Авторские блоги и комментарии к ним отображают исключительно точку зрения их авторов. Редакция ЛІГА.net может не разделять мнение авторов блогов.
18.07.2015 10:25

Україну в Мінську повинен представляти керівник тюремного нагляду

"Самопоміч" розплітає косу козирної Г. Гапко...

Ну, що, любі мої друзі, казати б, полегшало вам після двох гімнів в аматорському виконані у парламенті? Один із них точно був фальшивий, на догоду зраді, яку замурували в Конституцію. Який же ж – перший чи другий?

Чи відійшли ви вже від тих неймовірно бурхливих веселощів й овацій, які прозвучали на підтримку голосистих спічів у сесійній залі 15 липня ц.р? Я лише дивуюся тому, чому ніхто з славословних політиків не здогадався й не запитав: а хто ж, власне, заклав, а головне благословив від нашої сторони у Мінських домовленостях пункт одинадцятий з конкретним взяттям зобов’язань Україною у термін до нового 2016 року внести до Конституції держави речитатив про особливий статус окремих районів Донецької та Луганської областей? Крім того, і підкріпити це парадигму ще й окремим українським законом. 

Так що тут іще поп’ється кровиці з тих українців, котрі ревно уболівають за долю держави, як за власні серце й душу.

Невже ж бо винен тут недорікуватий Кучма, який сам вирішив, що давайте для українського народу я ще одну свиню підсуну, бо мало його крові випив за роки свого безглуздого правління в дев’яності роки минулого століття – підпишу угоду з потребою нагородити сепаратистів правом управляти Україною через хвіст. Відросток якого знаходитиметься, зрозуміло ж, у Кремлі…

Повірити в таке, означає не помітити того, що в Україні вже другий рік поетапно будується султанат найгіршого зразку – оманського. Позаяк в Омані, єдиній державі світу, зберігся абсолютний монархізм первинного варіанту – без конституції і парламенту. Щоправда, в Малайзії існує навіть виборна монархія. Там короля обирають на п’ять років. Чи бува й нас непомітно не ведуть до цього світлого майбутнього?

Бо й у нас також Основний закон держави, на жаль, зводиться до ролі, даруйте, ганчірки в яку витирають ноги, починаючи з перших осіб на Банковій і Грушевського. Прикладів їхнього відвертого чиновницького блюзнірства можна навести стільки, що всіх не перерахувати. До Конституції України вожді-начальники починають вноситися правки, зроблені буквально на коліні, без будь якого обговорення з народом. А Верховна Рада перетворюється в дорадчий орган, роль якого у відповідальні моменти, як 15 липня це сталося, приміром, шалено аплодувати і в прямому розумінні – з усіх сил підспівувати, коли аргументи закінчуються в промовця, а регістри емоцій потрібно ще значно підвищити…

Чим це все не Оман на Дніпрі, під ошатними київськими каштанами?

То кому ж все-таки пред’являти претензії з приводу недолугого 11-го пункту Мінських домовленостей? З кого запитувати за цю провокацію? Бо голосування у Верховній Раді України то був уже наслідок, а про причини цього збурення народу і політиків держави чомусь ніхто не говорить....

Достеменно відомо, що цей зашморг для України придумав головний авантюрист з команди Путіна – В. Сурков. А де ж були, дозвольте запитати, наші славетні переговорники, фахівці з міжнародного і конституційного права, дипломати, нарешті головний султан, котрий, напевне ж, погоджував усю цю дурню? Чи вони лише заглядали до рота одній фрау та маленькому мосьє.

Пригадується, що повернувшись з Мінська, де було освячене це підступне провалля, один з найбільш наближених до вінценосної особи чиновників, як змилений кінь гасав з каналу на телеканал, несучи буцімто благу вість у народ: «Ми перемогли на перемовинах… Наша команда у Мінську працювала як годинник…»

Тепер можна однозначно уточнити – як годинник на Спаській вежі. Вийшло все, як хотіла того раша.

