Питання реклами у Києві вирішують у... Москві
Окупація столиці України почалася з рашомовних вивісок і реклами.
Учора ввечері (14 серпня 2018 року), проїхався центром Києва – вулицею Великою Васильківською, Шота Руставелі, проспектом Лесі Українки і, що називається, не повірив своїм очам. Враження таке начебто столиця повернулася в дрімуче радянське минуле, або ж ми всі перенеслися до московітської Пензи чи В’ятки – добра половина рекламних афіш, вивісок в українській столиці повернулася до російськомовного варіанту. Якщо навесні тут практично зовсім не було жодного напису па руські, то нині їх десятки і десятки, а, можливо, й сотні. Як кажуть знаючі люди, така тенденція зберігається практично все нинішнє літо.
Про що це свідчить?
А тільки про те, що в Києві потужно працює московітський сепаратистський підривний центр. Як мені розповідали, приходять до директора магазину, чи власника закладу кремезні руські люди, кидають на стіл декілька сот американських доларів і вимагають, щоб за тиждень на фронтоні висіла рекламу по руські. Одиниці тих, хто не йде на зговір із совістю…
А все, знаєте, починалося з того, на що я звертав увагу ще місяць тому. Забив тривогу з приводу того, що на приміському залізничному вокзалі столиці невідомі люди облаштовують величезну рекламу мережі кав’ярень (по їхньому – кафєєн) «У пчЁлки».
Ніхто на це не звернув увагу. Дехто взяв навіть мене на шпичаки і кпини. А один великий, але геть безтолковий діяч, який начебто є і редактором патріотичного сайту десь скопіював і виставив такий коментар до моєї публікації: «No comments».
У принципі я знаю, чому він так написав. Він просто сам нічого не пише: не мастак - не дано. Тільки копіює готове і постить.
Невдовзі я виступив ще з однією публікацією у блозі на сайті "Ліги.нет" з приводу московського реваншу на залізничному вокзалі. По мені стали йорзати свої ж патріоти і націоналісти, мовляв, нічим йому займатися, бере дурне до голови, «руській мір» у Києві вже почив у бозі. Довелося публічно доводити що це далеко не так. Я опублікував третю статтю.
Що це не мій доморобний жарт, переконливо доводив представлений у публікації фотознімок: якщо раніше реклама ворожої, окупаційної «У пчЁлки» займала, можливо, метр на метр стінки вокзалу, то тепер вона розрослася аж до 25-30 квадратних метрів – як мінімум. За цей мордор мав зашпортатись, кожен, хто з’являвся на приміському залізничному вузлі столиці. Ось тобі й українська Україна, коли тут хазяюють жалючі московітські бджоли…
Аби привернути увагу до цього матеріалу, я його копії повісив на Фейсбучних сторінок декількох відомих буцімто патріотичних діячів, борців за українізацію. Виставляючи статтю на їхній стіні, я вгорі крупно написав: «Чому мовчите?»
О, що тут почалося! Я тут же отримав блискавичний відлуп.
Дивно, але факт, усі мої кореспонденти, немовби змовившись, написали. Мовляв, вина у тому, що на залізничному вокзалі з’явився вулик чорних ворожих мух тільки ваша, себто, моя. Бо я, помітивши це неподобство, мав не писати аж три статті на цю тему поспіль в Інтернет виданнях, а поїхати до керівництва «Укрзалізниці», столичного вокзалу і зажадати, добитися того, щоб весь цей російський мотлох негайно демонтували…
Вельмишановні, пані й панове! Ви добре знаєте, що я не політичний, не громадський діяч, не представник певної політичної сили чи якоїсь там організації. А лише журналіст. Сказати б, збудник мас. Силою слова. Моя лопата, молоток чи лом – комп’ютер, славнії хлопці і дівчата. Мені немає перед ким вислужуватись, заробляти очка і бали у виборців. Я був переконаний, що це саме вам належало б, як політикам, навіть майбутнім кандидатам у президенти після публікації такої тривожної статті ринутися на залізничний вокзал, ледве не самотужки демонтувати цю московітську рекламу. Одначе ж, не зрозуміли, все переклали на мене, і ось що з того вийшло.
Рашівська зараза розповзлася по всьому місту. І це зрозуміло чому. У «п’ятій колоні» бачать, що нікому до того немає ніякого діла, що радянщина впевнено повертається в Київ, що мовковщина розповзлася по столиці. Адже за моїм переконанням, немає ніякої різниці в тому, що ти вивісив на магазині – рашомовну рекламу, вивіску чи прапор ворожої держави. Ось як треба ставити питання, пані й панове!
