Який українець потрібен на пост глави держави?
Питання злоби дня!
1. Дайте мені президанта українця
Чи вже вгамувалися ті, хто хотів на пост глави української держави кавказця Саакашвілі? Достобіса він зробив із своїми антикорупційними турами по Україні? Багатьох виявив казнокрадів? Їй-право, і сміх, і гріх!
Усе це не що інше, як прояв хитро**акого (даруйте на правильному соромійькому слові) хахляцького менталітету: хоч гірше, аби було інше! Не так, як у людей. Ось запропонуйте в Ізраїлі на пост глави держави росіянина чи українця. В Німеччині – француза, чи навпаки. В Ірані – єврея. Та навіть у Грузії якогось Цукермана, і ви побачите, що з того вийде.
Тільки Україна, як та справді сирітська окраїна, хоча навсправжки знаходиться у самому центрі Європи, і їй безпардонно нав’язують кого садити під корону, то з рашівського кооперативу «Озеро», то персонально розгодований магнат Йоська, котрий сидить десь на дачі у світі і попиває каву з віденськими булочками. А ви усі мільйонним кодлом ходіть буцімто на вибори, когось начебто обирайте. Буде так, як скаже долар! У кого їх більше, того й буде влада.
Ні, а я все-таки хочу, щоб на пост глави української держави обрали саме українця. Бо хто краще його розуміє менталітет нашої нації?! Це ж не жарт, адже Україна моноетнічна держава. Ще під час перепису 2001 року титульна нація – українці, складала понад 77,8 відсотків від всього населення держави. (До речі, таких країн (моноетнічних, або однонаціональних!) у світі зовсім не багато – Китай, В’єтнам, Японія, обидві Кореї, Вірменія, Албанія, РФ).
Тепер, коли Морадор відкусив Крим і знищив, розтрощив, притоптав частину нашого Східного Донбасу, де в основному мешкали росіяни, показник нашої моноетнічності ще більше укріпився. Думаю, що частка українців в складі нашого населення зросла до відсотків 91-92.
Нехай буде відомо, що до російсько-української війни найвищий процент моноетнічності був у Китаї – 90 відсотків. Нині ж усі позасовували свої язики бозна куди, мовчать, як ягнята, а що з цією національно-етнічною часткою у нас. Не можуть визнати, в голос це вимовити, що саме Україна нині в світі є країною, котра найбільш моноетнічна. Себто, однонаціональна! Це тому, мабуть, щоб сувати їй у владу своїх сателітів.
Хто ж достеменно виміряє наш показник моноетнічності, якщо влада олігархів зумисне уже вісімнадцять років підряд не проводить перепису населення. Під різними надуманими приводами. Робиться, на моє переконання, це лише з однією-єдиною метою: щоб мати резерв фальшивих голосів виборців у декілька мільйонів на такі вибори, котрі, до прикладу, мають відбутися 31 доленосного березня цього року. Запустивши безмежну кількість фальшивих бюлетенів до виборчих урн (із запасу, бо ж стверджують, що в Україні мешкає, буцімто, 45 мільйонів громадян, а там на порядок менше!), можна, гадаю, на пост глави держави обрати не лише екзальтованого коміка, а й сантехніка Жору з клозету найпузатішого олігарха. Глава держави – це не хто інший, як батько нації. Як же ж я можу признати за панотця, фундатора української держави грузина, єврея, молдованина, рашівця, коли нам треба будувати свою національну родину? Зі своєю культурою, мовою, національно-етнічними особливостями. За умови, що титульна нація українців в національній структурі населення найбільш чисельна у світі.

Попробуйте в іншій моноетнічній державі посадити на трон особу іншу від представника титульної нації. У тому ж таки Китаї, В’єтнамі та навіть Московії. Вони, там у Кремлі і навколо нього, між іншим, ще й по нині підп'януруч «бузять», що українці, мовляв, нав’язали СРСР колись там на найвищі пости хахлів Хрущова, Брежнєва. Така велика муйня це все, скажу вам, пані й панове! Ні той, ні інший ніколи і на йоту не були українцями, а ось великодержавно познущалися над нашим людом – то це гірка гірка, але достеменна правда.
Тому прошу вас: голосуйте, пані й панове, лише за українців у владі! Наша одноетнічна держава цього заслуговує!"
2. А якщо по великому рахунку, хто мені насправді треба? кого я, власне, шукаю?