Спасіння в тому, що для таких трубадурів бувають далекі й багаторічні відрядження. Щоб надалі не мати нам усім нагоди ще колись почути щось подібне до того, як такий неприємний пан, як було з ним у жовтні минулого року, коли він на чім світ стоїть розпікав та лаяв одну політичну силу за те, що вона, приміром, включила до свого партійного списку на парламентські вибори льотчицю Надію Савченко. Пам’ятаєте цю пришелепувату його промову? Мовляв, ні в якому разі не потрібно було цього роботи, щоб не дратувати... Путіна. Вчинили так, не порадилися, безмірно нашкодили Україніт - і таке інше…

У житті все виявилося зовсім навиворіт. Бо з долею мужньої українки Москва явно прокололася на весь світ, катуючи ні в чому не винну дівчину, офіцера, який захищав свою Вітчизну, а тепер іще й представника Верховної Ради України в Парламентській Раді Європи. І хоч маючи тисячі прикладів безпосередньої участі росіян, військових підрозділів і штабів, генералітету РФ в сепаратистському заколоті на сході нашого Донбасу, які чомусь вочевидь скриваються, мабуть, за вказівкою з Банкової, приклад бездушності у ставленні до дівчини демонструє справжню суть московітського режиму, переконливо показує враженому людству дрімучу ненависть московітів  до українців.

Без сумніву, не сам, не з власної волі чиновник виходив до мікрофонів на телеефірах, лаяв партію за прізвище полонянки у передвиборному списку. Чиюсь же ж вказівку він виконував. Ось чому його тепер потрібно відправити в заокеанське заслання. Щоб не муляв очі всім, нагадуючи про недалекоглядність його правителів.

Кому тепер не зрозуміло, що мінські угоди, то сільце для простачків. Там менторів нашої держави (нехай і опосередковано через Л. Кучму) посадовили за стіл перемовин з терористами, хоч вони Богом присягалися попервах, що подібного ніколи не скоїться. Тепер, як бачимо, про подібне й не заїкаються, галантно до рота заглядають і Путіна, і його ставлеників з розстріляного Донбасу, на чиїх руках не обсохнула ще кров тисяч українців. У Мінську ж наших керманичів схилили поступитися і святим принципом – погодитись на ганебні, нічим не виправдані, драконівські поправки до Конституції. Хоч пан Порошенко і заявляє, мовляв, ніяких паршивих корективів до Основного закону держави вноситись не буде. Це означає – всім нам не вірити очам, вухам своїм. Не бачити того, що аргументи глави держави абсолютно голі, аргументи – биті, буквально притягнуті за вуха…

Як же ж бути?

Оскільки Москва брутально й по-хамськи ігнорує будь-яку реалізацію злагод перемовин, потрібно й Україні бути тотожною. Опускати до рівня підлоги статус Мінських угод, які повсякчас ігнорує супротивна сторона, понижувати своє представництво в них. Тим паче, що в Україні результати тих посиділок ніде й ніким не ратифіковані. Ну й нехай там самозванцями поперед О. Лукашенком  і всіма й далі крутяться-вертяться собі з захарченками-плотницькими поспіль пани Шуфрич та Медведчук, а від України замість Л. Кучми офіційно варто послати на те дивне рандиву директора департаменту виконання покарань засудженими Мінюсту. Нехай знайомиться з майбутніми своїми клієнтами. І всім своїм виглядом недвозначно нагадує до чого все котиться...

А для 287-ми народних депутатів, які  замість того, щоб сумлінно виконувати волю народу в парламенті, як мені видається, бездумно беруть під козирок і слухняно горланять кожен заспів недалекоглядних керманичів, нехай послужить напутливим уроком рішення фракції «Самопомочі» щодо відкликання Гані Гопко з посади керівника Комітету Верховної Ради. Звичайно ж, за підтримку нею голосуванням 15 липня варварської вимоги про внесення поправки до Конституції України щодо надання особливого статусу окупованим російськими терористами донбаських територій. Я, до речі, вже не один раз у своїх постах писав про те, що ця мила пані готова, напевне, собі й лоба розбити в вірнопідданому служінні владі, вважаючи, либонь, що коли їй особисто стає дуже добре в личині чиновника, то це  така благодать наступає геть для всіх. І пора псалми співати начальству. Навіть тоді, коли дії його вельми сумнівні, а результати так званих реформ буквально нульові. А ще Г. Гопко з числа оновленого парламенту чи не найбільше плачеться з приводу того, що їй мало платять. За що ж обдаровувати високими благами, невже за подібні рішення? – запитайте у неї…

Если Вы заметили орфографическую ошибку, выделите её мышью и нажмите Ctrl+Enter.
Последние записи
Контакты
E-mail: blog@liga.net