Донецькі повстанці-революціонери – класична палата №6…

Якби мене запитали, що відбувається нині в Донбасі, на Слобожанщині, я б відповів: шабаш групи хворих людей, який штучно інспірується російськими диверсантами, закинутими на нашу територію. Мета цієї акції – збурити ситуацію в державі, провалити майбутні президентські вибори, продемонструвати всьому світові, що нова київська влада не може утримувати становище під контролем.

А якщо по великому рахунку – це спроба Кремля наказати всіх тих, хто викинув із крісла Януковича, кого главою держави для України вибрав саме Путін. Сподіваюся, ви пам’ятаєте, не забули про дві його вітальні телеграми донецькому пахану 2004 року з обранням того на найвищий пост, які стали світовим посміховиськом для кремлівського вождя, коли його протеже ганебно опинився під конем. Люди злопам’ятні таке не забувають і не прощають. Так колись Гітлер затявся щодо єврейської нації. Чи не ця карма випадає українцям…

За цей публічний ляпас пащекуватому дзюдоїстові ми поплатилися вже Кримом. А наразі терпимо приниженням і створеною загрозою прямого вторгнення броньованих армад на півдні і сході України. Захопленням адміністративних приміщень, управлінь силових структур на нашій території, і віжки управління цим процесом знаходяться в іншій державі.

На етапі нинішньої фази, Путін, як справжній кадебіст, пішов шляхом шпигунсько-диверсійної дестабілізації регіонів Донбасу і Слобожанщини. Людей для виступів проти нової влади (буцімто бандЕрівців, фашистів у Києві, майданутих) організували заслані з Росії люди. Здебільшого офіцери ГРУ ГШ ЗС РФ. За що вони купили по 500-600 людей у Донецьку, Луганську, Харкові – не знаю. Можливо, за гроші, декого точно за наркотики…

Росії потрібна була ця картинка безладів, щоб Путін міг переконувати лідерів західного світу, начебто у своїй протидії Україні після Януковича він правий. Мовляв, східна Україна нову українську владу, яку він називає нелегітимною, не сприймає. Готова воювати з нею.

Не треба скидати з рахунку того, що, приміром, у тій же ж таки Донецькій області за часів, коли на всі вищі посади в державі були поставлені вихідці саме з цього краю, жилося значно краще ніж будь-кому в Україні. Загляньте бодай до статистичного звіту щодо середньої заробітної плати, скажімо, за грудень 2013 року. Кожен донеччанин тоді отримав найбільше серед жителів усіх регіонів – 4117 гривень, в то й час, коли в середньому по державі цей показник сягнув лише 3619 гривень. А в Вінницькій, Волинській, Кіровоградській, Сумській, Закарпатській, Херсонській, Тернопільській, Львівській, Іванофранківській  областях він і не наблизився до трьох тисяч гривень. Переконайтеся в цьому на власні очі.

А як розвивався бізнес. У часи підготовки до ЕВРО-2012 всі головні об’єкти, і не лише у Києві, а й у Львові споруджували донецькі фірми. Хіба ж це секрет? Виробниками більшості продуктів харчування, якими торгують у Києві (сам постійно переконуюсь у цьому), є в основному підприємства Донеччини. І це зовсім не тому, що там, можливо, метиковитіші господарі, ні. Просто так розподілили ринок реалізації люди з Банкової.

Про це мені розповідав власник одного з кращих у західній Україні м’ясопереробного підприємства зі Стрию Львівської області Микола Петрович Сорока. За рівнем екологічної чистоти продукція його «Стрийських делікатесів» немає рівних у західному регіоні, але всі спроби пробитися на київський ринок упиралася в донецькі редути. Радили краще «освоювати свій регіон».

А куди йшли основні бюджетні вливання впродовж усіх чотирьох років? Хіба не в Донецьк. Хіба не там освоювалися всі «невикористані бюджетні асигнування в останні дні року…»?

Так, це все обірвалося з утечею Януковичів-Пшонок-Клюєвих, відставкою Азарова, який в Україні, до речі, завжди себе вважав донецьким…

Після подій березня 2014 року донецький регіон перестав бути «блатним» по ресурсному забезпеченню, поділу бюджетного пирога. Як кажуть, обірвалася пса ковбаса…

Ці болючі, хворобливі відчуття можливих втрат, після справді райського життя регіону за часів царювання Януковича й вилились у панічні настрої окремих людей. До того ж, усе це вміло використовувалося, підкручувалося засланими  козачками, які підказували вихід із кризового стану, вказуючи на кримський сценарій виходу з ситуації...

Не останню роль у формуванні цього становища зіграли активні підбурювання до протидії новій владі з боку тих народних депутатів ряду політичних сил, які збирають голоси на вибори саме в цьому регіоні. І їх, зрозуміло, пригнічує роль безправної опозиції. Вони всяко заохочували протестувальників на площі до акцій протесту. Скажімо, в одному з репортажів із Харкова демонструвалося, як нардеп від КПУ закликав брати владу в свої руки. Хоча там під ОДА зібралися люди з російськими триколорами. Перед тим вони жорстоко побили людей з українськими прапорами. Скандували вимоги щодо приєднання регіону до Російської Федерації.