Я тільки дивуюся, де наше СБУ? Вони, що не в Києві мешкають? Не бачать того, що мені видно, очі виїдає...
Для чого все це робиться ворожою стороною?
Кажуть, що підривна «п’ята колона» поставила собі за мету до 1 вересня ц.р. весь Київ рекламно-вивісковий перетворити на стовідсотково російськомовний. Щоб у Кремлі уже на початку осені можна було сказати – люди не витримують україномовного гніту, «ані хатят общаться только па русскі». «Ім блієжє і раднєє русская траскріпція…», «в Кієве живуть только русскіє», сталіца Украіни русскій город…»
Що за цим може відбутися, фантазувати не буду. Ви не гірше мене знаєте можливий варіант розв’язки…
На завершення тут варто сказати дещо про інше?
1. Чия в Києві влада? Українців чи п’ятої московської колони на чолі з одним, на голову травмованим спортсменом?
2. Якими дурнями треба бути, 120-и депутатом Київради, які начебто правильно прийняли рішення від 17 квітня 2017 року. , де записали, що вся реклама, всі вивіски, оголошення в столиці України повинні виконуватися державною мовою. Але навіть не заїкнулися про санкції, у разі порушення цих стандартів, не створили мовної інспекції, не розробили штрафних санкцій…
3. Я не дивуюся В. Кличку, котрий і сни дивиться російською. Але що відчувають, кажуть, як реагують на повернення радянської реклами «па русскі» в Києві віце-прем’єр-міністр з гуманітарних проблем Вячеслав Кириленко, цей геть яловий міністр культури Євг. Ніщук? А, можливо, і їм це подобається? Як ви гадаєте, друзі?
***
З цього починалася експансія Києва рашарекламою. До речі, і по сьогодні цей чорний вулик висить на вокзалі. Ніхто його не демонтував...

- Стейкхолдери – основний локомотив сучасної якісної освіти Сергій Пєтков вчора о 10:49
- "Спорт внє палітікі?". Як би ж то! Країна-агресор хоче повернутися у міжнародний спорт Володимир Горковенко вчора о 10:10
- Землі заказника "Лівобережний" у Дніпрі: історія зміни статусу та забудови Павло Васильєв 08.05.2025 22:23
- Пам'яті жертв Другої Світової війни або чому ми не святкуємо! Дмитро Пульмановський 08.05.2025 16:11
- Що робити, коли дії співробітника призвели до фінансових втрат? Олександр Висоцький 08.05.2025 11:13
- Кабальні "угоди Яресько" блокують економічне відновлення України Любов Шпак 08.05.2025 11:09
- Изменения в оформлении отсрочки от мобилизации с 06.05.2025 Віра Тарасенко 07.05.2025 23:36
- Безбар’єрність у лікарнях: чому доступ до медичних послуг виходить за межі пандусів Ігор Ткаченко 07.05.2025 15:10
- Де отримати криптоліцензію у 2025 році? Юлія Барабаш 07.05.2025 12:25
- Як сплачує податки та подає звітність контрольована іноземна компанія (КІК) Сергій Пагер 07.05.2025 09:19
- Тренди світових витрат засобами візуалізації: військо, освіта, охорона здоров’я Христина Кухарук 06.05.2025 19:13
- Як роботодавцю повернути кошти, сплачені працівнику за скасованим рішенням суду Альона Прасол 06.05.2025 14:30
- Чому підприємці бояться виходити на новий рівень і як подолати цей бар’єр? Олександр Висоцький 06.05.2025 14:12
- "Ситник проти України" – чи може справедливість бути упередженою? Дмитро Зенкін 06.05.2025 12:57
- Нові правила подачі заявок на торговельні марки Сергій Барбашин 06.05.2025 11:45
- Літо, тераси та куріння: чи є заборона для літніх майданчиків? 184
- Регіональні тренди запитів "Відео ШІ" в Україні: піки, спад і соціальні фактори 178
- Безбар’єрність у лікарнях: чому доступ до медичних послуг виходить за межі пандусів 134
- Тренди світових витрат засобами візуалізації: військо, освіта, охорона здоров’я 110
- Чому ми приймаємо нелогічні фінансові рішення? 104
-
Чому Путін святкує 9 травня. Справжня історія Другої світової, яку не вчать у Кремлі
10786
-
Угода Україна–США: три ключові вигоди для нашої держави
Думка 6102
-
Нове житло на межі зникнення. Що говорить статистика про кризу на ринку нерухомості
Бізнес 5916
-
Три хвилі приморозків. Хто збанкрутує, а хто – заробить
Бізнес 3602
-
8 травня. Чи можлива українська історія Другої світової
Думка 3575