- Чому стартапи помирають: п’ять фінансових пасток Антон Новохатній 22.10.2025 16:35
- Чистота як стратегія: чому бізнеси майбутнього не можуть ігнорувати фасіліті Людмила Литвиненко 22.10.2025 15:13
- Гуманітарне реагування. Єдність у формуванні стратегії та механізмів для захисту Галина Скіпальська 22.10.2025 14:53
- Будівельні тенденції у Львові: свіжі цифри Любомир Зубач 22.10.2025 14:50
- Енергетична помилка Євген Магда 22.10.2025 10:52
- Грант – не гарантія успіху: як не "згоріти" після перемоги Олександра Смілянець 21.10.2025 06:45
- Як Принцип Парето 80/20 перетворює перевтому на фокус і прибуток Олександр Скнар 20.10.2025 23:04
-
Нова система в’їзду в ЄС. У чергах на кордоні з Польщею стоять сотні авто
оновлено Бізнес 11205
-
В Україні відправили "під прес" понад 1800 старих авто: десять списаних моделей
Бізнес 7274
-
З ким ви – такий і ваш дохід: як знайти середовище, що допоможе заробляти більше
Життя 6368
-
"2024 кілометри". Як українські розвідники ходили вглиб Росії нищити літаки Ту-22М3
5213
-
Уряд запустив механізм компенсації воєнних ризиків для бізнесу
Бізнес 3709
