блоги

Авторские блоги и комментарии к ним отображают исключительно точку зрения их авторов. Редакция ЛІГА.net может не разделять мнение авторов блогов.
19.09.2018 09:22

Чому у Києві немає монумента Євгену Чикаленку?

Питання для всіх нас.

Без малого п’ять років уже (з 8 грудня 2013 року) на лобному місці столиці, де сходяться Хрещатик і бульвар Тараса Шевченка, якраз навпроти Бессарабського ринка, бовваніє порожній п’єдестал. Колишня уклінна проща комуністів тому, хто своєю фігурою і іменем уособлював їхню трикляту епоху.

Замшілий комуністичний ідол таваріщ Лєнін, що перебував тут з грудня 1946 року, упав не без допомоги українських націоналістів (честь і хвала їм за це!) сторчма головою на бетонні плити з величезної висоти, тому ніде навіть нечутно було про його реанімацію. Хіба що у психіатричних гуртах послідовників кривавого гегемона, у кожному томі писань котрого, до речі, якнайбільше рефренів має безапеляційне бандитське повеління – «розстріляти».

Виявилося, що монумент малохольному комуністу, творцеві перших концентраційних таборів та гетто за залізною завісою був лише частиною монументального комплексу. Його ще в червні 1944 року санкціонував своїм підписом Микита Хрущов, який тієї пори очолював Раднарком УРСР. У центрі Києва планувалося поставити два величних пам’ятники вождям-керманичам людиножерної диктатури: один на Урядовій площі (нині – Європейська) - Сталіну, інший – навпроти Бессарабського ринка - Лєніну. До спорудження останнього одразу й приступили будівельники, позаяк ця частина головної вулиці Києва виявилася не зірваною чекістами, в тому числі під проводом Івана Кудрі при відступі Червоної армії, не зруйнована німецькою і радянською авіацією. За два роки його і відкрили на розі Хрещатика і бульвару Тараса Шевченка.

Хоча багато людей потайки шепотілося, що для головного вождя революції обрали прокляте місце. Позаяк у роки Другої світової війни фашисти на клаптику проходу поміж зустрічними рухами (вгору – вниз) транспортних засобів по бульвару Т. Шевченка, де потім 67 років поспіль красувався пам’ятник Владіміру Бланку-Ульянову, німці встановили шибеницю, на якій умертвляли ворогів свого режиму. При звільненні столиці Червоною армію, тут же навіжені чекісти і бійці «Смершу» жорстоко, часто без суду і слідства, в зашморгах душили начебто посібників окупантів і інших неугодних їм осіб.

Зосталося рідкісне фото тієї пекельної пори. Його я позичив із газетної публікаціє далекої фронтової доби. На знімку якраз жертви комуністів і зіваки - фото внизу.

За останні роки мені вдалося опрацювати просто таки масу літератури про боротьбу українців за створення своєї самостійної, незалежної держави, немилосердну боротьбу московської імперії проти вільнодумства у наших краях. Слава Богу при бажанні нині можна знайти багато джерел про це, тоді коли раніше десятиліттями вони залишалися закритими, забороненими для українців. І прийшов я до однозначного висновку: найбільший очевидно внесок у справу національного визволення з-під московітського гніту здійснив простий, тихий, мирний, вельми делікатний чоловік, щирий українець з гарячим серцем клопітного селянина і розумом світового мислителя Євген Харламович Чикаленко. Колишній поміщик, який всю свою численну маєтність, до останньої мітли, помела, великі сімейні заощадження без жалю і нарікань пустив на справу розвитку українізації нації, просвітительства, популяризації в масах рідної української мови та культури. Вигнаний більшовиками за кордон, останні роки життя поспіль із молодою дружиною проводив у неймовірній бідності, хоча міг би, мабуть, безбідно раювати на заощадженнях від своїх маєтків, численної живності, від рухомого і нерухомого майна. Пішло то все з молотка на велику українську справу…

Євген Харламович Чикаленко

Прах Євгена Харламовича і його дружини покояться в містечку Подєбреди, неподалік Праги, де була своєрідна столиця всіх тих, хто втік з України від московської більшовицької зарази.

Таких відчайдушних і щедрих людей заради ідеї видання україномовної газети, жертовників на допомогу сім’ям українських письменників, журналістів, громадських діячів доби початку двадцятого століття, на спорудження гуртожитку для студентів-українців в історії нашої нації ніколи не було, і навряд чи буде. Особливо це не логічним виглядає в нинішні меркантильні часи розквіту нечулої, товстошкірої, бездушної олігархії.

