Правда про корупцію від Сергія Лещенка

Практично кожного божого дня чути, як любителі начальства і пестуни влади з погано замаскованим роздратуванням і ненавистю у голосі котять бочки на журналіста і тимчасового парламентаря Сергія Лещенка. Мовляв, звідкіля такий мудрий узявся, навіщо так часто вимітає на суд громадськості скандальні факти з життя шановних людей, а насправді замаскованих крадіїв і недоторканних, «святих корів» із елітної ферми на Банковій. І вже справжню істерику влаштовують з приводу того, що пан журналіст є членом сонму головних дерунів з державної казни  - фракції БПП «Солідарність». Ось хоч би вчора, 2 серпня ц.р., якийсь так званий політичний експерт каналу 112.ua, аж тремтячими від роздратування губами молився в ефір: навіщо це він робить? Чому не вийде з фракції імені глави держави? Дивіться і слухайте тут, особливо ж під кінець виступу.

                Ні, таким, і їм подібним ніколи не збагнути, що справжня журналістика – це не лише вербальні професійні прославляння  тих, хто правдами, а частіше все-таки неправдами зібрався на політичний амвон, а має показати ще й душу, шлях на трибуну тих, хто обзиває себе керівниками й правителями. Як і з чим вони прийшли перед народ, наскільки чистими й світлими є їхні помисли, куди й до чого вони закликають, який мають багаж знань та умінь. І, звичайно, ж чи самі не крадуть, традиційно на словах «борячись» з цією проклятою корупцією. Адже, не забуваймо, що й дорогий Віктор Федорович Янукович свого часу особисто очолював головний антикорупційний комітет в Україні, обібравши всіх нас до нитки.

                Я переконаний, що гарба непримиримості до крадіїв у владі зрушила останнім часом тільки тому, і лише завдяки тому, що на публічній паперті Верховної Ради з’явився такий мужній і мудрий журналіст-професіонал як СЕРГІЙ ЛЕЩЕНКО. Ви ж огляніться, поміркуйте над тими фактами, які зараз я наведу. До останнього призиву парламенту зайшла ціла група представників ЗМІ. Вони що, можливо, найкращі у нашому цеху? Ні, це зовсім не так. Їх фракції добирали лише з однією метою, щоб вони уміло публічно у ЗМІ відстоювали партійні інтереси, прославляли пратлідерів. Іншими словами, такого борзописця просто купляли посадою нардепа, теплим місцем особи недоторканної. І більшість, звичайно ж, продалися. Послухайте, як запопадливо вилизує нині владу, іноді аж до нудоти, такий, колись буцімто безкомпромісний «правдоруб», колишній телевізійник нинішній нардеп Усов. Аж гидко слухати. Подібно славить «Народний фронт», котрий прокрався вже геть, на який плюється весь народ, як на ліжбище корупціонеріїв, нудний і примітивний у судженнях журналіст-нардеп Вадим Денисенко. А про продажність львів’янина Павла Кишкаря аж не хочеться говорити: невже ж бо виборці «Самопомочі» голосували за те, щоб він підсилив БПП, тоді, коли однойменна фракція, власне його рідна колишня фракція взагалі вийшла з правлячої коаліції? Повна деградація у владі сталася з пані Т. Чорновол. Ви ж погляньте про що промовляють її блоги: лише якась фанатична служба в угоду одному колезі нардепу, в угоду його бізнесу. І я вже зовсім обійду стороною примітивні і убогі теми, якими вряди-годи опікується пані О. Червакова. Про ще кількох колишніх працівників ЗМІ в сесійній залі взагалі нічого сказати, бо вони просто розчинилися в парламентському болоті.