Знаєте, як дошукує собі нову дружину кебетливий чоловік, котрому у першому шлюбі не повезло? Він змальовує собі в уяві образ другого двоногого щастя? Щоб безпремінно була волоока, зі смаковитими губами, мала гарні стрункі ноги, звабливі ямочки на щоках та під колінами… І так далі…
Я не вперше піду на вибори, тому відправлюся туди, як на ярмарок. Насамперед, не голосувати, а вибирати кандидатуру до заздалегідь облюбованого фасону. Модель такого у мене давно уже є.
Я вважаю, що Україні в президенти потрібна людина штибу чеського Томаша Масарика. Ах, ви не знаєте, хто це такий? Тоді слухайте…
Сто років тому ситуація в тодішній Чехословаччині була чимсь схожа на нашу нинішню. Державу поглинала німецька експансія, як нас московська. Повсюдно лунала німецька мова. Вона вважалася престижнішою чеської. А тому, що всі головні командні висоти займали переважно німці, або місцеві перевертні, котрі чистили себе під арійців. Сподіваюся, ви тут уже точно бачите повтор ситуації в Україні…
На виборах 1918 року, коли була проголошено створення Чехословацької республіки. Главою держави обрали філософа Томаша Масарика.
З чого почав він свою роботу? Насамперед зі створення національно зваженого… мовного законодавства. Був розроблений і прийнятий закон, відповідно до якого на посади державних службовців приймаються особи, які складуть жорсткий іспит з державної мови. Насамперед, на пости у правоохоронних органах, армії, міністерствах, відомствах, меріях міст і селищах. Німці ж, блаженствуючи до того у чехословацькій владі, практично складаючи її основний кістяк, ніколи й не пробували оволодівати мовою титульної нації. Відтак, арійці опинилися поза владою.
Вам нічого не нагадує ця ситуація? Чи не ця ж проблема нині мучить Україну?
Тому я екстраполюю ситуацію, накладаючи макет Томаша Масарика на тих сорока двох кандидатів, що вони заявили: виберіть мене! Є там хоч близько така особа?
От і підкажіть мені, пані й панове, хто наш нинішній Масарик?
Олександр Горобець,
письменник.
- Стамбул 2.0 Василь Мокан 17:37
- Як NIS2 змінить правила гри для енерготрейдерів: кібербезпека як нова реальність Ростислав Никітенко 14:03
- Післявоєнна відбудова: вікна можливостей і як ними скористатися Дмитро Соболєв 12:54
- Реальні потреби та гранти: Як краще адаптувати допомогу до змін Юлія Конотопцева 12:13
- Розлучення без згоди іншого з подружжя: коли це можливо? Альона Пагер 08:50
- Лідерство розгортання: коли стратегія виходить за межі кабінету Жанна Кудрицька вчора о 19:06
- Як навчитися ухвалювати рішення на перемовинах? Розглядаємо на прикладі покеру Владислав Пʼявка вчора о 14:57
- Встигнути до штормів: чи готові інвестори до українських податкових гірок? Сергій Дзіс вчора о 10:40
- Від парової тяги до цифрової етики: як змінювалось людство й корпоративна безпека Ігор Шевцов вчора о 08:54
- "Справедливість" судді Канигіної Лариса Гольник 12.05.2025 18:43
- Нові правила для енергонакопичувачів: як зміняться контракти через кіберризики з 2025 Ростислав Никітенко 12.05.2025 15:01
- Як довести вину стоматолога у суді: практика відшкодування шкоди за неякісне лікування Артур Кір’яков 12.05.2025 13:59
- Форензик як інструмент захисту, діагностики та зростання бізнесу в умовах ризиків Артем Ковбель 12.05.2025 03:29
- Вбивчі цифри: як звички й випадки скорочують життя Христина Кухарук 11.05.2025 13:54
- Відповідальна особа з питань захисту персональних даних: новий гравець у структурі бізнесу Анастасія Полтавцева 10.05.2025 14:43
-
"ЗСУ знищили російську армію. Путін будував її 10 років", – генерал армії США Дуґлас Лют
24100
-
На стамбульській розтяжці – як Путін нарешті змушений зіткнутися з реальністю
Думка 16967
-
Стамбульські перемовини не принесуть результату. Ось чому
Думка 11527
-
Держава і бізнес: партнерство краще за протистояння
Думка 11062
-
"Російська весна – 2025". Як Москва посилила агресивну кампанію проти Молдови й Одещини
5419