Саме тому кілька років тому я й написав в одній із своїх публікацій про те, що «якби директором ситуації нині був я», то неодмінно на постаменті навпроти Бессарабки у центрі Києва поставив би величний монумент Євгену Чикаленку – меценату, письменнику, публіцисту, організатору першої україномовної газети в розчавленій імперськими переслідуваннями нашій Україні.

Я, звичайно ж, тоді ні сном, ні духом не уявляв, що місце під головним пам’ятником Леніну у Києві анафемське, іродове. Тому нині переконаний: монумент Євгену Харламовичу треба споруджувати на якомусь іншому майданчику. Київ великий і пам'ятникам знаменитим особистостям у ньому зовсім не тісно… Бо це лише кривавий вождь комуністів Лєнін міг стояти на місці мерзенного ешафоту, обагреного кров’ю українців і інших киян, але тільки не поборник нашої незалежності і національної самостійності Євген Чикаленко. Нехай на тому місці ростуть кропива і чортополох, ніж стоять наші Герої!

Більше тривожить інше. Столиця України без міри нашпигована агентами московітського впливу і дволикими служками Кремля. Збайдужілими аморфними «моголами», в яких геть відсутні почуття патріотизму, національної гордості. Та й де їм узятися, якщо значна частина мешканців це банальний послід колишніх вертухаїв колимських і інших сибірських спецтаборів, які заслужили дармове житло у Києві вірною службою сталіністам, котрі навідріз відмовляються від усього українського, і насамперед, від мови нашого народу.

Як мені видається, нація, котра нарешті здобула свою свободу і незалежність повинна була б з захопленням і наснагою шукати в своєму середовищі національних героїв, людей, котрі віддали все своє найдорожче для щастя рідного народу. Звідки б не починався пошук цих романтиків та ідеалістів, неповторних особистостей, він мав би кожного і всіх привести до історії життя-спалаху незрівнянного Євгена Чикаленка. Селянського самородка, неперевершеного інтелігента, панича, котрий усі свої поля і воловні з корівниками, конюшні, маєтки спродав заради того, щоб видавати єдину щоденну україномовну газету «Рада», твори Михайла Коцюбинського, Миколи Грінченка, Сергія Єфремова, Людмили Старицької-Черняхівської, В’ячеслава Липинського та багатьох, багатьох інших. Але ж чомусь немає цього всього.

Навпаки. У Києві є явний і неприкритий спротив входженню до історичної, культурної спадщини української громади таких неординарних, непересічних особистостей, як дід Чикаленко. Неперевершений націонал-патріот, один з головних організаторів Центральної Ради, великий просвітитель селянства. Його науково-публіцистичний трактат «Розмови про сільське господарство», до прикладу, виданий 1897 року півмільйонним накладом був водночас і настільною книгою кожного вмілого господарника, і своєрідним букварем, з якого маленькі українці вчилися грамоти. Він організовував публічні конкурси серед письменників на краще написання історії України, видаючи ці книги за свій рахунок, розповсюджуючи їх.

Дід Чикаленко був не просто «теплий» чоловік на грошву. Він виявився душевно багатою, високо освіченою, культурно обдарованою людиною і з усіх сил прагнув того, аби своїми глибокими знаннями обдарувати інших. А оскільки один у полі не воїн, Євген Харламович для пропаганди знань наймав кращих просвітителів доби. Так серед його соратників опинилися Дмитро Дорошенко, Олександр Олесь, Симон Петлюра, Євген Маланюк, Микола Лисенко, В’ячеслав Липинський, Михайло Лозинський. Спиридон Черкасенко, Володимир Винниченко, Пилип Капельгородський та багато інших. Можна сказати, що газета «Рада» Євгена Чикаленка формувала, гуртувала діячів для майбутньої Української Народної Республіки.

Тим часом група нинішніх громадських активістів у Києві на чолі з колишнім народним депутатом Юрієм Гнаткевичем організувала фонд імені Євгена Чикаленка. Уже не перший рік намагається сколихнути свідомість містян, пропонуючи нарешті до лику великих українців приєднати подвижницьку роль і превеликого мецената, видавця, публіциста, вихідця, до речі, з одеської сільської глибинки. Насамперед, знайти підтримку серед депутатів Київради, ініціюючи питання присвоєння імені українського незрівнянного просвітителя одному з топонімів столиці.

