Чому Андрій Шевченко не підходить у тренери збірної України?

Найбільше свято моєї душі на Євро-2016-ть, це вчорашній успіх команди Уельса. Як красиво, мовби ніж крізь масло, проходили їхні прудконогі форварди важких і неповоротких московітів-Березуцьких та їм подібних бездарів у захисті. На фоні цього декласування задавакуватих рашівців аж начебто не так страмно стає за драматичне фіаско української збірної на чолі з її пісним і відлюдькуватим тренером М. Фоменком. Таке враження, що на цю роль нам підсунули якогось московського спартаківця часів совка Бєскова. Нічого українського – навіть національний гімн не розчулює його: німа скучна маска, як грубо тесана з каменю личина замість обличчя. Невже така людина може мотивувати молодих хлопців, щось сказати про патріотизм, необхідність здобуття перемоги? Звідси і результат.

          Пан Фоменко, либонь, повірив такому собі бігунцю-стрибунцю Є. Селезньову, який, потрапивши нещодавно до рашівської команди «Краснодар» тут же поспішив оголосити, що російський чемпіонат, мовляв, значно сильніший за український. Бо ж він там тепер грає. А де він, там завжди вище…

Щоправда, того таки зайду остарбайтера з Макіївки невдовзі притьмом викинули з кубанської команди, не зважаючи навіть на такий продажний жест  у бік політичної підтримки Росії, кровного ворога України (її людьми, її зброєю убито понад десять тисяч українців!), М. Селезньова примітивно викинули за ворота футбольного клуба. При цьому заявили, що він п’яничка, позаяк на тренування приходив на підпитку. Тому й нічого навіть не заплатили за той час, який він начебто числився у клубі і виходив грати за нього. Головний тренер збірної України спочатку буцімто відмовився від послуг «росіян» - і Селезньова, і Зінченка, і Бутка, українців, котрі знайшли своє пристанище в командах московітів, а потім, перед самим вильотом до Франції, усіх трьох не лише викликав під штандарти збірної, а двом – Селезньову та Зінченку надав місця в основному складі команди на матчі, які вирішували долю спортивної України на Євро-2016. Селезньов там несамовито гарцював скаженим конем у милі, без найменшої користі для команди, не маючи останнім часом, до речі, будь-якої ігрової практики, а Зінченко… Що візьмеш з двадцятилітнього хлопчака, який лише подає надії. Його викликали лише до молодіжної збірної і він там іноді виходив на заміну. А тут перелякано бігав полем, як Марко пеклом…

       Як би не зіграла збірна України з поляками увечері 21-го, дві поразки, особлива ж 2:0 від Північної Ірландії, країни-ліліпута з населенням лише в 1,7 млн громадян – непередавана ганьба для футбольної дружини пана Фоменка. Якщо німцям, у першій грі, вона ще подеколи мовбито пробувала дати відсіч, то перед представниками місцевості, де мешкає буцімто страховисько в озері Лох-Ней, виглядали недорікуватою, бездарною дворовою командою, хоча ударну силу цього разу складали якраз завізні «росіяни» - аніякий Селезньов та малолітній і безпорадний Зінченко. Це було ще те посміховисько і в тактиці, і в виконанні задумів тренерського штабу, якщо вони взагалі будь-які були тоді. Виглядало все так гарно, як свині під лопухом…

                Тривожить інше. Про кислого і бездарного Фоменка, як тренера не може бути й мови більше. З усіх боків кричать і сичать: це місце для Андрія Шевченка.

                Я всім нагадаю, що напередодні відльоту до Франції на Євро-2016 якраз саме Андрій Шевченко із числа футбольних фахівців давав найвищу оцінку готовності нашої футбольної збірної до групового турніру. Напередодні відкриття Євро він з усіх телеканалів і сторінок періодичних видань заявляв: «Збірна України здивує всіх у Франції». Авжеж, здивувала. Щоправда безпорадністю, технологічними футбольними безкультур’ями, безпомічністю головних виконавців бійцівських дуелей. Це ж він закликав тоді всіх придивитися до майстерності Андрія Ярмоленка, якого запропонував придбати футбольному клубу «Мілан». Його протеже упродовж трьох годин на полі не показав жодного фінта, не проявив себе в жодному епізоді. Ходив полем, як безвольний страждалець.

                Я все це веду до того, що цей молодий чоловік - Андрій Шевченко зовсім не реаліст. Далеко не об’єктивний фахівець. Занадто добродушний для вимогливого тренера. І без найменшої практики вихователя, зовсім, як на мене, позбавлений почуття прискіпливості в питаннях вимогливості до відвертих ледарів і симулянтів на полі. Хіба він не бачить, що, приміром, той же Ярмоленко проводить на належному фізичному рівні одну гру з дев’яти-десяти. Що він за характером своїм, бійцівськими якостями далеко не лідер. Банальний середнячок А поставити його поруч з трійкою керманичів учорашніх атак валійців, які підхопивши м’яча біля свого карного майданчика неодноразово прошивали всі лінії захисних редутів росіян, виходили безпосередньо на їхнього воротаря. Хто так подібно вміє вчинити з українців: Ярмоленко, Коноплянка? Їм подібне і не снилося. Ось яким є сучасний футбол, з насамперед високими бійцівськими, стаєрськими даними лідерів атак.  Думаю, що від розуміння цього відстали не лише наші футболісти, але й такі примітивні тренери, як Андрій Шевченко. А перші свої знання, думаю, йому потрібно ще років п’ять штудіювати у якійсь команді Вінниці чи Чернігова, Черкас. До збірної країни, йому ще дуже далеко.  Бо нині він всіма своїми діями і словами нагадує Наталю Королєвську в політиці, з вигуками "Украіна, впєрьод!"