Авторские блоги и комментарии к ним отображают исключительно точку зрения их авторов. Редакция ЛІГА.net может не разделять мнение авторов блогов.

Мої люди на Олімпіаді розповідвають...

Повідомленнявід «моїх людей» на Олімпіаді…

         Упопередній статті про Олімпіаду «Чому Ріо ігноруєукраїнський гімн?», я мимоволі обмовився про те, що у мене є свої люди наОлімпійських Іграх, і тому про сало без чорного хліба не вигадка. 

Історіятут така. Є двоє гарних людей: дочка Наталка і її мати Регіна Миколаївна.Наташа мешкає в Ріо, у неї маленький син та чоловік бразилець.  Українка поліглот – володіє багатьма мовамисвіту. Мені відомо, що знає англійську, німецьку, французьку, іспанську, португальську, володіє ідіш та івритом. Здається, володіє ще якоюсь європеською мовою, боюся називати, аби не помилитись. Про це звідкілясь дізналися, звичайно ж, у Москві. Запропонували їйстати офіційним перекладачем за великі гроші пана Жукова – голови Олімпійського комітету РФ наОІ в Ріо-де-Жанейро. Той, хто з московітів збирав про нашу Наталю Вікторівну інформацію,явно вчинив непрофесійно, тому, що наша землячка відповідає означенню ще одного«П» (окрім поліглот) - Патріот з великої літери. Навіть «ВП» - Великий Патріотрідної України. Всі головні маніфестації на підтримку України і українців у Ріоне обходяться без участі моєї знайомої. А статті у Фейсбуці. Це лише потрібно почитати- Наталя Лозицька наш надзвичайно потужний український форпост у Бразилії.

            На нинішній Олімпіада пані Наталя, як волонтер,підкреслю, перекладач офіційної делегації України в Ріо. Жодні перемовини тамне обходяться без неї – Наталі Лозицької.

            А мати її – Регіна Миколаївна, кандидат наук, колишнійвикладач Одеського  державного університету,полишивши всі домашні справи поїхала до Ріо, аби у відсутність мами посидіти зонуком, нагодувати зятя. Ми домовились, що вона писатиме мені про свої враження.Сьогодні отримав чергового листа від РМ, на моє переконання вельми цікавого, давайтеразом прочитаємо:    

           
> > Сьогодні перший і, напевне, останній разу Ріо наживо спостерігала баталії на Олімпійському стадіоні. ЗапрошенняНаталочка випросила для мене в оргструктурах перепустку, щоб моє перебування вОлімпійському Ріо було виправданим. Їхати довелось так далеко, як напевно зОдеси до Умані…

Проїжджалиолімпійський комплекс, що включає з десяток споруд на різноманітні види спорту.Це все знаходиться в прекрасному місці над океаном. Правда щоб створити цюкрасу треба було вести будівництво, відвойовуючи у джунглів територію. Щезалишилися де-не-де хащі непролазні. Незважаючи на величезну віддаль, вподовжчудової швидкісної траси обабіч в'ється, споруджена на сваях, огородженарешіткою і перилом велосипедно-пішохідна доріжка з чудовим видом на океан. Отпо такій чудо-трасі ми домчали ще до слідуючого комплексу олімпійськихоб'єктів.

Їх тежвелика кількість, але ми поспішали туди, де змагання з боксу. Пройшли перевіркуна вміст торбинок, детектор і далі ще перевірки так званих"аусвайсів". Правда все дуже організовано, скрізь в формахспівробітники готові вирішити всі твої проблеми. Багато військових, щоб ніяканечисть не нашкодила. Зайшли ми в споруду (залом не назвеш), завбільшки вфутбольне поле. В центрі місце, де вже йдуть баталії. А над ним з чотирьохсторін висять монітори, де бій показують . І ловлю себе на тому, що дивишся наекран, а не живу картинку. ????

Цікавареакція глядачів. Вони сидять групами. Бій був між мароканцем і узбеком.Мароканці, осіб 50, усі в червоних майках під колір свого! розмахують прапором,підбадьорюють криками, а узбеки (їх менше) сидять поряд в сусідній ложі, як наважливій нараді, рівненькі, чинно так. Було б далі на що подивиться, а ж тутНаталочка виявила пропажу-кишені від олімпійської сумки з мобільними телефонами,і ми щодуху рвонули в кілометровий шлях нишпорити, де вона могла відвалитись. Івже на самому виході побачили сервіс «загублених речай», де й була наша рідна кишеняз засобами зв'язку Наталі.

Приємно, щоє чесні люди, яким ми дуже вдячні. А то інформаційні сторінки новин з Олімпіадизаповнюються тільки негативом - пограбували, вода позеленіла, камера впала... Івсяка інша ахінея. А ніхто не пише, скільки сил докладається, щоб працював цейскладний механізм організації дійства, скільки працює волонтерами бразильців ііноземців, скільки дарують посмішок і намагаються вирішити всі питаннягостей...

Напевночесна самовіддана праця не має такого запиту, як то кажуть "клуб нічка",яка так користується попитом, а жаль... Змагання проходять практично цілодобовоі потреба бути в тому чи іншому місці волонтерам також цілодобова. Бачу це поНаталочці: приходить іноді і о другій годині ночі, а зранку вже дзвінки – требасюди, треба туди, і все треба, і треба...

> >Увечеріна фіналі греко-римської боротьби Наталочка вболівала разом з нашими землякамиза Беленюка, який отримав срібло, можливо, через не зовсім коректне судійство (грузинсуддя допоміг отримати перемогу грузину росіянину). Так коли виконували гімнРосіі, Наташа на весь голос співала гімн Украйни, що вважала більш справедливим.Потім підходили до неї НАШІ і дякували за громадянську позицію. 
> > Ось так і завершилось моє"хрещення" з Олімпіадою. 

РМ. 

Если Вы заметили орфографическую ошибку, выделите её мышью и нажмите Ctrl+Enter.
Последние записи
Контакты
E-mail: blog@liga.net