                І тому єдиним як перст воїном у нашому полі уваги залишається Сергій Лещенко, журналіст на нардепівському посту. Наче справжній мотор суспільства в поході проти матеріального зла, яке називають корупцією. Розумію, що начебто пафосно звучить, але так воно є й насправді. Позаяк його викривальні публікації, оприлюднені в пресі дають можливість брати за загривок справжніх кривососів на бюджетних венах країни. Практично всі гучні скандали останнього часу починалися з витоків на публіку викривальних статей і заяв безкомпромісного народного депутата, для котрого, до речі, не існує ні рангів, ні охоронних прізвищ. І ми всі лише маємо радуватись, гордитися тим, що є такий непідкупний Сергій. Завойований ним роками старанної праці в галузі журналістських розслідувань авторитет нині є своєрідним притягальним магнітом для тих людей, які, приміром, працюючи в тому чи іншому відомстві, знаючи про значні зловживання начальства не могли раніше нікуди «потикнутися» зі своїми заявами, оскільки в усіх правоохоронних органах сидять такі ж самі казнокради, котрі неодмінно «здадуть» правдолюбця власному начальству, а то ж і зроблять заявника винним. Усі нині знають, що пан Лещенко, це немовби остання інстанція в державі по відстоюванню правди: не зрадить, не підведе. Якщо матеріали заслуговують  на пильну увагу суспільства – обов’язково оприлюднить. А це гарантія того, що «сигнал» не ляже під сукно. Сергій, як мовиться, не відступиться від теми до тих пір, поки не доб’ється свого – розслідування підозри про злочин. Як, приміром, сталося зі справою проти вічного нардепа і касира багатьох підпільних справ у ВР пана Мартиненка. Якби не наполегливість С. Лещенка цей дружок крадія А. Яценюка ще б і досі регулярно пиляв десятки і сотні мільйонів бюджетних асигнувань.   

                Зрозуміло, що в Сергія є своя мережа людей, яким він довіряє, від яких черпає інформацію. Але судячи з публікацій, не важко здогадатися, що до нього у пошуках правди і захисту звертаються і відповідальні особи з різноманітних урядових структур, правоохоронних органів, судових інстанцій. Саме завдяки цьому відбуваються цікави зливи конфіденційних даних, за якими оголеними опиняються замасковані корупційні схеми. Сергій мимохіть перетворився в головного захисника суспільства від корости поборів, злодійства, хабарництва. І саме тому так злюче сичать на нього всі ті, хто має що ховати за спиною.

                Тепер щодо того, чи варто йому складати мандат нардепа, виходити з фракції БПП. Хоча і те, і інше, це фактично одне й те ж саме, бо означає – прощай Верховна Рада. Законодавство виписано так, що є лише єдиний варіант позбутися неугодного народного депутата – дочекатися чи дотиснути його до того, аби він особисто написав заяву про вихід з рідної, але чомусь тепер не милої серцю фракції. Як сталося це з Є. Фірсовим та М. Томенком. Ці двоє , нехай буде відомо, вже пройшли всі судові кола до найвищих інстанцій і залишилися ні з чим: влада вміє вимітати неугодних. Коли ж парламентаря виключать з фракції самі розсерджені колеги нардепи – все залишається без наслідків, він і далі залишається членом вищого законодавчого органу держави, стає позафракційним.

                Думаю, що перебування безпосередньо в стані  БПП, це для Сергія немовби відрядження для ведення рубрики «Журналіст змінює професію». Що загалом же дає змогу перебувати безпосередньо на кухні, де поруч з підготовкою страви «турбота про народ» повсякчас триває шалений «дерибан» державної казни, роздаються призи «своїм людям». Журналіст відтак стає свідком багатьох прихованих від людських очей подій, що дає змогу зрозуміти, хто працює на державу, а хто виключно на себе, на своє оточення. І тому правильно буде, якщо пан Лещенко не звертатиме уваги на тих, хто закликає його «вчинити чесно – вийти з фракції «Солідарності». Він цим, власне, чітко й однозначно доказав: не всі журналісти продаються за увагу начальства, за тепле місце в парламенті. Пан Лещенко залишився вірним професії і обов’язку бути слугою народних мас. Що, між іншим, не вельми є безпечним нині.  

                Бойова антикорупційна журналістика, яка не оминає своєю увагою ні олігархів, ні главу держави і його оточення, ні генпрокурора, це могутня прогресивна сила, яка очищає «авгієві конюшні» влади, спонукає суспільство до непростих, але так потрібних кроків уперед. І ми всі маємо дякувати Богові за те, що є серед нас людина, яка фактично щодоби, ризикуючи своїм здоров’ям і життям, з неспростовними фактами і аргументами в руках, говорить правду про різного роду махінаторів при владі і злодіїв. Не лукавить ні перед ким. Всяко маємо підтримувати, оберігати пана Лещенка.

                Є лише одне суттєве зауваження до Сергія. Ну, їй-право, не можна, друже, забувати, якому народові ти служиш. Якщо українському, то чому все частіше переходиш на мову рашен-федерайшен? РІДНОМОВНІСТЬ це також святий обов’язок журналіста…