Нещодавно йшлося про те, щоб площу російського письменника Льва Толстого назвати іменем неперевершеного українця Євгена Чикаленка. Який, підкреслю це, тривалий час мешкав, працював, організовував маси на подвижництво з засвоєнням української культури і мови у Києві.

Думаю, що це цілком виправданий крок. Позаяк московітський безбожник Толстой у своїх численних літературних творах ніколи жодним добрим словом не обізвався про українців. Переважно возвеличував силу російської зброї, як, приміром, у творах про Кримську війну. Крім того, у столиці України є аж сім топонімів, котрі носять імена цього громадянина Тульської губернії – вулиці, площі, станції метро. В той час, коли , до речі, у Москві є лише одна (!) і то, до примітивного невеличка вуличка імені Л. Толстого. Хіба ж було б це несправедливим, якби за таких обставин, руський граф, котрий немає нічого спільного з нашою нацією поступився однією назвою площі?

Що тут здійнялося? П’ята московська колона поставила на вуха весь свій підпільний особовий склад, вийшла копати окопи проти Євгена Чикаленка. Мовляв, це ж великий Толстой, якого знає весь світ, а ви його ім’я хочете викреслити з мапи Києва! Замовчуючи факт наявності ще шести його топонімів у нашій столиці. Чи не забагато, панове?

А Чикаленко, підкреслю, це людина, котра внесла свічку до господи темного українства, дала світло і проклала «зелену вулицю» в безпросвітному руському мороку свідомості для мільйонів українців. Це наш національний просвітитель, як Кирило і Мефодій для слов’ян, як європейці – Дідро, д’Аламбер, Гельвецій, Мармонтель, Реналь та інші.

Якийсь ідіот придумав, що змагання за право міняти чи ні назву вулиці, площі має відбуватися віртуально, в електронному змаганні на сайті КМДА. Хто більше натисне лайків за свого кандидата, той, мовляв, і переміг. Спостерігаючи за цією лотереєю, сам вимушено беручи участь у цій грі у підкидного, я наочно переконався, що московіти через своїх підпільних агентів мають змогу, що називається, «підкручувати» результати голосування. І злоблива «п’ята колона» неодноразово цим користувалася. Я вже не раз писав про це, вказуючи на факти просто нереального в одну мить додавання плюсів за таких комуняк, як чекіст-бандит І. Кудря, як іногродний граф Л. Толстой і інших. Звертався з проханням упіймати за руку нечестивців співробітників СБУ, але все це роками залишалося глухим побажанням на папері… А ворожа рулетка крутиться і блокує поширення імені Євгена Чикаленка, Миколи Міхновського і ряду інших українців, котрі зробили найбільше для побудови нашої незалежної держави.

Як же Євгену Чикаленку-монументу увірватися до української столиці, трудові маси якої він понад сто літ тому відчайдушно піднімав на боротьбу за нашу національну гідність і славу?

Я уже збираю людей для здійснення такого екстраординарного плану. Ми у складчину купимо сотку землі на обочині траси перед самим в’їздом до столиці. І там поставимо постамент Євгену Харламовичу Чикаленку оскільки нинішні вожді і правителі держави та столиці явно проводять антиукраїнську політику. Ігнорують пам'ять про наших національних героїв…

Монумент поставимо так, щоб його бачили всі, щоб він не лишав байдужих проїхати мимо. І крупно напишемо приблизно таке пояснення: «Людина, яка віддала все, що мала в кишені і за душею на просування української мови, літератури, культури в маси своєї нації не може повернутися додому. Зросійщені органи влади, їх посіпаки з «п’ятої колони» блокують процес найменування однієї з площ Києва іменем Великого Українця Євгена Чикаленка, котрий проголосив знамениту істину, що Україну потрібно любити не до глибини душі, а до глибини кишень…»

Ось тоді, коли українська діаспора поставить на ноги весь світ через це неподобство, побачимо, що заспівають московські агенти у владі, як якийсь Карандєєв у Мінкульті, агенти Кремля в КМДА, у Київраді… Побачимо, як швидко знайдеться місце під пам’ятник Чикаленку в столиці.

Если Вы заметили орфографическую ошибку, выделите её мышью и нажмите Ctrl+Enter.

Контакты

E-mail: blog@liga.net