Упродовж двох парламентських  днів цього тижня лідер КПУ П. Симоненко з трибуни Верховної Ради брехливо заявляв, що всі дії «протестуючих» в Донбасі і Слобожанщині носять масовий характер і знаходяться начебто в правовому полі. А сепаратистів там він зовсім не бачив… Тоді, коли це бачить увесь світ.

Ганебній брехні комуністів нічого дивуватися. Вся їхня діяльність пов’язана з обманом, маніпулювання фактами. Але свідоме потурання сепаратизму – злочин, який не повинен залишитися по за увагою в час, коли частина нашої території анексована, а Україна знаходиться в стані війни з сусідньою державою. Тим паче, що фракція КПУ в Кримському парламенті нещодавно одноголосно проголосувала за вступ автономії до складу РФ. Що це, як не зрада інтересів на всіх фронтах? Чи може далі існувати така партія в державі, така фракція в українському парламенті?

Не можу збагнути, що сталося із народним депутатом України від партії УДАР паном С. Капліним, завжди врівноваженою, серйозною людиною, який минулого вівторка, 8 квітня, почав вимагати введення в державі поста уповноваженого з питань розвитку південно-східних регіонів. Почитайте його виступ у стенограмі Верховної ради, початок його об 11:03:29.

Із якого б це дива, скажіть? Що ці краї мають чимсь відділятися від інших у нашій державі? Повинні отримати якийсь привілейований статус, чи як?

Знаєте, це щось нагадує те, як у часи правління Сталіна Грузію обкладали значно меншими податками, ніж інші союзні республіки, а за дерева горці взагалі нічого не платили, в той час, коли, приміром, мої батьки на українському садовому Поділлі мали вносити в касу сільради щорічно немалі гроші за кожну яблуню і сливу… І зрізати їх права не мали також…

Якщо піти цим шляхом, то дійде до того, що такі уповноважені ВР із часом з’являться  по кожній вулиці та провулку, де мешкають знамениті люди.

І вже повною дурнею, як на мене, виглядала пропозиція Н. Шуфрича щодо введення амністії для тих, хто засів у Донецькій адміністрації, в приміщенні Луганського СБУ. Хіба ж не зрозуміло, що сепаратизм, зазіхання на державний устрій, територіальну цілісність держави, заклики до поділу її на якісь там республіки – це злочин із розряду найважчих. А те, що ті, хто забарикадувався в державних установах Луганська, Донецька є сепаратистами свідчать і їх публічні заяви, і використовувана ними  атрибутика – саме вони зірвали державну символіку України, натомість приміщення обцяцькували  російськими триколорами. В Луганську до того ж озброєні до зубів терористи утримували велику групу заручників – співробітників СБУ…

За ці дії «герої» захисту П. Симоненка, Н. Шуфрича мають понести справедливу відповідальність. Якщо цього не станеться, провокаторам, ворогам української незалежності, територіальної цілісності все зійде з рук. Це точно означає, що завтра-позавтра вони повторять свої буйства, можливо з гіршими наслідками. Не мною сказано: непокаране зло лише стимулює…

Добре помітно, як «регіонали», комуністи, котрі нині залюбки зодягають на себе маски захисників начебто ображеного (невідомо, щоправда, ким і на що) народу півдня і сходу з усіх сил намагаються провести знак рівності між тими, хто місяцями розхитував на Майдані режим В. Януковича, і тими, хто нині підпалює прикордонний з Росією регіон  України, намагається роздмухати там пожежу повстань.

Ні, шановні, це не одного поля ягоди. Позаяк люди Майдану боролися проти корупції, масового казнокрадства, клановості у владі, злочинців у погонах, які розплодилися мовби ті щурі в прокуратурі, міліції, проти масового кривосуддя. За рух України до правової держави, а значить до ЄС.

А за що і проти чого борються ці діячі, точніше б висловитись – проросійські бойовики, терористи в купі з диверсантами із РФ, захоплюють державні установи, склади зі зброєю в правоохоронних органах? Щоб приєднати східні наші регіони до Росії? Утворити якусь міфічну Донецьку республіку, луганський анклав, Харківську директорію?

Я б радив усім, хто читає ці рядки, уважно ознайомитися зі статтею одного московського журналіста, який кілька діб провів у приміщенні Донецької обласної державної адміністрації поспіль із тим сміттям, яке зібралося там. Що я не перебільшую в своїй оцінці, ви самі переконаєтесь незабаром, позаяк москвичу, погодьтесь, перебільшувати в оцінці «революційних постатей» донеччан немає ніякого сенсу. Мій колега побачив зблизька, зсередини всіх тих, хто вирішив учинити революцію в Донбасі і зобразив їх такими, як вони є насправді – повними ідіотами, дегенератами, які не знають, чого вони хочуть, і що їм далі робити. Пацієнтами палати №6… Статтю читайте тут.